Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

“Сефер-Казі сказав: коли вони не хочуть їх видати, нехай ідуть ріжними дорогами від воєводів-тоді вони (Татари) на них нападуть.

“Суддя Самійло сказав, що гетьман і вони (старшина) мусять іти не ріжно, а разом з воєводами, і ріжно не підуть, бо від царя їм велено йти разом.

“Сефер-Казі казав, щоб вони з ними (Татарами) йшли в Польщу-посадити знову старого польського короля.

“Суддя сказав, що бувши в підданстві цареві, вони без царського наказу з ними (Татарами) нікуди не підуть, але якби король попросив царя, той його, як цар християнський пожалував би і в усім замирився.

“Сефер-Казі сказав: коли сам гетьман з ними не піде, нехай би післав полковників і козаків.

“Суддя в тім і в иншім на їx мову відмовив і того дня розійшлися, не прийшовши до договору.

“12 (22) ноября гетьман з ханом помирився на тім, що хан і Татари на українні (московські) і на черкаські городи війною не ходитимуть, Полякам против них не помагатимуть, з царськими воєводами і військом їх не битимуться і царських людей і Черкасів узятих в полон віддадуть. На тім усім хан і мурзи присягали (шертували), для того гетьман і писар їздили до хана самі, і перші дали шерть на Корані хан і мурзи. Гетьман присягав на тім, що буде з ханом в приязни, як попереду, і не буде ходити на Крим. Закладнями за той час в козацькому таборі були Субган-казі аґа і Карач-бей перекопський”.

Після того прислано гетьманові бранців.

З польської сторони маємо цінне оповіданнє Яскульского (продовженнє його листа до Ґродзіцкого, зацитованого вище).

“В понеділок (22) виїхав Карач-бей, Субан-Казі аґа і Аз мурза на переговори, а з другої сторони кілька полковників з Виговським. Спитав їх Субан-казі аґа: “По що ви зламали присягу нам? Адже Хмельницький як Тугай-беєві присягав, без відомости нашої не мав з жадним монархом брататись? Чому ж побраталися з Москвою?”. Відповіли: “Ми то вчинили за радою Іслам-ґерая, попереднього хана, що так нас завсіди вчив, що краще мати богато приятелів ніж неприятелів; а крім того ще ви без нашої відомости зложили братерство з Поляками”.

“На се ділтали таку відповідь: “Не можете сказати, що наша згода була без вашої відомости, бо ви там були присутні, а до того-не раз ми посилали до вас, офіруючи вам братерство, аби ви тільки відступили від Москви-чому ж того не зробили?” Мовчаннєм проминули козаки се питаннє і його обминули.-“Що було то було, тепер ми готові з ханом й. м. тримати і брат-за-брата жити”. Від Орди їм на се сказано таке: “Коли хочете з нами брататися, видайте нам Москву” Відповіли на те: “Коли б ми то зробили, мали б великий гріх і сором. Отщо ми готові зробити 4): як їх відпровадимо до границі, зараз їх відступимо, а ви з ним робіть що собі хочете”.

“По таких розмовах розійшлися. Орда знову до гарців, а хан до ради, котра скінчилася тим: зложити з козаками приязнь; від пункту про видачу Москви відступити, але з тим щоб братерства з нею на будуче не відріклися. Ві второк 5) стала згода, і Хмельницький приїхав, щоб вислухати присягу хана-котру йому хан публично, під небом віддав на вічну приязнь, під тою умовою, аби був вірним підданим й. кор. мил. і спільно з ними (Татарами) стояв по стороні Яна-Казимира. Він (Хмельницький) то все пообіцяв, заклинаючися жінкою й дітьми. По тій церемонії випив дві чарки горілки за здоровє короля, віддав йому цару румаків і від'їхав до свого табору. Хан й. м. також віддарував конем з убором. Віддав Москві Бутурлина, Хмельницький п. Потоцкого і Балабана; богатьом иншим вязням даровано свободу, і вони вже вільні по домах своїх.

“В середу (24) Хмельницький рушив на Україну, а хан до Дніпра-ночував у Купчинцях, в четвер над Стрипою під Петликівцями, в пятницю під К-см. Тут воєвода браславський (Петро Потоцкий камінецький староста) і я з ним попрощались і він (хан?) віддав заставників. При прощанню хан заявив: “Я не присягав королеві шведському, а королеві Казимирові, і йому приязни дотримаю: разом з Хмельницьким піду на послугу йому”. Дійсно, йде з ним полк Білоцерківський, і Хмельницький обіцяв скоро ставитись-як тільки відпасуть змордованих коней,- а тепер посилає листа з послом королівським, віддаючи підданство. При такім стані річей треба щоб й. кор. мил. дав знати ханові, що йому робити: чи йти далі в глибину краю, і куди саме, чи вертати? Бо він тільки чекає сеї директиви, і буде чекати тут на Покутю 20 днів рахуючи від учорашнього дня (28 листопаду н. с.), а як скоро отримає, зараз рушить туди, де буде воля й. кор. мил. Як же й. кор. мил. не буде потрібувати війська, він зараз оберне свою фурію на Волох і Мунтян” 6).

Ряд інтересних подробиць знаходимо в листах воєводи Стефана, що з великою трівогою вичікував, чим скінчиться сей похід хана. В листі позначенім в виданню неправдоподібною датою 10 листопада 7), він переказує Ракоцієві “певні відомости” про договір козаків з ханом, принесені очевидно післанцем турецького візира, що повертав від хана. Пункти договору такі: 1) вічний договір буде дотримуватися з обох сторін; 2) козаки вернуть Казимирові трон; 3) гетьман обіцяє на перше жадання хана сісти на коня; 4) Донські козаки будуть стримуватись від походів на море, від нападів на Ногая, на Крим і на Турецькі землі, в противнім разі Хмельницький мусить іти на них, помагаючи ханові. Щоб козаки відстали від Москви, хан того не вимагав: вона має бути приятелькою також і його. Воєвода виявляє велике здивованнє з приводу сього союзу і не вірить щоб він устоявся, з огляду на союз козаків з Москвою-твердіший ніж їx союз з Ордою. Адже й тепер велике московське військо з Хмельницьким і воєвода так чув, що Хмельницький хоче їх лишити у себе до весни, щоб вони випочили у нього на Україні для нової кампанії; против Донських козаків він не може виступити, не розірвавши з Москвою; а порозумітися з нею (з царем, очевидно) в сій справі не мав часу, з огляду на несподіваний характер сього договору. Помагати Казимиру він не може, не нарушуючи своїх відносин з Шведами, і також з царем, бо він зістається Казимирові неприятелем (dusmanya). “Наскільки людина може міркувати, то він дуже скоро Татар облишить, як то вже часто у них бувало; але що він лишив з ханом козаків, то доки вони будуть з ним, він хочби й хотів, не зможе з ним розірвати”: Ближчих відомостей воєвода сподівається від свого післанця, висланого з листом Ракоція до гетьмана: він доручив йому все доглянути і вивідатися, і принести від гетьмана і Виговського відповідь на післані їм листи.

2 грудня він сповіщає Ракоція, що його посланець уже вернувся: 27 листопада поїхав він з гетьманської кватирі, з листами гетьмана і Виговського, і оповідає як наочний свідок, що там діялось:

“Дивен бог в усіх ділах своїх! Бачивши, які були гніви (disturbatio) між ханом і Хмельницьким, з якими погрозами і гнівом хан вирушив,-хто б повірив, що вони так скоро помиряться! Але з якихось причин, хан як тільки зблизився до становищ гетьмана, прислав до нього шукаючи замирення (pactum). Гетьман з свого боку також був до того готов, і вони з'їхалися. Хан прислав в застав Сефер-казі й инших великих мурз, і по сім гетьман поїхав сам до хана.

“З'їхавшися з ханом, зараз поцілувались, хан витав гетьмана з великою радістю і подарував йому коня. Відновили вічну приязнь і обговорювали ріжні справи-за товмача був Грек, котрого ми давно собі позискали. Сей наш приятель так збирає в коротких словах побажання хана: 1) Гетьман повинен відстати від Москви. 2) Він повинен знову признати Казимира і разом з ним повинен постаратись повернути йому корону і вигнати шведського короля. Гетьман обіцяв все се зробити і дав (ханові) вповні секретну асекурацію, що він Москву покине. В провідники ханові гетьман дав 150 козаків-тому що вони краще знають місця і обставини, і по сім гетьман і хан розпрощалися: гетьман пішов від Збаража на Україну, а хан з лекшим військом пішов на Шведів, лишивши гіршу частину Орди, тих що мають лихих коней. Сі для поживи, прийшли під Городенку, недалеко від нашого краю і там попустошили околицю. В нашім краю вони досі не зробили шкоди; як буде далі-не знати, але люде тікають в ліси і гори” і т. д.

“Вище згаданий наш конфідент повідомив нас також, що хан договорився з гетьманом, що вертатиметься він сею стороною (молдавською очевидно), а не тою якою прийшов (через Україну себто). В договорі застережено також, що хан буде зимувати в сім краю, але ми не думаємо, щоб він тут зістався зимувати, але що за користь з того коли він буде йти сюдою”. Наступають міркування про те, що в небезпеці Стефанові прийдеться податись до Кімполунґу, на семигородську границю і т. ин. Що до самого договору він додає такі гадки від себе. Союз гетьмана з ханом трівкий не буде-нема для того підстави, гетьман не мав до сього охоти, був до нього змушений, тому що син московського воєводи Андрія Бутурлина попав в татарські руки, і гетьман мусів піти на договір, щоб його виручити, а по друге-аби забезпечити свобідну путь до дому козакам, обвантаженим масою всякої здобичи. Козаки відзиваються, що аби їм тільки спокійно вернутись-вони вже тоді Татарам себе покажуть. “Зрештою Хмельницъкий не держиться звичайно ніяких договорів, і сим разом мабуть поступить своїм звичайним способом” 8).

Далі лист без дня: Приїхали нарешті посли від хана, котрих воєвода сподівався. Вони дуже пишні й надуті тим, що мають договір з козаками і домагаються від воєводи викупу: 30 тис. талярів і дорогих футер, за те що не будуть пустошити його краю, і таке ж домаганнє післали воєводі Константинові. Про договір з козаками вони оповідають, що він містить такі пункти: козаки відстануть від Москви і повернуть на королівство Казимира, але воєвода повторяє свої скептичні гадки щодо трівкости договору і посилається на останні листи гетьмана і Виговського, а також на нові відомости від камінецького старости (П. Потоцкого): він пише, що під Уманню збирається сила козацтва, щоб заступити дорогу Татарам 9).

Наведені відомости не лишають сумніву в тім, що оповідання Єрлича і Рудавского про тяжкі умови, прийняті Хмельницьким під Озірною, не варті ніякого довіря. Оповіданнє Єрлита ми вже знаємо. Рудавскии оповідає (201), що Хмельницький, відступаючи від Львова-під впливом розмов з Ґродзіцким і посольства королеви, несподівано наскочив під Озірною на хана і ним обложений після дводенних переговорів 10) відновив стару приязнь на таких умовах: