Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Інтересне, ще раз повторяю, що сей початок договору, як каже Виговський, було продискутовано і ухвалено на великодній раді полковників, до котрої далі вернемось.

Але з тої ж ради вийшли нові, як найгарячіші представлення цареві про потребу воєнних операцій против Польщі як непримиреного неприятеля. Значить се, що на сій весняній раді 1657 р. взяли перевагу течії угодові для Польщі над течіями непримиреними, що панували на раді торішній, а становище супротив Москви обгострилось? Чи старшина рішила політикувати на два фронти і дурити рівно одних і других? Відповідь на се питаннє постараємося дати нижче.

Примітки

1) “Самовидець” описує в своїй літописи: козаки “потягши Подгорям на Самбор, там злучилися з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили Польщу аж по самыє Прусы, бо и Варшаву узяли были; барзо тогда великоє спустошеня стало Полщи, бо начавши от зимы немал цЂлое лЂто там пустошили”.

4 квітня с. с. київський нак. полковник В. Дворецький показував воєводі Бутурлину лист Виговського до Яненка Хмельницького, “що наказний гетьман Антін Жданович з козаками город Ланцут узяли і війско коронного гетьмана Потоцкого під Замостєм розбили; шведська залога вийшла з Кракова і зійшлася з Ракоцієм. А шведського війська гетьман Дуґляс, кн. Богуслав Радивил і з ним 30 тис. шведського війська ідуть на литовський город Берестє й инші литовські городи”.

“А від київських міщан та инших київських людей нам (воєводі) стало відомо, що від шведського короля буде присилка до гетьмана, писаря і всього війська Запор. з грошима-щоб їx тим запевнити і до спілки привести” (обнадежить и с собою соединить за одно)-Білгород ст. ст. 386 л. 906-8.

2) Про сю раду і вибір, а властиво-дисіґнацію, наміченнє на гетьманство Юрка Хмельниченка буде мова далі.

3) Огляд кампанії нижче-бо головні події припадають на травень-липень.

4) “Після того як козаків допущено свобідно до Київа, тут їx вояки й. кор. вел. побили”-або Київ згадано помилкою, або помилено щось з самим фактом, бо Поляки не могли пускати чи не пускати казаків до Київа.

5) Акти посольства ч. 39.

6) Памятники III ч. 40, дата: “З Чигрина 18 квітня”, старого стилю.

7) Виданий в додатках до Wojny Brandenb. c. 435, текст не дуже справний.

8) zewnętrznych-похибка, або фразеольоґія того часу.

9) Памятники ч. 39.

10) Лист з Данкова, 28 травня н. с., в лихім московськім перекладі з ориґінала переданого до Москви через Кикина-Акты Ю. З. Р. VIII с. 815.

11) aliquam patrem Ukrainae restituendam ехhіbеnt-Жерела XII с. 475.

12) Aby Ukraina było xięstwo udzielne i w niey nie było tylko dwoch woiewodow: kijowsky a czerniechowsky, urzędniczy maią bydz tak iako y w Litwie.

13) Голіньский, як бачимо, наплутав. Очевидно поголоски треба реституовати так, що Хмельницький, мовляв, звязаний з Москвою і мусить помагати їй против Польщі, тому не може помагати Польщі против її теперішніх непріятелів: Шведів і Семигороду; але його син може помогти Полякам против них; з Литви ж не можна чекати помочи, бо там буде війна з Москвою.

Чи приїздив з Бєньовским якийсь козацький посол-як каже Ґоліньский, з инших джерел не видко.

XII. КІНЕЦЬ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ