Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Правдоподібно, на раді ж намічено зміст нового посольства до Москви, висланого після різдвяних свят: загальне проханнє протекторату, що підіймалося при кожній нагоді, і конкретні постуляти в звязку з неминучою війною з Польщею — як напр. справа перепуску козацького війська через московську територію для діверсії литовських сил, що й була потім здійснена підчас кампанії 1651 р., хоч і без особливого результату.

Справа Акундинова як що була порушена, з огляду на ту настирливість, з якою висував її московський уряд, мусіла бути порішена згідно з принціпами висловленими гетьманом: з війська видачі нема. Але можливо, що він уже виїхав за межі України, і справа вважалася скінченою.

Найактуальніше — лінію супроти Польщі — установила “петиція Запорозького війська до короля і Річипосполитої”; її принціпи, коли не сам текст, очевидно були уставлені на сій нараді. Я наведу з неї головніше.

Гетьман і військо заявляють, що рішили не посилати на сойм послів — “бо як простаки домовитись не можемо”, тільки подають сі “петіта”, просячи короля й сенат не образити ся ними.

“Найґрунтовніший для всеї Річипосполитої буде спокій, коли арцибіскуп Ґнєзненський, арцибіскуп львівський, біскуп краківський 18), каштелян краківський (Потоцкий), кн. Радивил гетьман в. кн. Литовського, воєвода браславський Лянцкороньский і підканцлєр коронний (Радзейовский) потвердять присягою вічний спокій між Річпосполитою і Запорозьким військом. А в заклад просимо кн. Вишневецького — що не бажає замішанини і з давних часів ласкаво поводиться з військом Запорозьким і підданими 19); п. хорунжого коронного, що прибув аби мешкати в своїх староствах, і старі привелеї наЧигрин нам привіз, п. старосту білоцерківського, п. обозного — що перебувають в стоїх маєтностях і пильнуватимуть спокою, без війська і хоругов, також без великих дворів і асістенції — просимо аби будучи в закладі добре з нами поводились.

“Унія — початок всього лихого, що з давніх часів викликає суперечки, просимо в. кор. милости, аби була цілком знесена — як в Короні так і в в. кн. Литовськім. Всі владицтва, катедри і церкви, обернені чи на костели чи на унію, і всі маєтности за давніх часів надані владицтвам, катедрам і церквам, аби були назад повернені. Село Перегинське аби з ласки в. кор. милости було повернуто львівській катедрі, а село Крилос 20) галицькій капітулі — просимо в. кор. мил. аби в своїх границях зіставалося згідно з привилеєм кн. Льва — першого фундатора. Аби панове уніяти штучками і хитрощами своїми більше не проволікали сеї справи, і віра наша аби ніяких утисків не терпіла. Свобода віри руської щоб була, аби по старому її обряди виконувано по містах в. кор. мил. в Короні Польській і в. кн. Литовськім, і не заборонювано того. Духовенство і світські пани римської церкви в маєтностях в. к. м. (державах — королівщинах) та і в дідичних не повинні силувати духовних осіб нашої руської віри до свого послушенства, ані вибирати данини, ані десятин з церковних місць (ґрунтів). Уніяти по знесенню унії в Короні і в в. кн. Литовськім аби зараз уступилися з владицтв, катедр, церков, ґрунтів і маєтків і віддали не-уніятам, просимо. А котрий був би непослушний, на таких аби в конституцію вложено заруку (грошеву суму) і гостро карано: все се має бути забезпечене конституціями. Священики віри руської старої аби такі ж мали вільности, як ксьондзи римської церкви і не підлягали ніяким світським юрисдикціям, і жовніри аби не ставали у них на кватирі.

“Доносимо також до ух в. кор. м., що нарід Руський терпить великі переслідування від панів, як духовних так і світських. Унижено просимо, аби не чинили ніякої пімсти!

“Коли б ми з ласки в. кор. милости отримали відділену лінію, просимо в. кор. милости, щоб і за тою лінією наше духовенство і (вся) Русь зіставалася при давніх вільностях і обрядах, і щоб не мали ніяких кривд від уніятів. Бо ніяким вірам і в чужих землях не діються такі кривди й утиски, як у нашій землі.

“Також і се до ух в. к. м. і Річипосполитої приносимо, що ми з ріжних сусідніх земель від приятелів наших маємо відомости, що до тих земель чи то за відомістю в. кор. м., чи без неї, посилано (посольства з намовами), аби вони зістаючися в згоді з Короною Польською, давали на когось поміч.

“Просимо при тім, щоб в. к. м. нам усе зволив пробачити — бо (що чинимо), чинимо з вірного підданства і для кращої послуги в. к. м. Зволь нас вірних своїх підданих боронити від усякої напасти — бо (инакше) ми, хоронячи голови свої, (теж) мусимо шукати приятелів, запобігаючи нашій біді” 21).

Як бачимо кінець стилізований настільки ж неясно, наскільки виразно висловлені перші постуляти; можливо що над ним пройшла рука нашого Макіявеля, воєводи Кисіля, як то він хвалився в листах до короля, що гетьман його послухав, і найбільш прикрі домагання ослабив 22). З під сеї злизаної стилізації виступають домагання “віддільного козацького панства” і застереження права чи факту заграничних зносин — для забезпечення від ворожих замислів маґнацтва. Вони мабуть були умисно змазані в останній редакції.

Виразніш малюють настрої Хмельницького і його двору в тім часі звідомлення якихось “козаків”, посиланих до нього від нового підканцлєра Радзєйовского, що побували в Чигрині на початку грудня” 23).

Спочатку листу п. підканцлєра не хотів одбірати — аж четвертого дня; удавав, що занятий і затруднений. Потім рад був козакам: казав їм сідати і з часта пив горілку за здоровє п. підканцлєра. Третього дня потім їх відправив, а сам поїхав до Суботова — там слободи заложив, а перше там Чапліньский мешкав. При відправі дав 14 талярів копових і універсал, аби всюди безпечно могли переїхати.

Має при собі синовця волоського господаря, як заставу, з трьома визначнішими Волохами, і при них 30 Волохів: господар прислав їх тому що відложив весілля своєї доньки до зелених свят 24): аби був певний приязни і не приїздив і не наступив до нього з військом за ту проволоку.

Але і Хмельницький не міг післати сина на Волощину, бо наші заступили б йому дорогу, хоч він і визначив 6 тис. чоловіка в конвой, взявши з кождої сотні по 40, з тим щоб дві третини з них стояли на границі, а решта провела молодого до Яс, — все се пропало. А (про заставця) на підпитку кажуть, що то не синовець господаря, тільки так себе називає.

Татар під Чорним Лісом, 6 миль від Чигрина, має бути коло 30 тис. Вони волочаться наоколо по селах аж до Дніпра, щоб добути провіянту. З Кримських Татар нема нікого, тільки Ногайські, голота обдерта. Татар — кажуть козаки — вони не сподіваються сеї зими, бо хан ладиться весною йти на Константинополь — воювати з султаном; Хмельницький обіцяв йому помогти, коли хан йому поможе дійти щирого спокою з нами. Про се говорять усі козаки, і наша шляхта котра приятелює з козаками: всі прагнуть спокою. Хан удає, що хоче бути турецьким цісарем, і всі козаки також. Перед приїздом тих козаків був аґа ханський, в тридцяти конях: присланий відібрати присягу Хмельницького, що в кожній війні буде на поміч; Хмельницький присяг з старшиною. Коли той посол від'їздив, дав йому (Хмельницький) коня турецького з сидженнєм, і кожному з тих Татар дав коня, а було їх 20.

Вислав послів до Очакова 25). А до Москви трьох козаків і Грека — хоче довідатися, чи не задумує Москва сполучитися з його ворогами проти козаків.

Антін, полковник київський, їздив до Турків, але що зробив, не знають; тільки що обдарував його цісар турецький: дав йому сім пар шат золотоголовових і коня з турецьким сідлом.

На кн. Януша Радивила Хмельницький не ласкав дуже: ображається, що не прислав до нього, і дуже відгрожується, так що синовець господаря, не можучи стерпіти, встав від столу.

Від Литви вони найбільше бояться небезпеки, і коло Київа через те великий страх.