Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Можливо, що до сього прилучилися також бажання маґнатів позбутися зимових квартир свого війська, що страшно обдирало не тільки королівські й церковні, але й шляхетські маєтки, бунтувало й грозило конфедерацією. Нарешті поясняючи королівський наказ про наступ, Коховский додає ще такі міркування-в котрих можливо є теж якесь фактичне зеренце. До походу на козаків понуджували вісти розвідчиків, що козаки поріжнилися між собою, і впливовіші полковники ворогують на гетьмана, що він занадто захопився своєю абсолютною владою і хоче віддати край під турецький протекторат, а з тим-в безвихідну неволю. Незадоволене і духовенство, готове зносити все, тільки не пониженнє реліґії,-але більше нарікає потайки, а відверто виступати не відважається або й зовсім ховає (своє невдоволеннє). Бо вже була поголоска, що Максим (!) Гладкий заплатив головою за те що відважився докоряти гетьманові за негідні річи. Але не всі злякались тої кари, і не перестали виступати проти погибельних вчинків (гетьмана). Між иншим Гуляницький і Хмелєцкий, наші земляки-шляхтичі, прославлені між повстанцями своїми відважними вчинками, стягнули на себе ненависть гетьмана тим, що більше ніж инші йому суперечили-занадто памятаючи своє походженнє і давніший свій стан. Та Гуляницького на якийсь час покрило від гетьманського гніву манастирське життє; але Хмелєцкий-занадто певний своєї сили, так що небезпечно було против нього виступати одверто,-згинув від війта паволоцького, як говорили: людини готової на всякий злочин і намовленої на се убийство; гідна кара для зрадника вітчини і негідного братанича славного войовника (Стефана Хмелєцкого, героя боїв з Татарами) 10).

Але як завважив Ольб. Радивил, стихії не сприяли польським бажанням використати ослаблення козацького війська і його внутрішні непорозуміння. Зима була мокра, тепла, відлига приводила дороги до непрохідного стану 11). А з другого боку-незаплачене військо не хотіло йти в похід і грозило конфедерацією. Одначе король наперся, вистарався тимчасову “донативу” в 200 тис. зол. для війська і прислав гетьманові Потоцкому наказ виступати в похід. Могло се бути при кінці лютого, за яких два тижні перед соймиками 12). Чи королеві хотілось зробити шляхту охотнішою на всякі грошеві жертви сим фактом розпочатої війни, чи хотів позбутися незаплаченого, незадоволеного, бунтливого війська в сусідстві будучого сойму? Одно і друге можливе, а особливо друге.

Королівську пропозицію соймикам зложено в сентіментальнім тоні: “Боліє батьківське серце добротливого пана, й. кор. м., коли безчесний віроломець, задавши незносні рани зболілій Матери нашій, що раз відновляє її шрами і забезпечивши собі спокій присягою, її милих синів-одних тирансько губить, инших в поганську забирає неволю. Але ще тяжчого причиняє то жалю й. кор. милости, що досі за такі нечувані злочини той зрадник не дістає пімсти, і його зухвала гордість, безкарно ухиляючись від заплати, тим більшої набирає злости, все до більшої приходить сили, і підбиває до подібного ж віроломства неприязних нам сусідів-котрих досі вірність союзам і заприсяженим договорам ще стримувала і стримує. Той жаль привів до того й. кор. мил., що вже не раз, забувши свій маєстат, він ставав як рядовий жовнір у війську і рискуючи життєм виставляв на небезпеки свої королівські груди. До того привів його той жаль; що наповнений смутком за стількома визначними синами сеї Корони, страченими під Батогом безприкладним варварством суворого тиранства, він прикований до ліжка тяжкою хоробою, осінніми ночами нічого не випускав з свого батьківського піклування і тільки про те й думав, якби по стількох змінах невірної фортуни дати бідній вітчині знову великий день і до давніших щасливих побід додати найвищий тріумф”.

Гірко нарікав, що його бажання-йти на чолі війська на Україну, і спочатку в осени, коли військо стояло під Сокалєм, і потім зимою (коли війську визначено збір в Ковлю)-кождого разу розбивались о брак війська (“паперовий компут”-“котрого на папері рахуємо в полі 30 тисяч, а кінець кінцем-дай Боже аби було його 20 тисяч”), о непослушність сього війська і всякі ухиляння від походу, і нарешті о стихійні перешкоди-“нестаточну зиму”, і т. д. Вимовляв надії, що принаймні нинішній сойм дасть йому сю змогу-піти на чолі відповідного війська на розправу з неприятелем. Ухвалить відповідні кошти на заплачення старих довгів війську, на наєм відповідних для такого завдання контінґентів, і т. д. 13).

В депеші з 26 лютого нунцій дає деякі ілюстрації до ситуації. Він пише, що в тих днях приїхав до короля звісний нам патер Щитніцкий з дорученням від Лупула. Він сказав нунцієві, що Лупул прислав його намовляти короля до найскоршого походу на козаків-бо він ще може їх знищити, поки з ними зійдуться Татари. Король же пояснив йому, нунцієві, що головною метою посольства було просити за господарівну, “силою видану за Хмельниченка”, на випадок походу на козаків; але король додав, що при Лупулі він має вірного чоловіка, і той його остерігав не довіряти господареві вповні, бо той іде за тим, від кого сподівається більшої користи 14).

Правдоподібно, посольство господаря стояло в звязку з порадою Януша Радивила: не занедбувати посередництва й старатися скільки можна коло польсько-українського замирення. В звязку з тим посольством могла стояти поголоска, в реляціях австрійського посла в Польщі, що Лупул всіми силами заходиться коло козаків, аби замирити їх з Річпосполитою 15). Але рахуючися з тими настроями, які він застав у короля, єзуїтський дипльомат мабуть не став говорити на сю тему-а навпаки, як бачимо, став виясняти користні шанси негайної кампанії.

В звязку з сими розмовами нунцій записує, якими силами розпоряджає одна і друга сторона. Сили козаків дуже ослаблені чумою, що зробила серед них великі спустошення: Хмельницький тепер не збере і ста тисяч, рахуючи й обозову службу. Королівське військо-як йому сказав король-матиме до 30 тис., в тім кілька німецьких полків, дуже досвідчених у війні; до того треба додати 15 тисяч, в. кн. Литовського, а вербунки йдуть далі, і в момент коли король приїде до табору, що буде після сойму, військо може мати коло 50 тисяч, і се вважається досить аби осягнути добрі наслідки, коли сили козаків не збільшаться понад ті, якими вони розпоряджають в сім моменті (с. 166).

Двотижневий сойм мав закінчитися перед католицьким Великоднем (що припадав 10 квітня), і очевидно зараз після великодня король сподівався вийти в поле і стати на чолі кампанії проти козаків. На сойм-як пише нунцій тиждень пізніш, сподівалися приходу козацьких послів; але що Хмельницький-припускалось-стоятиме далі при зборівських пактах, то хоч би навіть сенат вважав можливим повірити його обіцянкам, він не міг би задоволити його вимог.

Примітки

1) В інформаціях післаних венецькому послові Джустініяні з королівської кватирі 23 листопаду, говориться, що в тім часі були у короля козацькі посли з оправданнями з батозької пригоди (Жерела XII с. 188); але се очевидне непорозуміннє: реляція ся стоїть в явнім звязку з реляцією нунція з того ж дня з тоїж кватири, а та говорить про козацьке посольство, що приходило на сойм в серпні-див. Жерела XVI c. 161.

2) Далі я сі етікетальні повторення пропускаю.

3) Памятники III с. 169.

4) Універсал у Ґоліньского, ркп. Осол. 189 л. 608. У Величка за браком докладнішої дати в його джерелі, сей ковельський збір перенесено на осінь, зараз після сойму, і військо стоячи під Ковелем до Пилипівки, нарікає на голод і брак плати, с. 69.

5) Вістун Торопчанин оповідав на допиті 18 січня, що чув за кордоном: Військо польське і литовське стоїть против Б. Хмельницького і козаків в обозах в Бобруйську і Речиці, сам гетьман Радивил в Петрокові; Хмельницький з козаками в обозі в полі коло Білої Церкви, а син Б. Хмельницького стоїть обозом з другої сторони (де саме, вістун забув). А як ріки стануть, так польські й литовські люди зараз підуть на обоз Б. Хм., хочуть дати йому й козакам бій, щоб нинішньої зими з козаками покінчити (розвестися).-Польські справи 1653 р. ст. 1 л. 104.

6) Mosci panie starszy і ze wszystkim woyskiem Zaporowskim, звертається він на початку до Хмельницького-Памятники III с. 171.

7) Отже Хмельницький посилав якісь супліки королеві після свого посольства на сойм; се потверджує звістку нунція про лист від Хмельницького- вище с. 486.

8) Жерела XVI с. 165.

9) Memoriale під місяцем лютим.

10) І с. 360-1.

11) Описує се Твардовский с. 83.