Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

15) Теки Нарушевича 148 с. 175-6, з несвіжського архиву.

16) Себто мав рушитися-з листу його побачимо, що він пішов з Чигрина 27 н. с. травня.

17) Се звістка самого секретаря, і належить значить до 19 н. с. травня.

18) Теки Нарушевича 148 с. 225-7: Kopia listu Stanislawa Kienarskiego do woewody ziem Ruskich, з несвіж. архиву. Як побачимо зараз, сі відомости відповідають змістові царського листу, привезеного Томиленком.

19) Transsylvania І. с. 397.

НАПРУЖЕННЯ НА БІЛОРУСІ, ПОКЛОНСЬКИЙ ВІДСТУПИВ ВІД МОСКВИ, ЙОГО ЛИСТИ ДО КОЗАКІВ, ЛИСТИ ВІД РАДИВИЛА, АҐІТАЦІЯ ТЕОДОСІЯ ВАСИЛЕВИЧА.

В середині травня с. с. 1) гетьман отримав купу листів від царя, в відповідь на все писане і переказуване з Томиленком і Климятенком. 24 і 27 квітня с. с. з Смоленська цар відправив одно за другим посольства Томиленка і Климятенка і передав з ними листи. Похваляв за службу і за вісти, потверджував уже написане раніш, що в поміч гетьманові відряджено Бутурлина 2). На Крим посилається з Калмиками кн. Одоєвский: гетьман повинен післати йому від себе 5 тис. козаків, разом з воєводою, якого вишле від себе Бутурлин, і всі вони разом з Калмиками і Донськими козаками, котрим цар також дав уже свій наказ, мають разом “промишляти”, “чтобъ за божию помощию Крым розвоевать и городы которые мошно и села и деревни и хлЂб пожечь без остатку” 3).

В листі писанім у відповідь на посольство Климятенка цар висловляв надію, що коли неприятелі довідаються, яке велике військо цар повів на Білорусь, і одночасно в таких великих розмірах зачинає операції против Криму, то се розібє коаліцію, і оден одному помагати не стане. Турецького посла гетьман нехай відправить і з ним напише візирові і Сіауш-баші, що він “за царським указом” хоче підтримувати з Портою приязні відносини, але треба щоб Кримці перестали помагати Полякам. Про се же і цар уже кілька разів писав ханові, щоб він тримався присяги і не помагав Полякам против козаків; нехай тепер і Сіауш-баша та візир напишуть ханові те саме- треба всяко протягти час, щоб кн. Одоєвский встиг заатакувати Крим перше, ніж Орда вийде в поміч Полякам.

Що до гетьманового прохання за шведського посла Данила Калугера, щоб його пропустили через Московську землю, цар поясняв, що Данило приїздив до царя, а не до гетьмана, з дорученнями від Радзєйовского, разом з його маршалком: Радзєйовский просив через них царя, щоб він дозволив йому приїхати, і цар післав з ними дозвіл на приїзд, і затримки їм не було ніякої, а як що старець Данило приїде (вдруге) з Радзєйовским, цар велить його пропустити до гетьмана 4).

Очевидно се було не так, а як саме, того не можемо знати. Радзієвский складав се фіяско на свого служебника Манаріні, що їздив до Москви разом з Данилом (очевидно се той його маршалок, згаданий в листі царя). В пізнішім листі до Карла-Ґустава (в вересні т. р.) Радзєйовский писав, що переконався в зрадливости сього Манаріні: він зробив усе, щоб перетяти дороги Данилові до гетьмана, хоч се було головне завдання сеї місії-звязатися з гетьманом, а цареві понаписувано тільки загальні компліменти. Більше того, Манаріні знайшов способи написати гетьманові, остерігаючи його щоб він нічого не доручав Данилові, і не користувався його посередництвом, з огляду на повну його нездатність 5).

Та Данило не був таким нездарою, як його Манаріні представив і коли його не перепущено до гетьмана через московські землі, він все таки знайшов собі дорогу, і приблизно одночасно з згаданою царською грамотою з'явився у гетьмана. З чим? я думаю, що з грамотами Карла-Ґустава, спорядженими ще в січні, в відповідь на листи гетьмана і Виговського, післані літом минулого рок, і адресовані ще його попередниці королеві Христині. Карло-Ґустав повідомляв, що він зайняв її місце, висловляв вдоволеннє, що козаки змогли нарешті завязати зносини з Швецією, обіцяв свою приязнь і т. д. 6). Головне, розуміється, було переказане на словах, але питаннє, чи ті січневі інструкції були відновлені відповідно останнім подіям? В тім часі як Данило добився до гетьманської кватирі, ситуація була вже цілком воєнна, хоч у польських кругах не здавали собі справи з критичного положення. 19 квітня представник Карда-Ґустава доручив польському сенатові меморіял, що цілком ясно заповідав війну і в початках травня Карло-Ґустав повідомив “великого-курфюрста” Фридриха Вільгельма пруського про свою постанову воювати Польщу, довести до її розділу і поділитися з ним її землями 7). Але на жаль невідомо, наскільки сі свої наміри він відкривав Хмельницькому і Виговському через Данила. Тільки ж вони, знаючи завзяттє Радзєйовского і високо оцінюючи його вплив на шведському дворі, однаково великі покладали надії на шведську інтервенцію, згідно з психольоґічним фактом: завсіди тому віриш, чому хочеш,-і безсумнівно були дуже схвильовані сим посольством. Ухвалено було зараз післати в посольстві до короля разом з Данилом Кіндрата Бурлія-що вже раз туди їхав і не доїхав, та просити пропуску у царя: можливо що царська обіцянка в останньому листі-коли Данило знову приїде, то буде перепущений до гетьмана, подала гетьманові й його писареві надію, що Данила перепустять і від гетьмана.

18 (28) травня гетьман виладив такого листа цареві:

“Будучи вірним і жичливим підданим в. ц. вел., ми взявши бога на поміч рушили 28 травня з Чигрина на неприятелів иновірців Ляхів і збиратимемо військо наше під Білою Церквою і там зійшовшися з боярином твоїм В. В. Бутурлииим против неприятелів промишлятимемо: де їх обоз буде, просто туди підемо. Також те тобі відомо чинимо, що від 4 літ вели ми зносини (ссылалися) з Христиною королевою шведською, для того щоб Шведи нашим неприятелям Ляхам в нічім не вірили і на нас їм помочи не давали, і тепер от прийшов до нас від короля шведського від Радзєйовского Данило чернець. Пишуть з ним до нас, що жадним чином не даватимуть помочи Ляхам, неприятелям твоїм і нашим, але обіцяють їх всяко воювати. Тому і ми для всякої приязни посилаємо з тим шведським післанцем чернцем Данилом наших післанців: сотника медведівського Кіндрата Бурлія з товаришами 8), щоб вони (Шведи) неприятелям твоїм Ляхам в нічім не вірили, помочи їм не посилали, але з своєї сторони їх воювали. Коли б твоє ц. вел. мав за се прогніватися, що ми тих післанців своїх посилаємо, ми то на милостиву ласку твого ц. в. покладаємо; одначе думаємо, що й тобі то за річ пристойну здасться. Бо ми будучи жичливими підданими твого ц. вел. так міркуємо, щоб більше було приятелів, як неприятелів, і як наші післанці там будуть, то Шведи ніякої помочи Ляхам не дадуть і в нічім їм вірити не будуть, а будуть їх воювати. Бо маємо таку відомість, що вже Ляхи годяться відріктися титулу “шведського і инших”, аби тільки Шведи дали їм поміч” 9).

Подібного змісту листи були вислані також до Милославского і до Ларіона Лопухина, з проханням поклопотатися перед царем, щоб козацьке посольство пропустив до Швеції 10). Але все се нічого не помогло: московський уряд не хотів щоб дипльоматія козацька ширилася, і Бурлія знов таки не пропущено. Цар в своїй грамоті переданій з Бурлієм (з датою 23 с.с. червня) вимовлявся тим, що король шведський присилав до нього ще в січні свого сенатора, пропонуючи прислати великих повномочних послів для потвердження договору, і тепер прийшла відомість, що шведські посли вже їдуть. Прийнявши їx цареві треба буде післати до короля своїх великих послів, а до того часу гетьманові непристойно посилати своїх післанців. Тому цар нагородивши Бурлія з товаришами, відсилає їх до гетьмана назад, а про те коли можна буде гетьманові післати своїх післанців-після того як цар виправить своїх послів до шведського короля,-буде осібне писаннє від царя до гетьмана 11).

Більш того-не пропущено і Данила, завернено разом з Бурлієм назад до гетьмана-уже без усяких мотивів, бо се ж був післанець не гетьманів, а шведський. Ніяковість усього сього інциденту супроти гетьмана уряд очевидно вповні відчував, і тому копію сього листа до гетьмана було післано окремо до Бутурлина з інструкцією “отговаривать” гетьмана і Виговського, “всякими мЂрами”, арґументуючи мотивами виложеними в листі до гетьмана, “и иными отговоры-что пристойно смотря по тамошнему делу”, “чтоб они того себЂ в оскорбленье не ставили, что мы посланцов в СвЂю отпустить не указали”. “А говорити їм наче від себе, щоб вони не помітили, що се говориться з нашого наказу”, а що гетьман і Виговський будуть з приводу сього говорити, все те донести цареві 12).

Що там говорилося з сього приводу, лишається незвісним. Гетьман не відступив від свого: виправив Данила з звісним своїм аґентом Іваном Тафларієм через Молдавію, Валахію й Туреччину-казали що поїхали від нього з Браслава 5 серпня н. с., разом з посольством до господарів, але і в Ясах і в Торговищі їх місія викликала підозріння, як побачимо далі, і кінець кінцем вони вернули назад 13). Гетьман і його штаб мусіли сердечно клясти своїх московських протекторів, що їм перебили таку пекучу справу, і ледви аби Бутурлин міг їх чим небудь розговорити!

Примітки

1) Коло 20 н. с., як можна міркувати.

2) З Смоленська, 24 квітня, брульон в актах пос. Томиленка ст. 1636 л. 389-3.

3) другий брульон з того самого дня, на жаль дефектний: середнього листка бракує, дата та сама, поміта: “БЂлая грамота писана на александрЂйском листу, запечатана государственною большою печатью подъ костодьею”, тамже л. 401 і 403-4.