Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

“Рад би був король, щоб усі маєтности того князівства були розділені й розписані-щоб їx роздати козакам, котрих служба визначна (“явна”), себто визначнішій старшині, щоб вони разом з князем правили б і були його сенаторами. Треба щоб їх було 12 для правління державою. На прожиток їм треба дати шляхетські маєтки, і відділити також на князя, на його утриманнє. Але то буде в волі Хмельницького, чи він схоче роздати своїм службовим людям маєтности в дідичне володіннє, чи в доживотне, і яку службу з тих маєтностей визначить. Одначе всякі уряди, які у них будуть, не повинні даватися в дідичне володіннє.

“Селянам, які тепер у нього в підданстві, було б добре щоб Хмельницький наказав жити в своїх домах 25), і платити йому й старшині грошеву дань, щоб ріля не лежала порожнем.

“Але в усім тім покладати на волю Хмельницького. Коли б він твердо став на тім, що в тих повітах що будуть у його володінню він має розпоряджатися всіми маєтками, навіть духовними,-і в тім йому поступитись. Тільки щоб київський митрополит не мав призначатись і настановлятись без волі королівської.

“А що козаки через сей наш договір стали вільними людьми 26), то надалі вони з своїм князем неповинні мішатися до справ Польської держави, а вдоволятися тим, що їх князь постановить, і не претендувати на вільні голоси 27). Мають зіставатися вільною й окремою державою під охороною й зверхністю 28) короля шведського і польського і держав Шведської і Польської, помагаючи корол. вел. і державі його на всяких неприятелів. Також і князь їх згідно з своєю обіцянкою повинен буде ходити на службу королеві з вище зазначеним числом козаків і бути в війську під начальством короля.

“Невільно буде князеві й козакам збільшати число укріплених городів, на шкоду кор. вел.-все вони мають робити за відомом і волею корол. вел.

“Привилеї надані кому небудь від князя, не матимуть сили, доки не потверджені кор. вел.

“Гроші у них мають бути як у Польщі.

“Апеляція в судових справах має бути, як давніше бувала. Надалі буде апеляція до князя, а коли там справа не закінчиться-до короля.

“Князів своїх відставляти воєводство Київське і військо Запорізьке не матимуть права: се право належатиме тільки королеві. Коли підані схочуть обжалувати князя за порушеннє прав і законів їх, вони можуть скаржитися кор. вел. і покликати його на королівський суд, і король винесе постанову як розсудить. Може він також і незалежно від війська Запорізького і підданих князевих відставити князя волею своєю королівською і визначити йому кару, коли князь стане нарушати договір з корол. вел.”.

Як бачимо, все се писалося в аспекті претенсій і надій КарлаҐустава бути королем польським і мати зверхність над військом Запорізьким не тільки на підставі нового договору з військом Запорізьким, але і за старими традиціями зверхности над ними Корони Польської, що мала перейти до Карла-Ґустава, як польського короля. Тому його проєкти васального Київського князівства так близько сходилися з проєктом в. кн. Руського, що одночасно висувано як останній спосіб розвязання справи з польського боку.

Примітки

1) Transsylvania II с. 177=Архив с. 171

2) Архив III. VI с. 141-2, переклад с. 154-5. 3) Вище с. 917.

4) Архив с. 143-переклад с. 156.

5) Архив с. 144-5, переклад 157-8.

6) В мотивації розриву з Швецією, так само як перед тим з Польщею, немалу ролю відіграли нові титули прибрані царем в останніх роках, під час війни з Польщею, що маніфестували претензії царя на ріжні землі Річипосполитої.

7) Архив с. 146-9, переклад с. 159-162.

8) Краків ще був в шведській окупації.

9) Архив с. 152-3, переклад с. 165-6.

10) Жерела XII с. 396, дописка до листу.