Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Крім деклярації післаної Лупулові гетьман мусив щось написати безпосереднє й Радивилові, тим більше, що в “статтях” були й деякі безпосередні побажання і претенсії його до Хмельницького-аби він не забороняв жовнірам входити до Стародубського повіту (що рахувався за в. кн. Литовським) і не перешкоджав Радивилові господарити в його староствах: Лоївськім і Любецькім. На жаль, про се правдоподібне посольство я тепер ще нічого не можу сказати. Маємо звістку про посольство від Хмельницького до Радивила з літа 1653 р., коли їздив у посольстві від війська Запорозького “Васько Томиленко, і привіз вісти про пляни Польщі й Литви, приборкавши козаків, іти потім спільними силами на Москву 12). Очевидно, се посольство Томиленка було одним в ряді посольств, якими обмінявся гетьман козацький з гетьманом литовським, від часу їх посвоячення, коли Радивилові схотілося посередничити між гетьманом і королем, і взагалі грати ролю в українсько-польських відносинах.

Але що головно займало гетьмана і старшину в сім часі, то се без сумніву переговори з Москвою. Посольство Богдановича і тов. принесло в січні серйозні обіцянки московського уряду в козацькій справі: московський уряд поставить перед польським урядом козацьку справу, як свою, і коли Польща не сповнить сих козацько-московських домагань, він витягне з того відповідні консеквенції, піде і на розрив з Польщею. В перших днях березня до гетьмана вислано стольника Якова Лихарева і піддячого Івана Фомина, з повідомленнєм, що московське правительство рішило вислати до короля великих послів для замирення козаків з королем. На жаль ми знов таки не маємо ні інструкції даної Лихареву, ні звідомлення його з того, що вони говорили з гетьманом: ми знаємо тільки, що говорили Бурлій і Мужилівський, вислані до Москви від гетьмана і війська, щоб подякувати за се посольство і оповіщений ним намір царського уряду: взяти козацьку справу за свою:

“Гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке прислали своїх послів з подякою. Й. цар. величество прислав до гетьмана і всього війська стольника Я. Лихарева і піддячого, щоб об'явити свою ласку: хоче він, цар, задля православної християнської віри і святих церков замирити усобицю їх з Поляками через великих послів. Гетьман і все військо утішились тою царською ласкою і набрали твердої надії. Вони написали лист до короля і панів сенаторів, щоб вони відложили війну на якийсь час, тому що цар посилає до короля своїх великих послів, аби церкви божі не руйнувались і усобиця з Поляками замирилась, і післали того листа з одним бранцем” 13).

Листи гетьмана і Виговського вислані з Бурлієм і Мужилівським датовані 23 с. с. березня,-се дає нам опорну хронольоґічну дату для сих подій. Очевидно, московське посольство приїхало до гетьмана коло 25 н. с. березня-в момент коли відкривався польський сойм в Берестю і одночасно з ним розвивався волинський, а за ним, чи одночасно з ним-подільський рейд. Я мав нагоду запитувати з листу гетьмана його згадку про польський наступ, тут наведу цілий сей лист, в перекладі з московського перекладу (з покороченнєм неінтересних стилістичних ампліфікації-як цінну характеристику ситуації:

Божою милостю вел. государеві і т. д. Б. Хмельницький гетьман і все військо Запорозьке до лиця землі низько чоло бємо. Чекаючи милостивої ласки твого цар. величества як царя православного, ми за весь сей час неприятелям всього православія Ляхам не давали ніякої причини до війни, ані давати мислили-доки не наступить високе і милостиве рішеннє твого цар. величества, як царя православного. Але вищесказані неприятелі під теперішній час замість комісії зрадою війшовши в наші границі з 15 тис. війська, кільканадцять городів спалили, невинних людей-християн, мужеської і жіночої стати, дорослих і малих витяли, церкви східні до ґрунту знищили, нарешті й духовних мукою нестерпною на смерть замучили. Тому бачучи таке гоненіє на нашу православну руську віру, і такі насильства над східніми церквами, що вже й до нас наближатися почали, умислили ми, взявши в поміч всемогущого Бога, піти против тих иновірців, аби принаймні на Україні, в самій столиці- Київі, а також у сій частині Малої Росії могли доми божі оборонити, і на будуче в наругу не давати.

А тепер до вашого цар. вел. послів наших Кіндрата Бурлія 14) і Силуяна Мужилівського посилаємо, низько до лиця землі чолом бючи, аби в. цар. вел. як цар православний, нераз обіцявши нам свою милостиву ласку, подав поміч і пораду нам, слугам своїм, і не давав в наругу нашої православної віри і східніх церков. Також в. цар. вел. відомо чинимо, що недавніми часами йшли до нас посли від королеви її м. шведської Христини, в яких справах-не можемо знати, бо Ляхи тих послів зловивши до короля відіслали, а до нас не пустили. Тому ми хотячи того певно довідатися, доручили сим же послам нашим, в. цар. вел. наш низький чолобитний поклін віддавши, коли в. цар. вел. дозволити зволить,-одному з нашими листами до королеви її м. шведської поїхати 15). А другого свого товариша до нас сюди з грамотою в. цар. вел-ва відправити. Коли ж воля й наказ твого цар. вел. була така, щоб нам послів до Швеції не посилати, то зволь усіх їх ласкаво назад до нас відправити- бо ми як щирі слуги на раду твого цар. вел. у всім покладатись готові.

Ширше ж про се словесно згадані посланики твому цар. вел. вірно розповідять- т. цар. вел. зволь їх ласкаво вислухати і негайно відправити і т. д. Дано з Чигрина березня 23 дня р. 1653 16).

Разом з сим листом до царя посли повезли цілу купу инших. Від гетьмана до царського “дядьки”, найближчого до нього боярина Бориса Морозова, до царського тестя Іллі Милославского, до Гр. Пушкина, бувшого посла до короля, що з того часу видко вважався спеціялістом в польсько-козацьких справах. Було також проханнє до патріярха. Виговський писав до Лихарева, що тільки що був у посольстві 17). Всі сі листи одначе мали тільки етікетальний характер: гетьман просив всіх сих великих осіб помогти успіхові його послів.

Головним пунктом посольства було прохання до царя, щоб прийняв військо в свою протекцію і поміг на Поляків в розпочатій війні. В “розговорі” з боярами 2 н. с. травня Бурлій й Мужилівський, висловивши вище наведену подяку цареві за його посередництво, підняте на себе в відносинах до Польщі (с. 488), розповіли про нову неправду польську-що король обіцяв на день 24 березня прислати до козаків своїх комісарів: Маховского і Чарнєцкого, а натомісць післав своє військо, що поруйнувало міста і людей невинно замучило. Гетьман вислав против них полковника миргородського і полтавського-їх Бурлій і Мужилівський уже стріли в дорозі; сам збирався вийти до війська виславши послів; має під рукою коло 50 тис. Татар і післав до хана щоб ішов в поміч. Миритися з Поляками козаки більше не хочуть, тому що вони ніколи не заховують договору. Просять царя прийняти під свою руку гетьмана з усім військом і прислати їм поміч. Турецький султан і хан кримський нераз запрошували їх до себе в підданство, але козаки не хочуть іти в підданство до бісурмена, тільки до царя. Не противляться і замірові царя помирити їх з Поляками своїм посередництвом-тільки просять в такім разі скоро післати до Поляків свого гінця, щоб вони на військо Запорізьке не наступали і ніяких задорів не чинили.

Другим пунктом було проханнє до царя, щоб він пропустив послів до шведської королеви-довідатися, з чим вона посилала своїх послів до гетьмана, тих що перейняли в дорозі Поляки; для контролі цар може післати з ними свого чоловіка, щоб йому було відомо, про що вони переговарюватимуться з шведським урядом 18).

Пізніше, повертаючи на Україну Мужилівський представляв, що сей пункт-про перепущеннє послів до Швеції вони мусіли піднести для замасковання своїх переговорів з царем про перехід їх в царське підданство, бо Татари останніми часами стали дуже підозріливо ставитися до частих козацьких посольств до Москви, і в Москві їх татарський посол розпитував, чому се вони так часто їздять: чи не змовляються з Москвою на Татар, і Мужилівский перед ними закрився сею шведською справою 19). Але сьому пунктові і він, і гетьман очевидно надавав велике значіннє.

Привезли посли також Радивилові статті, незадовго перед тим прислані гетьманові від Лупула. Заховались вони в актах посольства на жаль без коментарія,-і не знати, що хотів доказати ними гетьман: чи заімпонувати Москві тим інтересом, що виявляє до його справ некоронований король Литви, чи хотів ними натякнути, що на литовськім пляцдармі, як що він стане театром московських і козацьких операцій, вони можуть знайти коли не поміч, то нейтральність Радивила.

Треба сказати, що сей факт деякої суголосности козацтва з Радивилом і його партією підчеркувався, перебільшувався і швидко обростав лєґендою. Вона трактувала Хмельницького й Радивила як свояків і союзників. Брянські вістуни, бувши в першій половині березня с. с. в Стародубі чули там, що на четвертім тижні посту (23-30 березня н. с.) буде сойм у гетьмана, і у князя Радивила також сойм, з обох сторін думатимуть про замиреннє, а коли не договоряться про згоду-буде бій 20). Мова про Берестейський сойм- але характеристично, що він представляється як сойм Радивила.

Після сойму, в травні, московські вістуни таке чули в Витебську і в Вильні: Б. Хмельницький хоче їхати сам до турецького царя-просити його щоб прийшов йому помагати на польських і литовських людей; а князеві Янові Радивилові його свояк син Хмельницького Тимофій писав: коли ти хочеш жити з нами в приязни (в совете)- ти на нас не ходи” 21).

Могилівець Гаврилко оповідав в Дорогобужі московському вістунові, що Радивил розпустив своє військо, лишивши трохи вояків, і з Хмельницьким битись не хоче, тому що син Хмельницького Тимофій став Радивиловим свояком. Радивил з Хмельницьким порозумілися так, що Хмельницький з козаками на Литовську землю на ходитиме, а Януш Радивил на козаків не ходитиме і Полякам не помагатиме, і на тім заприсяглися 22). Київський міщанин “Федір Лукіянів” оповідав у Соснині: Волоський господар Василь писав свойому зятеві гетьманові литовському Ян. Радивилові, щоб він з гетьманом Б. Хмельницьким і козаками не бився, а замирився, аби він не стратив маєтків своїх, як сенатори польські, і Ян. Радивил писав до господаря і до Б. Хмельницького, що він з ними битись не хоче 23). Печерський уставщик, приїхавши до Путивля в перших днях липня розповідав: Радивил посилав до обозу Хмельницького своїх післанців з тим, що він з Б. Хмельницьким битись і королеві помагати не хоче; гетьман Хмельницький тих післанців обдарував і відправив до Радивила, а полковникам переяславському, ніжинському і чернигівському написав, щоб козаки з Радивиловими людьми бою не зачинали, але їх стеріглись, бо він Радивилові не вірить 24) і т. д.

Правда, поруч того далі ціркулювали-не вважаючи на крайнє українофобські настрої короля, лєґенди про те, що король також шукає згоди з козаками, або навіть- стоїть в порозумінню з ними, і всі воєнні пляни належать тільки тим бісовим панам-радам, чи сенаторам польським. Ті вістуни, що чули в Витебську і Вильні про кореспонденцію Тимоша з Радивилом, чули також, що сенатори королеві не вірять і на козаків іти не пускають: кажуть, що він усе робить в порозумінню (по совету) з Хмельницьким 25). Служебник путивльського Грека, висланий за вістями в квітні, побувавши на Поділлю, в Галичині і включно до Яс, довідався більше. Коли король був в Варшаві, між королем і “панством” була суперечка за козаків; король не захотів битися з козаками, і “панство” за те повстало на короля і хотіло його вбити; тепер же король “подався на їх панську волю”: післав наймати вояків до Швеції, і король шведський прислав 20 тис. піших і 12 тис. кінноти в зброї, а сподіваються і його самого. А польський король посилав до гетьмана Хмельницького простого мужика з таємним листом зашивши йому в одежу- написав Хмельницькому, щоб він польські заміри знав і остерігавсь, а він, король, іде на нього против волі, “для панства”. Хмельницький, одержавши листа, віддав післанцеві свою одежу в чім сидів, а сам зараз післав до кримського царя, просити в поміч; і до турецького царя також. А “панство” постановило з московським царем не сваритись, щоб не стягнути на себе московської війни з козацькою, і в крайности готові віддати Смоленськ, аби цар не приймав до себе козаків 26). А козаки-еміґранти, що прийшли з Кремінчука “на вічне життя” до Вольного в травні, знали не менше не більше, що “Ляхи короля Казимира вбили, за те що він стояв за православну християнську віру, і вибрали собі королем польскої віри пана Ракочія” 27). Зовсім так як свого часу розповідали за Володислава.

Примітки

1) На звороті адреса: “Вольновскому воеводЂ ВладымЂру Михайловичу Новосынцову сиє писанє пилно отдати належит”, печатка вибита на звороті на зеленому воску, невелика восьмикутня,-Московського столу ст. 246 л. 221. Переклад сього листу в Актах Моск. Гос. II ч. 503.

2) В тім же столбці л. 246 і 252.

3) Кримські справи кн. 34 л. 146.