Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Московські посли послали своїх людей до Бахчи-сараю провірити сі оповідання, і ті від якогось вірменського купця і Волошенина дійсно почули що инше: Запорозькі козаки від московського царя не відступали, у царя і нуреддіна з козаками і з польським королем зносин не було. Се розуміється не вірно, але інтересніше дальше: “А як хан і нуреддін були на “Запороге” (розумій-на Україні), їх московські люди і Запорозькі козаки обложили і вчинили бій, і в тім бою богато Татар побито і забрано в полон, і хан, нуреддін і Сефер-казі аґа пообіцяли, що повернувшися до Криму вони пустять по 15 бранців-аби їх московські люди і козаки випустили. Як московські люде і козаки від них відступили, хан і нуреддін з Ордою вернулися до Криму обходом по-при Волоську землю і Очаків, а просто йти побоялися через козаків-бо ті чекали хана коло Дніпра на перевозі против устя Богу, і не дочекавшися погромили Ногаїв Ур-маметового улуса”.

“І до посланників (московських) на стан приїздячи богато Татар оповідали, що в нинішнім поході московські люди і Запорозькі Черкаси побили кримського війська і в полон забрали тисяч з десять” 19).

З мемуаристів і письменників свого часу одні полишають сей епізод зовсім без уваги-як Твардовский, Коховский, Тембесский і наш Самовидець 20); инші згадують коротко, не надаючи особливого значіння. Два властиво говорять ширше, і мали вплив на представленнє сього епізоду в історіоґрафії, тому на її оповіданнях треба спинитися-се Ґрондский і Єрлич.

Ґрондский був сам тоді десь коло Львова, чекаючи кінця місії. Любовіцкого, що зіставався у Хмельницького, і його оповіданнє (252-3) має певне значіннє. Хмельницький у нього спішить напротив Татар, і стративши в поході звязок з московським військом, обложений Татарами “потерпів чимало”, а ще більше московське військо, відрізане від козаків: Татари богато побили Москви і взяли в полон, між иншими сина самого В. В. Бутурлина. Хмельницький “сам бувши в небезпеці і заклопотаний долею московського війська, мусів присягти, що більше не буде воювати з Яном-Казимиром, хан же обовязався вистаратися у Яна-Казимира, що він замириться на почесних і добрих умовах за посередництвом хана”. По сій умові хан випустив Бутурлина взаміну за Любовіцкого (його доля служить тут провідною ниткою оповідання) 21).

Єрлич, далекий від подій, оповідає очевидно з поголосок, досить недокладно, і представляє ситуацію козацького війська далеко більш траґічною ніж воно було в дійсности: “Хмельницький ані в гадці не мав, аби Татари, а особливо сам хан ішов против козаків, бо той йдучи через Україну ні загонів, ні Орди не розпускав, а йдучи з військом у купі, у загонів що йшли з Польщі-тих що козаки посилали до дому, відбирав (здобич), а самих, що їхали при возах, велів стинати, і кільканадцять тисяч побив”. “Не даючися в знаки”, заскочив він Хмельницького під Озірною, так що козаки не мали про Татар ніякої відомости, “аж над своєю шиєю побачили”. Татари їx немало побили і налапали бояр московських, і козаки мусіли з ханом миритись: віддали всю добичу з Люблина, всіх вязнів і “видали Москву, що була з козаками”, і та мусіла дати за себе викуп: 140 тис. талярів, соболів і всякі инші футра. Після того ще холод і непогода сильно знищили їx при повороті, так що вони (з контексту видно, що мова про Москву) 22), покидали на полях всі гармати й инші знаряди, і з 40 тис. прийшло ледви 8. Цар дуже гнівався на воєводів і Хмельницького, що вони не пішли просто на Краків і даремно потратили військо. Воєводів своїх, що вимовлялися козаками-мовляв вони не хотіли йти дальше Львова, він покарав смертю, а Хмельницького тричі викликав до себе-за третім разом прислав богаті дарунки і коня в уборі, з привязаним посторонком: коли б по доброму до нього тим конец не поїхав, аби його привели силоміць, взявши за шию тим постороннком. Але Хмельницький велів царському послові обсмалити голову і бороду, коневі обтяти хвіст і рота і так відіслав їx назад, приказуючи: “Будучи меншою особою, я можу царя відвідати перше ніж він мене скаже привести, а за його такі дарунки огнем і мечем привитати”.

Не вважаючи на явну фантастичність сього оповідання воно в тій своїй частині, де говорить про тяжке становище козацького війська під Озірною 23), зробило вплив на новіших істориків (Кубалю в тім числі), і псіхольоґічно оправдало для них звістку Рудавского про тяжкі умови покори, прийняті козаками при замиренню з ханом, включно до обіцянок видати Татарам московських бояр, звести козацький реєстр до 6 тисяч і т. д. Тим часом всі инші звістки людей які стояли близько до справи зовсім не показують, щоб козаки дуже потерпіли в битві або були в якімсь безпораднім становищу і впали в паніку або що. Вони бились, готові були битись, з другої сторони-Татари не мали охоти доводити їх до крайности, маючи виразні директиви від Порти і з польської сторони-замиритися з козаками і привести їx до замирення з Яном-Казимиром і його партією, як силу цінну і в даних обставинах для них можливо користну.

Потерпіла Москва. Реляція Бутурлина безсумнівно доволі безсовісно ретушує понесені утрати. Але й її страти не були особливо великі, і козаки ні кидали Москалів ані мали замір їх зраджувати.

Примітки

1) Тамже л. 196 під 22 жовтня с.с.: “Кримський цар з військом стоїть за Дніпром на Синіх Водах, ссилається з гетьманом Бог. Хм. про мир, але досі ще не помирились; государеве (московське) військо і козаки стоять під Камінцем, сварок між ними не чути, а польські посли, що їx цар (хан) узяв з собою йдучи на війну, пішли від нього з дороги до Польщі”.

3) Transsylvania І с. 561.

4) Monum. Hungariae XXIII с. 261-2.

5) “З гетьманського війська ріжних полків козаки їхали з загонів з здобичею до себе, до городів, і Татари богато їx побили”. Сівськ. ст. 179 л. 490.

6) Сівського столу ст. 179 л. 482-5.

7) Тамже 482-5, 487-8.

8) Тамже л. 490.

9) Автоґраф в бібл. Чорторийських 402 с. 63, у Кубалі III с. 439-40.

10) Білгород. ст. 382 л. 334.

11) Тамже.

12) Білгород. ст. 382 л. 338-339, скорочено в фразеольоґії

13) Архив Ю.З.Р. III. VI с. 96-7.