Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

“Лист від господаря й. м. до Хмельницького:

Хоч усі листи, які в попередніх оказіях од в. м. мого мил. пана і брата до мене дійшли, я з великим приймав уконтентуваннєм, особливим способом одначе теперішні листи, що мині віддали посли в. м., мого мил. пана і брата, вислані до Угорщини і до Мультан, звеселили серце моє, а особливо коли я був поінформований про добре здоровля і щасливе поводженнє в. м., мого м. пана брата. Нічого иншого мині не зістається, як покірними бажаннями трудити Небо, щоб усі задумані справи прийшли на оздобу, потіху і славу в. м., мого мил. пана і брата. Сі ж посли що мали дорученнє від в. м., мого мил. пана і брата, а власне п. Павло, близький кревний в. м., мого мил. пана і брата, що бачив і в якім стані річи застав, певен я що в. м., мойому мил. панові і братові, пише через свого козака. Я теж до в. м., мого мил. пана і брата, уродженого Сербула Статраша умисно посилаю, аби братерська любов наша не яловіла через довге мовчаннє, і велико прошу в. м., мого мил. пана і брата, в усім що він буде реферувати в. м. мойому м. панові і братові, дати повну і безсумнівну віру. Затим покірно і т. д. В Ясах 20 травня 1651 р. В. м., мого м. пана слуга і брат Василий воєвода земель Молдавських”.

“Від того ж до Виговського, писаря Хмельницького:

Мій велико мил. пане писарю, м. м. пане і приятелю! Як у попередніх оказіях я всіх моїх послів і післанців поручав дбайливости й опіці в. м. м. пана, так і сього особливо в. м. м. п. рекомендую і дуже прошу, аби він через в. м. м. п. мав щасливий приступ до і. м. пана гетьмана і брата і скору відправу. Не сумніваюся ні трохи, що він при тім повну віру матиме у в. м. м. п. у всім, що моїм іменем подасть в. м. м. п. Думаю, що й Павло, близький кревний й. м. гетьмана, подасть до відому те що у мене бачив — ачей голоси калюмніяторів тепер замовкнуть, коли і. м. п. гетьман з листу п. Павла довідається всеї правди. За тим служби мої як найпильніше в ласку в. м. м. п. віддаю. В Ясах дня 20 дня”.

“До того ж від п. Кутнарского (секретаря господаря):

Коли гдар. й. м. до й. м. п. гетьмана умисльного (“нарочного”) свого посилає з освідчинами своєї братерської любови, то і я з оказією сею засвідчую свою покірність в. м. м. панові і братові, сердечно бажаючи, аби Біг в. м. м. п. на довгий вік здоровє скріпив і щасливими успіхами помножив. Не залишив я в нинішній оказії виявити мої почуття в. м. м. панові, особливо тим що гдаря й. м. до того настроїв, аби малим упоминочком виявив свою вдячність до в. м. м. пана. Не сумніваюся ні трохи, що в. м. ласкаво приймеш сю мою зичливість, і післанця сього, котрого я в. м. м. панові рекомендую, без затримки відправиш. За тим повольні і т. д. В Ясах д. 21 мая 1651”.

“Копія грецького листу від гдря до митрополита коринтського: “Іо з божої ласки гдр. молдавський — митрополитові коринтському Йосифові (так) Доброго здоровля побажавши, дивуюся тому, що святість твоя так довго там будучи, не пишеш до мене в жадній річи і мене не повідомляєш про мого свата гетьмана. Тому тепер, кланяючись святости твоїй, як милому приятелеві, повідомляю, що Тафралі до мене приїхав і оповів приязнь твоєї святости, і я її забути ніколи не зможу, — одначе таки прошу, аби ти схотів мене повідомити про приязнь гетьмана, і що з ним діється. Бо я знаючи святість твою таки прошу, аби мою справу підтримував і приязни своєї не залишав. Отже і сього посла — мого конюшого аби підтримав, рекомендувавши його і помігши йому отримати листи, і повідомляв мене, що там діється, а також і о своїм здоровлю — котрого бажаючи на довгі літа, зістаюся зичливим приятелем”.

По листах приписка: “Як звичайно три турецьких листи в атласі — від Коголі великого спатарія, з проханнями до Хмельницького, аби посла гдарського ласкаво прийняв, і в тій же справі до Виговського” — Осол. 225 л. 372. Сю примітку треба мабуть так розуміти, що при листах були три супроводні листи писані по турецьки, для тих турецьких правителів, з котрими могло б мати діло в дорозі се посольство.

Далі (л. 373) йдуть “конфесати” козака “Яскового сина з Чигрина” — “З під Острожка виправлений на Угорщину з послами, себто з Павлом, з Культою і з Татарином мурзою, через Волоську землю і назад післаний з листами до Хмеля”. Але про посольство його в тих “конфесатах” нема нічого.

16) Акты Ю. З. Р. III с. 449 і 451. Сюди ж належать очевидно сі оповідання бранців, що вийшли з козацького табору 28 н. с. травня: “Посли Ракоція були тут під Тарнополем 4 дні і там ласкаво ix відправлено. І се річ не таємна, але повно того між старшиною і черню, що Ракоцій з їx королем (!) має йти до Кракова. Все роблять на його бажаннє, умовившися так, що він піде, як король рушить з військом на Хмельницького. Хто той Ракоцій, не знає, — оповідає як казаки хваляться з незвичайного трактаменту і гонорів, що там (у Хмельницького чи Ракоція?) уряджують послам”. — Теки Наруш. 145 с. 180.

В Monum. Hung. XXIII с. 64 подана реґеста листу Тетері до Ракоція з табору під Зборовим 22 травня: він дякує Ракоцієві за чемну відповідь (мабуть за листа адресованого старшині). 22 травня мабуть н. ст.

17) “Як раз висилаємо Павла Ґеча; як зачуваємо, козаки досі воюють щасливо. Радивилові написали ми, що козацький гетьман перешле йому листа, коли не допише пошта” — Юр. Ракоцій до брата 19 квітня, Monum. Hungariae XXIV С. 428.

18) Monumente Comitialia XI c. 133.

19) Сіляди думав, що Ракоцій дійсно обіцяв гетьманові через Ґеча зробити диверсію на Краків, так як се говорилося в козацьким таборі, але він при тім не міг вказати на ніякі документи з угорської сторони (Trans. І с. 160).

20) Monumenta Hungariae XXIII с. 53, лист з 21 квітня.

21) Monum. XXIV с. 432.

22) Monum. ХXIII с. 73. Ґеч стрів се посольстві коло Дністра 9 травня.

23) Ah quam vellem haberemus totius belli Cosacici veram ac sinceram historiam. — Monumenta Hungariae XXIII c. 65.

24) Реляція Бороша з 9 травня — Monumenta XXIII ч. 36, Transsylvania I с. 162.

25) Вірчі листи в Monum. Hung. XXIII с. 669-70, без дати, видавець позначив їx місяцем липнем, без ближчих мотивів. Інструкція в Transsylvania І с. 182, теж без дати: видавець позначив її місяцем вереснем, мабуть з огляду на “вотум” Кемені з 7 вересня, де той висловлюється против посольства до гетьмана під сю хвилю. Але при тім позначив, що інформація Ґечові писана рукою Кеменя. _ Не знаю, наскільки важні аргументи мав він супроти того звязати хронольоґічно се votum з інструкцією і з вірчими грамотами, як се зробив в Transsylvania c. 182-8. Нижче ми побачимо оповіданнє козацьких послів, що повернулися від Ракоція в липні; нема згадки, щоб з ними приїхав угорський посол, і може бути що Ґеч тоді не поїхав. Але се не виключає можливости, що інструкцію для нього Кемень зложив літом. В кожнім разі здержлива, нерішуча політика семигородського уряду ілюструється наведеними документами для літа 1651 року досить виразно.