Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

“Без згоди короля вони не повинні входити в ніякі договори ні перемирря з його неприятелями.

“Всякі непорозуміння з козаками мають полагоджуватися через послів і їx зручність (дипльоматичною дорогою, а не зброєю).

“З свого боку король може прийняти на себе такі зобовязання:

“Він не буде підтримувати ні помагати неприятелям козаків, але навпаки-буде їх поборювати, а козаків боронити.

“З своїми ворогами, на котрих йому козаки помагатимуть, він без згоди козаків не замириться, і в договорах-особливо з, Польщею буде мати на увазі їx інтереси.

“Для (дипльоматичних) зносин з народами, що лежать між краями королівськими й козацькими, буде полишена свобідна комунікація.

“Для торговельних зносин земля козацька має бути відкрита королеві, а коли козаки того самого зажадають, так само їм мають бути відкриті володіння королівські 4).

“Коли б в сих пунктах прийшло до згоди, посли мають ближче вияснити спільну політику України і Швеції що до Польщі й Москви: сі дві сторони мають головне значіннє.

“Коли козаки хочуть вийти з складу Польщі (corpore Poloniae) і утворити свобідну державу (fry statum) без якої небудь залежности від неї (sine dependentia), на території трьох воєводств-Київського, Чернигівського і Браславського, то се можна забезпечити при шведсько-українськім союзі на вищевказаних умовах. Але треба застерігти, що король зможе ґарантувати їм се абсолютно тільки в такім разі, коли за поміччю козаків опанує Польщу. Коли опанувати Польщу не вдасться, король обіцяє при договорі з Польщею вжити всіх заходів, щоб добитися для козаків незалежности. Всякі пакти з Польщею мусять укладатися за порозуміннєм з козаками, на таких кондиціях, які будуть ухвалені козаками і Шведами.

“Коли козаки не хочуть відділятися від Польщі, а бажають зістатися її частиною (mеmbrum), то таке їх бажаннє мусить бути прийняте під увагу і король приложить всі старання, щоб добути бажані для них взаємовідносини з Польщею, які тільки можна буде від Поляків добути.

“При тім прийдеться орієнтуватися інструкцією, що дала торік Річпосполита свому послові до козаків, та документами инших посольств. Найтяжчою справою при тім буде, коли козаки зажадають, щоб шляхта була видалена з сих трьох воєводств. Посли повинні обминати се питаннє і не пускаючися в суперечки загально триматися формули, що як король добуде Польщу зброєю, то віддасть сі воєводства козакам (в повну волю). Коли ж буде укладатися трактат в таких умовах, що можна буде забезпечити інтереси і Шведів і козаків, то король буде дбати про інтереси козаків, як вище вже сказано. Козаки ж з свого боку повинні всіми силами помагати Шведам приборкати Поляків і не входити з ними ні в союз ні в перемирє без волі короля.

“Але козаки мусять повернути дідичні маєтности тим польським шляхтичам які весь час стояли по стороні шведського короля в нинішній війні, особливо князь Богуслав Радивил і ґенерал-майор Немирич: таких людей небогато і вони можуть бути користні козакам; посли повинні сього добиватися, а в крайнім разі мусять переконати Хмельницького, щоб поміг сим людям дістати собі компензацію в инших місцях.

“Коли Хмельницький буде настоювати, щоб шведський король згодом коронувався на польського короля, то посли обережно мають висувати всі труднощі з тим звязані і переконувати його, що коли Польщу змусять до вищевисловлених кондицій, тоді король й козаки, маючи свобідну комунікацію між собою, зможуть керувати нею по своїй волі (не роблячи Карла-Ґустава формальним королем польським). Коли ж не можна буде їх в тім переконати, то посли мусять поставити справу так, що сього самі козаки мусять добитись; коли ж їм се не вдасться, то се не може нарушити союзу (що Карло не стане польським королем) 5).

“В відносинах до Москви королеві незвичайно важно, щоб козаки оружно виступили против неї. Посли повинні докладно вияснити Хмельницькому всю безпідставність і безправність війни, початої царем в порозумінню з Поляками (подаються деякі фактичні пояснення для вжитку послів). Коли б Хмельницький став доводити, що Москва таки мала деякі поводи до війни, то треба оправдати короля і вказати на далеко більші несправедливости з московської сторони-на котрі шведський король не реаґував, щоб не робити розриву, небажаного козакам.

“В сих розмовах, або при иншій нагоді посли мусять ясно представити козакам, що нинішньою війною вел. князь московський виявляє замисли (зазначені) в іменах його титула: “Волини, Поділля, Білої Руси і многих инших земель східніх, західніх і північних отчич і дідич” 6). Він тим заявляє претензії на землі які ніколи не належали в. кн. Московському: на Володимир (Волинський), Твер, Новгород, Псков, Смоленськ, Київ і Галич й инші-на котрі ніоден з предків його не підносив претензій. З того козаки легко можуть зміркувати, що згрожує їм,-коли вони не постараються розбити його замислів: вони повинні взяти під увагу, що в. князь включив між свої титули і їх країну. Сей арґумент треба розвинути докладніш і пояснити Хмельницькому, чому Москва шукає порозуміння з Поляками, і Поляки воліють союз з Москвою ніж з Швецією-тому що Москва, роблячи собі пляни на Польщу і Литву, задумує через Поляків підбити собі козаків і позбавити свободи. Бо вони (Москалі) не зносять її ні у себе ні у сусідів. А Поляки, порозумівшися з Москвою, сподіваються підбити собі Шведів і козаків, потішаючи себе, що пізніше знайдуть спосіб упоратися і з Москвою.

“Сими і подібними арґументами, близькими козакам, треба підбити Хмельницького на Москву. До річи нагадати йому, як о. Даниїл ще в перший приїзд до Стокгольму говорив, що Хмельницький радіший був би союзові з Швецією, ніж з Москвою, а потім у Варшаві виразно пропонував королеві козацьку поміч проти Москви; взяти для сього копії сих переговорів. Вказати, яку вигоду можуть мати козаки в такій війні: Хмельницький зможе поширити свою владу на більшу територію, визволити Київ і всі свої землі від московських залог, і зможе мати найкраще сполученнє з Швецією через Смоленськ-заволодівши сим трактом з ріжними городами в сій стороні.

“В сумі-посли мають яко мога старатися привести козаків до акції проти Москви. Але коли б кінець кінцем-чого трудно сподіватися-вони не рішилися йти на повний розрив навіть у власних інтересах, посли мають попрацювати над тим, щоб Хмельницький післав корол. вел. на службу значну скількість козаків. А в крайности-щоб він не допустив з боку козаків помочи Москві против короля, а навпаки- діверсією в Польщі звільнив його від польської війни. Король наказує послам особливо постаратися коло сього, щоб добре розвідати всі замисли козаків, аби прихилити їх на королівську сторону, та вияснити всі розходження між Москвою і козаками, щоб використати їх для переговорів.

“Нарешті, коли б Хмельницький захотів посередничати, щоб припинити війну з Москвою,-посли повинні вияснити йому, які великі кривди задано королеві і Швеції, і що король має змогу як з сеї сторони (від Литви), так і від Фінляндії боротися з Москвою і обернути на неї зброю підняту против нього. Одначе в своїм довірю до Хмельницького і козаків король радо прийме їx посередництво, коли б сею дорогою можна було добитися справедливої сатисфакції. Але посли мусять уважати, чи се посередництво не пропонується тільки для того аби ухилитися від помочи; в такім разі з усякою честю трактуючи про посередництво вказати Хмельницькому, що найкращий ефект дало б, коли б він виступив збройно і в разі потреби силою змусив Москву до гідного порозуміння” 7).

Коли в сих конференціях виясняться прихильні настрої, тоді в довірочних розмовах з Хмельницьким, Виговським та иншими відповідними особами посли мають їм дати знати, що за посередництвом козаків король хотів би війти в приязні відносини з їх союзниками: Молдавією, Валахією, Семигородом і Татарами. Супроти порозуміння козаків з Семигородом посли повинні зазначити повне вдоволеннє короля. Що до обіцянки Ракоцієві польських провінцій посли повинні заспокоїти козаків-коли б вони виявляли в тім якесь незадоволеннє, що сі переговори ще не закінчені (не стають на дорозі козацьким плянам на Західню Україну). Молдавію і Валахію важно використати в тім напрямі, щоб вони закрили свої границі для Татар і відтяли Полякам їх поміч; треба щоб Хмельницький вислав туди Даниїла в ролі козацького посла з листами шведського короля до обох господарів, і в такім разі посли мають дати Даниїлові секретні інструкції від себе. Так само і в відносинах до Орди: чи Хмельницький не післав би свого післанця з листом Карла-Ґустава, аби вплинути на хана, щоб він прислав свого уповаженого до Чигрина для переговорів з шведськими послами в присутности гетьмана? Взагалі чи не схотів би взяти на себе посередництво в сих відносинах, щоб відвернути надалі поміч від Татар Полякам, а як можна-то підбити їх до походу на Московщину? Для сього можна обіцяти ханові 50 до 100 тисяч талярів, і було б дуже добре коли б Хмельницький згодився виплатити послам сю суму під королівський вексель платний у краківських банкирів 8).

Але першим ділом посли все таки мають постаратися, щоб гетьман зараз же рушив ближче до шведського війська, або пішов хоч би невеликий козацький корпус, навіть 8-10 тисяч, аби тільки маніфестувати перед неприятелем свою спільну акцію і забезпечити зносини. Навпаки-всяким плянам замирення з Поляками треба. запобігти.