Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Тим часом як тут ідуть ті переговори, козаки наближаються до Панівець. Там якійсь Тржилятковский, слуга старости, добровільно піддався козакам і віддав їм наперед замок: шати, срібло, обиття, чотири турецькі коні, з котрих оден коштував 4 тис. золот., а далі й сам передався, разом з другим слугою — Ґловацким, зведений їх обіцянками, що буде полковником. Ґловацкого вони лишили живого, а того милого полковника з усього обдерши стяли з такими словами: “Який ти будеш нам вірний, коли зрадив свого пана?” В Жванцю теж немало пограбували п. підсудкові, але даремно стративши 7 штурмів відступили, бо там було чимало шляхти замкнулось. Спалили дзвіницю в костелі і забрали чимало костельних апаратів, котрих кс. пробощ не зміг вивезти так швидко.

Того дня о 12 годині по полудні вискочили з міста наші охотники від тої сторони замку що до Кишені: п. староста з кіннотою, і з обох сторін добре натискали на хлопів в їх шанцях: немало побило їх пішого війська з рушниць і з замкових гармат, а наших під ту пору навіть і десятьох не згинуло. Сам Богун, їдучи по обозовиску, наганяв хлопів до штурму, але його так привитано з гармати, що куля впала під нього і коня з ним до гори підкинула, так що він з соромом велів зараз ударити своїм до повороту і вернувся до обозу. Дістали тоді на під'їздах і в бійках немало язиків козацьких; признались, що Хмельницький прислав отсе виборне і краще військо против нашого кварцяного. [Так богато того хлопства з гармат і рушниць настріляно: цілого полку між собою дорахуватися не могли, і до Демка з шаблями поривались, що він так богато людей потратив против волі і наказу Хмельницького — той йому не казав іти сюди (на Камінець), коли тут не було кварцяного війська] 14). І самі густі могили свідчать, що їх богато згинуло. Убогі люде й тепер їх відкопують, і знаходять там добрі сукні, шаблі, рушниці, а навіть — не знаю, з яких уже поганських забобонів — ті хлопи при трупах ховали шинки, солонину, сухарі, барильця з медом, пляшки з горілками. Дехто так то собі толкує, що вони сподівалися назад вернутися під Камінець і говорили: Одітхніть собі тепер Ляхи! знову вас навістимо!

Тої ночи з четверга на пятницю прийшов до них другий універсал від Хмеля: аби кинувши всяку добичу як найскорше до нього поспішали. [Лист: аби одні кінно йшли за військом нашим, а инші йшли йому на зустріч].

Дехто признавався — і наші котрих вони відходячи випустили з неволі — що в ночи впав на них якийсь страх: почувся їм гук наших толумбасів і подумали, що то наше військо йде на них. [Лист, з оповідань тих вязнів: Бей перекопський й инші Татари одержали якусь сумну новину про своїх і про козаків Хмелевих, рвали себе за голови і о землю товкли]. Тому коло світанку почали бити (сіґнали) на вози і коні, трубили весело в обозі, грали на шипоші, і приводячи на окуп під місто богато (бранців) убогих вільно пустили; богато возів, худоби, баранів, навіть печені на ріжнах наткненої покидали. Покористувалися потім з того убогі, цілі три дні збираючи. Та мало того, що під Камінцем лишили — але й по дорогах позіставляли вози наладовані сілю, збіжом, леґумінами, як під Гумінцями. [Лист: Піпшли (козаки) за в. м. тим (самим) трактом, і Скалу, як чую, спалили; але Татари не хотіли за ними йти — щось мусіло їх спіткати: видко, що не хочуть наступати, і кажуть, що їм Бог тої війни против наших не велить].

Доволі ясно, що облога Камінця була епізодом доводі припадковим, і експедиція Лісовця мала властивою метою — захопити і затримати Каліновского; але можливо що він трохи загазардував і більше ніж треба занявся облогою. Що бої вийшли з того доволі серйозні, свідчать поголоски і потверджують їх згадані Греки-післанці, висловлюючися так, що “великих боїв у Поляків з козаками не було — окрім того що було під Камінцем Подільським” — бо кримський хан писав Хмельницькому, щоб він його чекав, а сам на короля не йшов, і Хмельницький слухає і чекає його. Не мігши Камінця здобути, козаки лишили під Камінцем “сторожу”, з полковником Чуйком: “стоять для того щоб з Камінця не випустити ніяких людей”. В Чорнокозинцях на Смотричу, — казали тіж Греки — зачинився з невеликою залогою Лянцкороньский. Инші подільські міста і замки, очевидно, здобуто, здебільшого принаймні. “Як ішов гетьман Б. Хмельницький з козаками і Татарами під Зборів, то котрі польські городи були по дорозі і з боків поблизу, як Бар, Сатанів, Константинів Старий і Новий, Межибіж, Тернополь, Скала, Зиньків 15) — котрі то городи післанці тепер ідучи дорогою бачили — й инших городів богато козаки й Татари попалили, йдучи походом. А люде руські, міщане всі з тих городів повтікали за Дніпро та до инших козацьких городів, а Ляхів і Жидів Татари побивали, або брали в полон. А про руських людей у гетьмана з ханом уложено договір, що йому до Львова руських людей не брати, а за Львовом Татарам вільно брати в полон всяких людей” 16).

Примітки

1) Ситуація з поч. квітня: “Військо тим відступом з-під Винниці до Бару замішалося, а пан краківський для гонору свого помочи польному гетьманові не посилає, і через те ми калікуємо. Єсть відомість, що неприятель вже звертається на Камінець І доконче його хоче опанувати. Не дай Боже — аж тоді б Турчин мав вигідні ворота до Польщі! А п. гетьман польний там з тою малою горсткою знаходиться — не має тепер повних пяти тисяч, через тих пахоликів, що при виступі з Винниці до Бару в дорозі бунт счинили, вози панам пограбували і повтікали. П. гетьман вислав був за ними з війська три хоругви, і ті напавши на них при возах одних шаблею карали, а багато їx з їздовими кіньми повтікало, і так велика діра в війську сталася”. — Лист з 13 (мб. 15) квітня, Т. Нарушевича 145 с. 118.

В пізнішій реляції, з 23 квітня (Ос. 2286 л. 144): “Неприятель вже наступив на Бар, з котрого гойна залога соромно пурхнула, лишивши в замку триста німецької піхоти, що досі вже безсумнівно знищена. А під Камінцем військо дуже зголодоване, знищене, і без коней — так що їx кожного дня по кільканадцять товаришів виїздить. Між реґіментарями тамошніми тяжка незгода, бо оден так, а другий инакше”.

2) Так каже Освєнцім с. 277 і 280; можливо, що рішеннє йти до короля викристалізувалося вже по одержанню сього наказу: се ріжниця в кількох днях, а Освєнцім пише на підставі відомостей зібраних від учасників дещо пізніше.

3) Лист Грека Павла з козацького табору під Зборовим. Акты Ю. З. Р. III с. 451.

4) Тамже с. 448, 45l, 454.

5) Митр. Йоасаф каже, що Каліновский вийшов з Камінця в неділю, а Демко наспів ві-второк — се цілком згоджується з нижче поданим дневником камінецьких єзуїтів.

6) Сівський вістун побувавши в Батурині, оповідав в маю, що там чув: “Був у Поляків з Татарами і козаками бій три дні й три ночи, і спочатку Поляки побили Татар дуже багато, бо прийшли несподівано, і Хмельницького стали перемагати; та до Хмельницького наспів полковник з козаками, і побили багато Поляків, і Поляки з бою пішли в розтіч за Вислу, а Хмельницький став в польськім таборі в Камянці Подільськім; а полковники з козаками і Татарами пішли за Поляками теж за Вислу”. Білгор. віст. столб. 1651 р. л. 368.

Мая 26 оповідали білогородські посадські люде: при них до Лубень з Миргороду багато прибігло людей від Б. Хмельницького; а у Б. Хм. був бій з Ляхами і Вишневецьким та Потоцким, та з свейськими Німцями, і Ляхи побили козацького полковника з усім полком, і Татар Ляхи побили тисяч 10. А Б. Хмельницький стоїть під Камінцем, і міщане козаків і Ляхів до міста не пускають”. Тамже с. 333 й ин.

7) Акты ЮЗР. III. с. 448.

8) Коховский с. 235-7. В Theatrum Europaeum в обережнішій формі — мовляв казали, що Хмельницький приступав під Камінець, стратив чотири щтурми і покинув (с. 76).

9) Збірка Ґоліньского ст. 496-501, Осол. 225 л. 370 і 2286 л. 146.

10) Осол. 225 л. 350 з датою 18 травня, теж в Oycz. Spom. II с. 75, а иншої копії, з помилками і хибною датою 28 червня.

11) Гора Кишеня, тепер незвісна, дійсно значиться на старих плянах Камінця, як інформує мене шановний Є. О. Сіцинський.

12) Вказівка авторів-єзуїтів.