Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

21) Wojna Szwecka c. 325. Під впливом сього хибного представлення написав і Липинський в своїй книзі (Україна на переломі с. 39), що “Хмельницький видав московське військо Татарам, і в наслідок сеї умови Бутурлин був оточений Татарами”, і т. д. Для характеристики ситуації нагадаю ще чолобитню лубенського осавула Левка, що нагадує цареві, як він під Солоним Городком взяв в полон Яна Потоцкого, а того Потоцкого гетьман віддав Татарам в обмін за Івана Бутурлина-Акты Ю.З.Р. IV с. 130.

ЕКСПЕДИЦІЯ В ПРИПЕТСЬКЕ ПОЛІССЄ РЕЛЯЦІЯ ВОЛКОНСКОГО, РОЛЯ МОСКОВ. ВІЙСЬКА, ПОЛЬСЬКІ ЗВІДОМЛЕННЯ.

Одночасно з великим походом на Галиччину зроблена була маленька експедиція в Припетське Поліссє, силами київської московської залоги і мабуть київських таки козаків. Про неї так оповідав кн. Дмитро Волконский, що провадив тим походом 1).

“1 вересня (с. ст.) післано нас човнами р. Припеттю воювати литовські городи 2), і дорогою стало нам відомо, що в городі Турові стоять заставою литовські люде. 15 вересня, години за 2 до вечера, прийшли ми військом під Туров, і туровські міщане: війт Богдан з товаришами, чоловіка з 300, вийшли на зустріч з іконами й били чолом вел. государеві, щоб їx пожалували,-не били і городу та острогу не палили. Бо вони против государевих людей не стоять, а хочуть бути під государевою високою рукою. А розповіли таке: “Стояв у нас в Турові заставою урядник: Ян Коптевич і з ним 50 чоловіка Литви, але почувши що йдуть государеві люде з Київа, він з литовськими людьми, і міщан богато з городу втікли за два дні до вашого приходу. А ми з города не тікали, а просимо государевої ласки”. І я тих турівських міщан, війта з товаришами привів до хреста, щоб були під високою рукою цар. вел.

“Того ж дня о годині четвертій в ночи пішли ми пішо на Давид-город, 30 верст від Турова, полишивши човни в Турові-веліли їх гнати під Давид-город. 16 вересня о годині третій дня прийшли ми під Давид-город. Там урядники були пан. Пашковский та Залєский, і з ними шляхти чоловіка 400, на конях, та пішого люду 300, та міщан більше тисячі. Ті урядники вийшли з пішим і кінним людом з города й стрівши нас на верству від міста вчинили бій, але царські люде стали брати гору і литовських людей побивати, загнали їx до города і город запалили, а урядники Пашковский і Залєский з кінними й пішими людьми стали тікати ріжними дорогами. А я для спочинку піших людей під Давид-городом днював-бо потомились.

“При кінці того ж дня 3) пішли ми човнами далі рікою Горинею до ріки Припети-50 верст, а Припеттю вгору пройшли до р. Вятлиці 15 верстов, a від Вятлиці йшли пішо 25 верстов до города Столина-прийшли під Столин 20 вересня о 1-й годині вдень. А в Столині староста Сава Кашкевич-з Давид-города прибіг та урядник тутешній Залєский, з ними литовських людей кінних 300 чоловіка, та піших з полковником Стрілкою 400, та міщан і Жидів чоловіка 500-вийшли й стріли від города версти за 2. Вчинили бій великий, але царські люде їх перемогли, стали литовських людей побивати, а ті стали до города відступати, а царські люде, прийшовши під місто ні трохи не гаючися, суміш з литовською піхотою війшли до міста, а літовські люде і міщане з міста почали наріжно тікати. Я з усіми людьми став у городі, за литовськими людьми не пішов, бо піші люде йшли всю ніч і потомились. Стояли в городі до вечера і при кінці дня, запаливши город пішли до р. Привети, до човнів, 25 верстов.

“Ішли р. Припеттю до р. Пини, 60 верстов, а р. Пиною 30 верстов до города Пинська, прийшли туди 25 вересня в 6-ій годині дня. Були там такі начальні люде: маршалок королівський п. Лукаш Єльський 4) і підчашій Ян Кедровский, а з ними- казали язики-700 кінних, та піших людей, міщан; Жидів зо 3 тисячі. Стріли нас з усім кінним і пішим людом і з арматою за верству від города, і до пристани не допустили. Ми приплили з усім військом нижче тої пристани до иншої пристани, а ті литовські люде і до тої пристани не допустили-відстрілялись, і богато човнів попробивали. Тоді ми пригрібли до берега, на верству нижче під с. Пеньковичами і з човнів поспішили на беріг. Литовські люде від тої пристани відбити нас не поспіли, і наші люде вийшли на беріг з човнів, а маршалок Єльський та підчаший Кедрович з усіх сторін їх обступили і счинили великий бій-билися до 12-ої години вдень, і наші люде в тім бою богато литовських людей побили, а литовські люде, побачивши перемогу царських людей і великі втрати, побігли до міста. Наші били їx до земляного валу і до города, і замішавшися між ними, війшли до валу, до города і відти литовських людей вибили: кінні й піші тікали різно, а наші люде сіли в городі. За литовськими людьми гонити не було кому, бо кінних людей не було. Котрих литовських людей приступаючи до города забрали живих, тих порубали- тому що при малім числі “влипати” в язики не можна було, а живих лишили 9 чоловіка Литви. Та ще взяли у них 2 мідяні гармати-куля в 3 гривенки, 5 корогов, дві литаври, 4 барабани. Стояли в городі два дні й дві ночи, щоб людям дати спочинок, а 27 вересня запалили город і слободи й пішли до човнів. Прийшло до човнів литовської кінноти з 400, наші люде почали до них стріляти з рушниць і з гармат, і вони без великого бою відійшли.

“Ми ж пішли з усім військом човнами далі р. Припеттю, відійшли від Пинська 50 верстов і прийшли до села Стахова, 28 вересня. А в тім селі стоять зо 200 литовської кінноти, а піших з 400-чекають, чи будемо робити якусь шкоду. А ми вистерігши час пристали до берегу і вчинили великий бій: билися до ночи, а в ночи розійшлись і потім ішли рікою 3 дні-прийшли против Кажан-города. Покинули човни, пішли під Кажан-город пішо, 10 верстов, а з Кажан-города вийшли-війт Михайло Пинчуків і міщан чоловіка зо 200 з іконами, били чолом, щоб їх пожалували, не веліли бити, а вони против вел. государя не стоять, а котрі були у них литовські люде, ті повтікали, почувши похід на них з Київа і війну. Ми тих міщан привели до хреста, і того ж дня пішли до човнів. Ішли Припеттю день, а потім кинувши човни на ріці, 1 жовтня пішли пішо під город Лахву (“Латву”)-10 верстов від ріки. З Лахви стріли теж міщане-війт Калиник з товаришами, з іконами. Сказали, що литовські люде, які у них були, повтікали з города, почувши прихід царських людей з Київа, а вони, міщане против царських людей не стоять. Привівши їх до хреста, того ж дня пішли до човнів, і човнами пішли Припеттю і Дніпром до Київа. Прийшли 26 жовтня з усіми царськими людьми-нікому шкоди не сталося, тільки одному салдатові під Пинськом з гармати руку відірвало, та двох з рушниці ранено”.

З поданого реєстру видно, що в поході було 450 салдатів і 150 стрільців. Про козаків Волконский не згадує, бо здає звідомленнє з операцій дорученого йому московського відділу. Але ясно, що без козаків 600 московських вояків не посмілились би пускатись в таку досить далеку експедицію на незвіснім їм терені, не орієнтувалися б так добре в тутешніх водних і сухопутних дорогах, не ставали б так твердо до бою з переважними польськими силами (навіть припускаючи деякі перебільшення в реляції Волконского). І справді офіціяльна скарга пинських міщан на погром міста підчас сього рейду 5) виразно говорить про “Москву і козаків” як його учасників: “Місяця октября 5-го дня 6) Москва і козаки-неприятель Корони Польської і в. кн. Литовського, в кількох тисячах війська 7) (з арматою) нагло під'їхавши під місто Пинськ човнами й байдаками і впавши до міста, заскочивши міщан і гостей, чоловіків, жінок і дітей їх, немалу скількість тиранське й мордерсько мучили ріжними ничуваними муками і на смерть побили. А потім стоячи кілька днів вибрали до щенту всі скарби, готові гроші і товари ріжні-золото, срібло, цину, мідь, дзвони костельні й церковні [апарати і всякі оздоби], ріжні річи й усякі набутки домові позносили і позвозили до байдаків і човнів. А відходячи з Пинська (дня 7 октября) спалили до щенту замок, місто, костели, церкви, крамниці ринкові, шпіхлірі, доми, фільварки, в тім два шпіхлірі в ринку-оден з арендою напитків шинкових, де були скрині з правами вільостей міських і з лібертаціями, що їх король й м. і князь староста пинський зволили надати місту, з огляду на його великий упадок після першого погрому козацького і від жовнірів, як вони тих козаків громили, і потім від морового повітря... а другий шпіхлір з вагами-де забрали богато ріжних товарів, воску і лою, а ті шпіхлірі і міру ринкову для міряння збіжжа, взагалі все місто з достатками спалили і в нівець обернули, так що ледво кільканадцять домів лишилось з одного кінця на передмістю, котрих огонь не міг досягти”

Инші скарги говорять тільки про напад “Москвитина”-уніятський владика смоленський і турово-пинський скаржиться на спустошення його церкви в Пинську і с. Площова над р. Струменем, підсудок пинський Ф. Ґодебский на спустошеннє його маєтностей Столина і Теребня, Комари-Стаховскі про спустошеннє їx села Стахова 8). Але те що сказано в скарзі міста Пинська дає нам уже досить ясне поняттє про сей рейд. Для нас він інтересний головно як прелюдія пізнішої казацької акції на Пинщині, що вилилася в звіснім акті підданства під протекторат козацького війська частини пинської шляхти з тим же Лукашем Єльським на чолі, що виступав тут на чолі пинського війська. Мабуть і ініціятива сього рейду вийшла з українських кругів і стояла в звязку з плянами західнє-української експанзії Козаччини. Київські воєводи могли по просту примазатись до експедиції, котру орґанізував київський полковник — і тим старанніше висували свою ролю — так що князь Дмитро цілком промовчав участь козаків у сім поході. Розуміється, в теперішнім стані наших відомостей висловлюю се лише як здогад!

Примітки

1) Білгород. ст. 382 л. 114-123 (переповідаю в першій особі, з деякими скороченнями). В Дворцов. Разрядах коротке звідомленнє, привезене тимже Дм. Волконским під днем 13 (23) листоп.-Доповн. с. 12.

2) “для промыслу над литовскими городы”.

3) “в оддачу часов дневных”.

4) В ркп. Лукашенский, Лукаш Єльский був маршалок пинський; инші власні ймення з ріжними ваганнями в транскрипції.

5) Акты изд. виленскою коммиссіею. т. 34 ст. 67 (подаю з скороченнями. а в ламаних дужках додаю дещо з протоколу возних тамже с. 68).

6) Як бачимо, дата цілком сходиться з реляцією Волконского.

7) Отже ясно, що то не були тільки 600 московських вояків.

8) Тамже с. 69-72.

ПОДІЇ НА БІЛОРУСЬКІМ ФРОНТІ: ТАКТИКА ЗОЛОТАРЕНКА, ПОШИРЕННЄ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ, НЕВДОВОЛЕННЄ ЦАРСЬКОГО УРЯДУ, ЗОЛОТАРЕНКО В СТАВЦІ, В ЧЕРВНІ 1655, ЙОГО БАЖАННЯ І ЦАРСЬКІ РЕЗОЛЮЦІЇ, СМЕРТЬ ЗОЛОТАРЕНКА, ЙОГО СТРАШНИЙ ПОХОРОН-ЛЄҐЕНДИ НА СЮ ТЕМУ, ВАГА СЕЇ ВТРАТИ ДЛЯ КОЗАЧЧИНИ. НЕЧАЙ НАСТУПНИК ЗОЛОТАРЕНКА-“ПОЛКОВНИК ЧАУСЬКИЙ І НОВОБИХІВСЬКИЙ”.