Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

9) Нового вид. т. V с. 611.

10) В защиту Б. Хмельницкаго с. 22 дд, 75 дд.

11) Міхалов. с. 755.

12) Крим. справи 1655 р., кн. 37 л. 157 під 30 травня с. с.

13) Кримські справи кн. 37 л. 169.

14) Тамже л. 167.

15) Лист короля до хана з Дедеш-аґою в збірці Ґоліньского с. 162-3.

16) Крим. справи кн. 34 л. 170-2, лист хана-ркп. Чорторийських 612 л. 21-у Кубалі III с. 294: хан іде в похід сам і королеві радить, на ніщо не вважаючи, слати військо на Вкраїну.

17) Крим. справи кн. 37 л. 179.

18) Тамже л. 180.

19) Тамже л. 186.

20) Тамже л. 190-1.

21) Тамже л. 193.

ЛЬВІВСЬКИЙ ПОХІД І ПОЧАТОК ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО СОЮЗУ: ВІСТИ З ПОХОДУ-ГЕТЬМАН ПІД БАРОМ 15 ЛИПНЯ, ОБЛОГА ГУСЯТИНА, КОНФЛІКТ З БУТУРЛИНИМ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПІД КАМІНЦЕМ.

Тим часом козацьке військо з армією Бутурлина сунуло “на Львів”. Сунуло одначе доволі вільним кроком. На жаль, докладніших реляцій за перших півтора місяці походу не маємо. На початку липня (“в останніх днях червня” старого стилю) вислав гетьман цареві реляцію і двох бранців “Німців”-капитана Давида і якогось Матуса, захоплених козацьким під'їздом під Межибожем, як документ свого промислу. Віз їх не хто инший, як пізніший герой руїни Петро Дорошенко, але самим мізерним способом наскочив на польську вилазку з Старого Бихова, відвідуючи табор Золотаренка (мабуть мав листи від гетьмана і до сього війська), і у нього тих бранців і “вістові листи” Поляки забрали, і зміст їx для нас пропав 1). Потім маємо-знов таки не саму реляцію, але принаймні хоч переповідженнє її в царському листі до гетьмана: з неї знаємо, що Бутурлин доносив цареві (десь мабуть при кінці серпня), що вони зійшовшися з гетьманом на ріжних місцях польських і литовських людей побивали, богато язиків забрали, і городи Бар, Зіньків і Чортків цареві добили чолом. В Чорткові Павло Потоцкий, богато шляхти, як також і міщани присягли на службу цареві, а город Гусятин взято зброєю-в нім богато Ляхів побили, і пішли на Львів 2).

С-під Бару (“в таборі під Баром”) маємо лист гетьмана до воєводи мунтянського датований 15 липня-мабуть старого стилю 3). Гетьман відповідав на листа привезеного очевидно мунтянським посольством. Висловляв свою радість з приводу того, що воєводі вдалося зліквідувати повстаннє “тих злодіїв”, про котре йому доводилось чувати. Коротко поясняв причини свого походу на Поляків, що не дав йому змоги скорше післати своїх людей до воєводи (очевидно-в відповідь на його посольство): велике розлиттє невинної християнської крови, вчинене Поляками зимою, змусило його до сього походу, щоб забезпечити свій край від нових наступів польських. Тепер зблизившися до границь молдавських він посилає свого посла полковника Матвія до воєводи молдавського і відти до воєводи мунтянського і просить йому у всім няти віру.

Реляції з Торговишт одкривають нам завдання сього посольства, що мало привести до воєнного союзу против Польщі; ми далі з ними познайомимось, а тут зазначую, що дата сього листу за браком иншого орієнтує нас до певної міри в хронольоґії походу. Операції на лінії Бар-Гусятин-Сатанів-Чортків, згадані в реляції Бутурлина, мусіли розвиватися приблизно на протязі місяця, від 20-х днів липня до 20-х днів серпня н. с. Сюди хронольоґічно належить цікавий епізод, що був два роки пізніш темою політичної дискусії між гетьманом і московським послом Ф. Бутурлиним 4). Козацький уряд обстоював тоді лінію непримиреної боротьби з Польщею, в союзі з Швецією і Семигородом, тимчасом як Москва замирившися з Польщею і воюючи з нею спільно против Шведів, настоювала, щоб і козаки припинили воєнні операції против Польщі. Московські посли, намовляючи до лагіднішої тактики супроти Поляків, нагадали гетьманові його становище, зайняте в справі гусятинської залоги. Епізод сей, в освітленню сеї діскусії, дає цікаву ілюстрацію відносин підчас кампанії 1655 р.:

“Окольничий і дяк говорили: Як 1655 р. післано було В. В. Бутурлина з військом щоб з тобою, гетьманом, спільно промишляти над корунними городами, і прийшли ви під перший город Гусятин, і ратні люди з боярського полку почали приступати, і вийшли на город,-ти велів тих людей від города відбивати, і відбиваючи богато людей порубано, а на тих людей, що були на город вийшли, з гармат стріляно. Боярин В. В. посилав до тебе в сій справі своїх дворян і велів тобі нагадати, що йому, бояринові, і тобі, гетьманові велено спільно промишляти над польськими городами, а тепер коли царські люди приступали під город, і на стіну вийшли, ти не тільки що не велів їм помагати, а ще казав їx від города відбивати і з гармат на них стріляти? І ти сказав тим дворянам, що ти велів царських людей відбивати від города тому, що обложені в Гусятині присилали до тебе бити чолом, аби їх прийняли під царську руку, то й не годилось робити на город приступ,-бо коли піддаються під царську руку не тільки що Поляки, але й бісурмени й Євреї, їx не треба нічим притіснять, а показувати їм ласку і увагу; мовляв і шведський король як наступав на корунні городи, теж до городів не приступав, сел не палив, людей не побивав і в полон не брав: тих що йому добровільно піддалися, нічим не обижав-тому трохи не вся Корона йому піддалася”.-Якже, мовляв, погодити з такими гуманними поглядами, що висловлювалися в 1655 р., теперішню непримиренність, коли козаки завзялися знищити Поляків, не вважаючи на те що вони піддаються цареві?

“І гетьман на се сказав: Се правда, що під Гусятином забороняли його здобувати, але се не тому що берігли Ляхів, але тому що по тих городах богато православних християн, і (крім того) думали ми про те, щоб зробити головне: побити кварцяне військо і гетьманів та йти в Польщу: добувати там корунні городи, де Ляхи живуть, та їx приводити в підданство цареві. А (люди Бутурлина) тому нашому замислові не підпорядковувалися, пішли за шарпаниною, ганялися за користю (добичею)”.

Як бачимо, в своїй офіціяльній реляції, післаній з театра війни, Бутурлин сього епізоду не спомянув, і мабуть розповів вже його при кінці року, в серії всяких розходжень, що виявилися між ним і козаками підчас сеї кампанії; Гусятинський епізод належав, очевидно, до ранніх інцидентів в сій серії, і Бутурлин ще не вважав потрібним його підчеркувати.