Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Остання редакція сеї інструкції була списана “в останніх днях червня”, як значиться на її ориґіналі, що переховується тепер в бібліотеці Чорторийських (ркц. 402 с. 51-60); її підписали Радивил, канцлєр Кориціньский, підканцлєр І. Сопіга, М. Березівський, підскарбій королівський Богуслав Лєщиньский, каштелян Вельопольский і 5 послів, між ними Ю. Немирич, А. Мясковский стольник галицький і З. Житкевич коронний інстиґатор.

Вони дали нам міру того, що маґнатська і шляхетська Польща вважала можливим дати в такий критичний момент, супроти демаґоґічних заходів короля-в повнім розриві з ним, під грозою московської окупації і перед перспективою нової грізної війни-шведської. Рівняючи королівський універсал-виданий ним в хвилі коли він майже махнув рукою на польську корону-ми бачимо як сі вельможно і шляхетно уроджені крок за кроком обтинають його обіцянки і з усею силою дійсно стягають усе до відносин передвоєнних. Одно чого не жалували-се широкого ушляхетнення козацьких верхів. 6000-се ж цілий колишній козацький реєстр! Наділити таку масу шляхетськими дипльомами, дати їм відчути свою приналежність до пануючої верстви, свою причетність до шляхетських привілєґій-сей замисел був дуже серйозний і по свойому радикальний; коди б його вдалося перевести в життя, він міг би мати в нім чималі наслідки. Старшинська верства фактично сама потім, без королівських привілеїв проробила сю дорогу і утворила їх фікцію “заднім числом”, але на се пішло майже ціле століттє. Коли б був переведений такий формальний акт, як се задумував король і комісари в 1655 р., і потім, в 1658 поновили сю ідею Бєньовский і Немирич в Гадяцькім акті, хто зна-чи діференціяція козацтва не наступила б значно скорше.

На певного чоловічка, що мав би через київських духовних приготовити ґрунт для переговорів у гетьмана, вибрали Федора Виговського, писаревого родича, що давніше служив реєнтом київської ґродської канцелярії. Якийсь Ростокора в Клевани розповідав в серпні, що сей Виговський був в тих сторонах у нього 8 серпня, їдучи від гетьманів коронних до Хмельницького з королівським листом, де мовляв король просив його змилосердитися над Річпосполитою: “Ти мене зробив королем і скинути можеш, коли схочеш, бери що хочеш, хочби й до Висли, тільки поможи мені против моїх неприятелів, бо крім Бога і тебе, і війська твого, не маю помочи ні звідки” 8). Так в аспекті тодішнього шляхетського роздраження на короля-між иншим і на його залицяння до козаків, переказувався зміст сього листу, котрим король “все пробачав і все позволяв” участником козацької ребелії.

Потім 18 н. с. серпня сей Виговсккий дійсно з'явився в Київі і заїхав до господи старого Виговського, писаревого батька1). На запитаннє київських воєводів заявив, що був з жінкою на Волині і відти їздив до Вигова, на батьківщину, а тепер приїхав до Київа-побачитися з ріднею; у гетьманів не був і ніяких листів від них немає. Але воєводам донесено, що він їздив до Польщі, і полковникові Яненкові признався, що має листи від гетьманів до Хмельницького і до инших людей у Київі. Яненко на запитання воєводів сказав, до він тримає того Виговського у себе під доглядом, але листів у нього без гетьманського наказу взяти і розпечатати не може; 27 н. с. серпня піде з своїм полком до гетьмана, за його наказом, і тоді забере з собою і Виговського з його листами. Про се було донесено цареві і він післав Бутурлину указа розвідатися у гетьмана і Івана Виговського, з чим той Федір Виговський приїздив і які листи привозив. Результатів сеї розвідки не знаємо. Відповідь гетьмана на місію Ф. Виговського мабуть не була така неґативна, щоб не продовжити переговорів. Так можемо судити з сеї записки Ґоліньского: “І. м. п. Житкевич, інстиґатор коронний, був висланий до козаків і до Хмельницького, щоб притягти їх до корони польської; він мав для того уповаженнє і повновласть на замиреннє і т. д.” (с. 787). Але про місію Житкевича не знаємо таки зовсім нічого.

Примітки

1) Копія Тайнера: людей цивільних, що пильнують господарства, копія Поклонського: міщан і людей сільських.

2) Друкований в польськім ориґіналі в збірці Міхаловского ч. 326, в латинськім перекладі в збірці Тайнера Monumenta Poloniae III ч. 489, в московськім перекладі, з копії пересланої Поклонським і з його ж очевидно коментарем-в Актах Ю.З.Р. XIV с. 624. Крім того відомо кілька невиданих копій по ріжних збірниках-у Ґоліньского с. 749, ркп. Оссолін. 1453 с. с. 398,-тут він датований як і у Міхаловского 4 травня, в копії Поклонського 7 травня, в копії Тайнера 26 квітня. Слів про публікованнє по церквах, що читаються в копії Михаловского, нема в инших копіях.

3) При сій нагоді він пускається в підсумки козацького повстання, небезінтересні як відгомін того що балакалося під сю пору: “Козаки Запорозькі з холопством спустошили костелів і кляшторів з ораторіями на всій Руси і Україні, як рахують-на 30 тисяч. Тіла померших з гробів добували і свиням та псам на жир кидали, як світських так і духовних людей розкидали, инших до Турок і Татар в неволю запродали: запрудили ними землі Турецькі, а ніхто не ратував вітчини грошима й людьми-воліли гинути.

“Міста і Русь підчас зимової війни просили милосердя у пп. гетьманів коронних, піддавались і присягу складали на вірне підданство королеві і Річипосполитій. Кількадесять міст було таких що їм показано ласку-прийнято від них присягу. Але .вони знову зрадили, збунтувались і обіцяли козакам, що при них будуть стояти-їм піддалися, а наших Поляків (козаки) де могли дістати побивали, на містечка наїздили і грабували-с. 750.

4) Підписа Бєньовского на ориґіналі інструкції нема, так що не знати, чи фактично він брав участь в її складанню.

5) Volumina legum IV с. 230-l.

6) Слово се написано не ясно-odrez, чи щось инше, але ясно про що йде мова: щоб гетьман не претендував на якусь територію “як на відрізане удільне панство” своє, як висловлювалися в 1648-9 рр.

7) У Кубалі III с. 296 800 тис.-очевидно похибка друкарська, бо в ориґіналі словами-trzy kroć sto tysiecy.

8) Теки Нарушевича 148 ст. 483, лист якогось Тарновского невідомо до кого з 13 серпня.

9) Акты Ю.З.Р. XIV с. 883.

МІЗЕРНИЙ СТАН ПОЛЬСЬКОЇ АРМІЇ, ЗАХОДИ КОЛО ПОЗИСКАННЯ ПОМОЧИ ПОРТИ І ОРДИ. КОЗАЦЬКИЙ УРЯД ПЕРЕБИВАЄ СІ ЗАХОДИ ДИПЛЬОМАТИЧНИМИ І ВОЄННИМИ ЗАСОБАМИ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО В ЦАРГОРОДІ, ПОРТА ЗАБОРОНЯЄ ХАНОВІ ВОЮВАТИ КОЗАКІВ, ХАН НАСТОЮЄ НА ПОХОДІ, ОРДА РУШАЄ НА КОЗАКІВ, СЕРПЕНЬ 1655.

Одночасно з сими плянами “уняття” Хмельницького і козаків що займали польських політиків в травні-червні, робилися своєю дорогою заходи коло мобілізації против них Орди, що лишилася властиво одиноким засобом боротьби з Козаччиною. Травневий сойм (від 19 травня до 19 червня) в орґанізації оборони лишився майже безрезультатним і для скріплення польського фронту на Україні не дав нічого. Польська армія була в цілком мізернім стані, і вся надія була на Татар. Весною виправлено до Царгорода Войцеха Бєчиньского-забезпечити собі прихильність Порти і впливи на хана в напрямі підтримки Польщі против козаків і Москви 1). За ним поїхав до Криму Яскульский-підіймати Татар, що обловившися ясиром вилежувалися дома і не памятали своєї обіцянки-з травою ставитися знову на Україні, помагати Полякам кінчати козаків 2).

Але козацький уряд не без успіху перебивав сі заходи, з одного боку страшачи Крим і Порту московськими експедиціями і перспективою сухопутного наступу, з другої сторони манячи Порту обіцянками підданства, військової помочи і т. д., і підкріпляючи сі заяви відповідними дзвінкими арґументами. Козацьке посольство, що пішло до Царгороду в травні з Шагін-аґою 3) і проробляло там свої дипльоматичні операції одночасно з Бєчиньским, мало далеко більше успіху ніж він (тим більше що король виправив свого посла на сухо, без грошей, з огляду на свій порожній скарб). Порта незадоволена з того, що Татари підтримуючи Поляків, накликають тим козацькі походи на море, вона конче хоче помирити Татар з козаками,-писав цісарський аґент з Царгорода в 20-х числах квітня. А місяць пізніше висловляв гадку, що Туркам удасться справді перевести се замиреннє; козацьке посольство прийнято краще ніж польське, і козацькі посли користуються з сього доброго настрою, щоб поправити долю Лупула: їм дано побаченнє з ним, і вони стараються вернути йому коли не господарство, то хоч свободу 4). Післанець єрусалимського патріярха Грек Федор, що їхав разом з послами Хмельницького-Романом і Якубом і з тим самим Бєчиньским, росповідав потім в Москві, що козацьким послам були від султана дарунки і корми великі, а польського посла відправлено з нічим: султан зажадав від короля наперед харачу, і в такім разі обіцяв йому поміч своїх васалів. А до гетьмана, відправляючи його послів, знову післано того ж Шагін-аґу з великим супроводом, щоб відводити козаків від Москви. Вони виїхали з Царгороду 20 н. с. липня і 4 вересня приїхали до Умани-там лишився Роман з Шагін-аґою, а до гетьмана післали до Галичини Якуба з двома Турками з Шагінового товариства,-взяти інструкції що до з'їзду і переговорів. Турецькі пропозиції сей Федір представляє так, що султан пропонував гетьманові відставши від Москви, бути васалєм Порти так як воєводи молдавський і мунтянський 5).

Аґенти Ракоція доносили свому панові на початку червня з Царгороду, зі слів свого турецького конфідента, що козацьке посольство поставило султанові такі “безстидні” умови: Порта має віддати гетьманові Камінецький санджак, а Львів-иньшому достойному чоловікові (чи не Радзєйовскому часом?), за те гетьман буде платити султанові 30 тисяч талярів щороку і приведе в підданство також Польщу. Посли говорили, що здобудуть Камінець самі (не потрібуючи турецької сили), бажають тільки бути під турецьким протекторатом 6).

22 липня вони пишуть: Козацькі посли виїхали минулого понеділка 7), зовсім не з такими відповідями, яких вони собі бажали. Робили заходи коло звільнення на свободу Лупула, але не добились нічого. Польський посол виїхав вчора, каже що у всіх справах дістав повне задоволеннє 8).