Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

15) “Вчора прийшла новина, що під Новим Константиновим — як Хмельницький прислав туда 4 тис. козаків і 2 тис. Татар, забрати пашу конному війську, п. обозний коронний (Каліновский молодший) з 2 тис. чоловіка вдарив відважно в ночи на неприятеля, і знищив їх до решти” — Лист з двору 13 (мб. 15) квітня — Теки Нарушевича 145 с. 118. Пор. вище с. 234.

16) Греки — післанці Хмельницького без ближчого означення часу оповідають, що полк. Криса, на чолі козацького роз'їзду з 5000 чоловіка ходив під Дубно і побив Поляків, і після того дубенська залога вийшла до королівського обозу під Сокаль, і Дубно тепер стоїть нічиє (Акты ЮЗР III с. 455).

Путивльський вістун Марко Антонів, повернувши з розвідки 9 н. с. червня, розповідав, що їздивши до Білої Церкви і Паволочи, він стрів в дорозі ранених козаків: сотника биківського Онопрія Величка з товаришами. Вони казали, що билися під Дубном: наступали козаки з Татарами, а в Дубні були Поляки з Німцями (Потоцкий з Каліновским ніби то, але се очевидна помилка), їх відгромили і по сім Потоцкий обсадивши Дубно залогою відійшов в напрямі Чортова-городка (очевидно — Чорткова); за ним гонили Татари, але він заложившися в кріпкому місці тих Татар побив: убито одного мурзу, а другого взято в полон. А козаки після того приступали під Камінець, але теж нещасливо. Польські справи 1651 р. ст. 1 б. л. 14-7.

17) Monumenta Hungariae XXIII с. 38. Архив Ю. З. Р. III. VI с. 21.

18) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 19.

КАЛІНОВСКИЙ УСТУПАЄТЬСЯ З КАМІНЦЯ, КОЗАКИ ПІД КАМІНЦЕМ, ОБЛОГА КАМІНЦЯ ПОДІЛЬСЬКОГО В ТРАВНІ 1651 р., ПОГОНЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА ЗА КАЛІНОВСКИМ

В двадцятих числах н. с. квітня Каліновский з своїм військом, розложеним в околицях Камінця, почув себе настільки небезпечно перед лицем козацького війська, яке де далі врізувалося все глибше між його квартирами і збірним пунктом визначеним для нового війська — Володимиром, що далі вважав неможливим лишатися в Камінці з своїм переполовиненим, знищеним, здеморалізованим корпусом. У нього зіставалось, як він рахував, несповна пять тисяч вояків, після того як пахолики збунтувавшися і наброївши при відступі з-під Винниці, повтікали в великому числі з війська. Правда, під Константиновом мало зібратися посполите рушеннє — се було недалеко, воно було б звязком між Камінцем і Володимиром, але коли? За півтора місяця! Чи можна було протриматися до того часу? Тим більше що ходили уперті чутки, що козаки власне мають ударити на Камінець, щоб забезпечити собі звязок з Туреччиною й її васалями (говорилося, що Хмельницький обіцяв Туркам Камінець, власне для такого звязку) 1).

В такій ситуації зібрав Каліновский на 22 квітня н. с. свої полки під Камінець, протримав тут їх в зборі тиждень раду радячи — чи чекати неприятеля тут, чи йти на сполученнє до Потоцкого під Володимир, і кінець кінцем рішили не так і не сяк, а йти до короля під Сокаль. Не встиг рушити, як дійсно від короля настиг післанець з таким власне наказом — щоб військо йшло до нього 2). Вибралося справді в сам час, бо слідком наспіло під Камінець значне козацьке військо, вислане Хмельницьким, справедливо толкували Поляки — власне для того, щоб затримати се старе польське військо під Камінцем і не дати йому сполучитися з новим військом, що збиралося в північній Волини. Але козаки спізнилися. В козацькім таборі оповідали, що се знов воєвода Лупул остеріг Поляків, і вони в останній хвилі утікли з Камінця 3). Оповіданнє цікаве як причинок до лєґенди про Лупулові інтриґи, але очевидно, Каліновский мав досить можливости і без нього зорієнтуватися в ситуації.

З козацької сторони про сей похід найбільш ніби то докладно оповідають Греки з табору Хмельницького в своїх відомостях з Зборова з кінця травня н. ст. Були вони при джерелі, але як люде чужі богато плутають в своїх оповіданнях. Відкидаючи очевидні помилки, і доповнюючи иншими відомостями — польськими і московськими, маємо, перед собою дуже поважну експедицію, вислану при кінці квітня н. ст., коли головна кватира гетьмана могла бути ще “на Гончарисі”, де небудь в районі Н. Константинова або Хмельника. Вислало що найменше три полки, під проводом осаула Демка Лисовця — “гетьман осавулу свому Демку дав корогву і булаву щоб буть йому другим гетьманом, і послав з ним 60 тис. козаків і 30 тис. Ногайських Татар”, таж пише митрополит Йоасаф. Йоасафові післанці крім Демка участниками походу називають ще полковників Богуна і Ілляша Богача, полковника чигиринського, а їх армію підіймають до 100 тис. козаків (натомісць старець Павел зменшує число Татар до 10 тис.) 4).

З польських Освєнцім даючи взагалі найбільш докладні і вірогідні відомости про армію Каліновского і її марш на північ, про операції козацького війська на Поділлю говорить доволі скупо і очевидно — не надає їм великих розмірів. Каже, що Хмельницький з вище вказаною метою — затримати армію Каліновского — вислав “несподівано” сей наїзд: кілька полків вибраної кінноти й кілька тисяч Татар, і вони сповняючи волю Хмельницького, “так добре бігли, що за оден день допали Камінця з Межибожа, зробивши 12 миль”, а не заставши Каліновского, на швидку руку погромили, що застали в околиці й спішно пустилися наздогін за військом, котре й догонили під Пробіжною, приблизно 10 миль від Камінця, 9 травня н. с. вівторок 5). Все се очевидно зовсім не говорить про якусь велику, тяжку, богатотисячну армію, а тільки про більший кавалєрійський роз'їзд. Правда, можна б се вважати за передовий полк, за котрим, мовляв, помарширувала тяжша армія, і сам Хмельницький: у Коховского він власне собі персонально полишає славу здобуття Камінця, і слідом за передовим полком Джеджалія сам рушає під Камінець. В оповіданнях московських вістунів з місяця квітня ст. ст. также стрічаються фрази, які в звязку з оповіданнями Коховского можуть піддати гадку, що Хмельницький був під Камінцем, здобував його і т. д. 6). У митр. Йоасафа є теж така фраза що гетьман пішов з усім військом на Потоцкого і Каліновского, коли вони “побігли до Камінця”, “и тот Каменец осадил за 4 мили”; але прийшла вість, що Потоцкий з Каліновским з Камінця “побігли до короля”, Демко пустився за ними на здогін, “а гетьман з царевичом і всім військом пішов під Львів” 7). Але на перевірку виходить, що скільки небудь конкретної відомости про Хмельницького під Камінцем, про облогу Камінця ним таки нема — крім Коховского, а його оповіданнє — на перший погляд ніби то дуже конкретне — при ближчім розгляді, коли взяти під увагу всю ситуацію, стає дуже мало, або й зовсім таки неправдоподібним.

Коховский оповідає, що з огляду на весняне бездоріжжє і в інтересах безпечности свого війська і Камінця на випадок ворожого нападу, Каліновский рішив завчасу звести своє втомлене військо, і з Винниці відійшов на Бар, а з Бару на Камінець, а далі король почав йому посилати накази, щоб скоро уступивсь і звідти, з огляду на нерівні сили неприятеля і вичерпані запаси поживи. Коли військо відійшло з Камінця, Хмельницький задумав скористати з сього і захопити Камінець, щоб віддати Туркам сей полудневий барієр Корони, і тим забезпечити собі їх протекцію. Наперед вислав Джеджалія. Не встигаючи через бездоріжжє догонити військо Каліновского той з 40 тис. козаків, що їх назбирав під Баром, приступив під Камінець і обложив його 6 н. с. травня. Хотів використати, що річка Смотрич підмулила міські мури в однім місці, коло “Польської Брами”, і попробував розбити їх з гармат; але через віддаль гарматні кулі не робили ніякої шкоди, а проби приступу були відбиті облогою — на чолі котрої стояв син коронного гетьмана П. Потоцкий, а крім звичайної залоги і місцевої шляхти замкнулося в місті, на її запросини, кілька хоругов під проводом випробованого вояка Зацвіліховского. Тоді приступив сам Хмельницький з головними силами — виправивши за Каліновским на здогін 10 тис. козаків і 14 тис. Татар. З звичайним своїм запалом повів величезний наступ, але се стало бойнею для сеї маси народу: Потоцкий з иншими ротмистрами відповіли сміливою вилазкою (автор величає незвичайну відвагу Потоцкого); камінецькі пушкарі стріляли незвичайно влучно, і так козацький наступ не повівся, і Камінець уратувався від тої турецької неволі, що йому готовив Хмельницький 8).

Ся пізніша повість має против себе далеко докладніше сучасне оповіданнє камінецького дневника, списаного очевидно одним з місцевих єзуїтів і захованого в кількох копіях 9). З сим дневником згоджується й другий, короткий в формі листу з Камінця з описом облоги 10), дуже близьким, так що місцями він виглядає як скороченнє першого, але подекуди має і такі подробиці, яких не знаходимо в ширшім дневнику. Хоч безперечно, і сей дневник не свобідний від перебільшень: в рахунку козацького війська, числі полковників, скількости побитих і под., але він без сумніву далеко ближчий правді ніж історія Коховского. З нього ясно видно, що Хмельницького не було під Камінцем — хоч він і надписаний в збірці Ґолінського так: “Дневник як Хмельницький штурмував до Камінця”. Як доволі живу й яскраву сторінку життя, я наведу його з деякими невеликими скороченнями:

Дня 7 травня, після ґенерального кола, почасти на жаданнє військових, почасти з огляду на інформації язиків і допитів, що Хмель рушає з своїми силами на короля, а друге військо посилає на Камінець, щоб обложити наш обоз, аби не міг зійтися з королівським військом, гетьман Каліновский рушив з-під Камінця кіннотою, облекшивши військо з возів: велів кождій гусарській хоругви взяти тільки 12 возів, а козацьким по 10, а инші тут зістались.

День 8 травня провели ми в усякій безпеці, але в ночи Татари з козаками витяли Дунай-город, а 9 травня перед сходом сонця просто звідти, пустошачи околицю, за людьми що з своїми добитками й мізерією спішились утікати до Камінця, під'їхали (під саме місто). Наперед пустили непомітно кількасот козаків в суміш з Татарами, і ті гарцуючи на старім обозовищі, з голими шаблями на гемляках і ясними бандолєтами, буяли собі за возами утікачів — заганяли їм навіть худобу, аби від возів не тікали, і такою штукою під саму замкову браму підгонили, одначе приглядалися чи не засіло де наше військо. Ціле місто дивувалося тій несподіваній трівозі утікачів, і не сподіваючись нічого важного, думали, дивлячись на той люд, що бігав і увивався по полях, що то були наші: шляхта та ріжні уряднички тікають при возах. Аж за півгодини -поки вони під мурами крутилися туди й сюди, почала сипатися татарська орда, згори обозу, положеного від наших Ормян, і тут одні від Винковець инші повз Кишеню 11) розпустили загони в обі сторони міста і висипавшися як мурашки, одні зараз побігли на Панівці і Жванець, инші на Чорнокозинці й Кудринці — де були полишені три хоругви, крім инших чотирьох, даних на залогу Камінцеві. Тут тільки дано їм сальву з замкової гармати, а одночасно дві дуже лихі хоругви наші і дещо охотника — всіх могло бути на 200 — виїхали на гору перед хрест, до старого обозу. Неприятель на них став відважно нападати герцями, тому з міста вислано 200 німецьких драґонів, і вони раз і другий відперли неприятеля до гори.

Під той час надтягнув весь козацький обоз і велике військо показалось на горі. Вдарили в бубни до штурму, висипалося хлопства з самопалами тисячі до три або й більше, і Богун на білім коні повів їх через обозовище під місто. Отже тут почали з замкових гармат добре огня додавати, а те хлопство ховаючися в шанцях і западаючи в викопані ями сильно наступало під місто і тих 400 наших людей. Раз і другий скочила наша кіннота, раз і другий піхота, з 7 до 8 години кілька разів їх відганяла, але не могли витримати наші й уступилися до міста, запаливши фільварки, з котрих (неприятель) міг би шкодити людям і місту. Тоді і хлопство вже свобідно зібралось коло табору — котрого було кілька тисяч в долині під замком, та вдарило на товар, котрого набрали несчисленну силу й погнали на гору до свого обозу. Стріляно їx безнастанно, аж до самої десятої з замкових гармат, з міста із нашого колєґіума 12), але вони, хоч гинули як свині, ні трохи про те не дбали. За той час одначе вози і худобу потроху пропускано до міста замковою брамою. Завзяте хлопство заганялося за ними аж під самі шанці й окопи замкові — хоч звідти ні оден з них не вернувся.

О 10 год., коли вже набрали досить худоби й овець, штурм під містом затих, а все військо — котрого з ордами разом було на 100 тисяч, і обоз їх розтягся був від самого Зинькова до Медобору і Мукші — вступилося за гору і того дня через усю вечірню годину було зовсім спокійне. Але по козацькому хлопству(!) що з горілих домів фільваркових носили плетінь та колоди, з міста і замку стріляно далі. Инші 6 полків пішло під Панівці три і три під Чорнокозинці, сподіваючися застати там шляхту, котра не могла так скоро втікти до Камінця, і там ві-второк, середу, четвер (9-11 н. с.) сильно штурмували. Наші тимчасом взяли козацьких язиків і ті сходилися на тім, що їм Хмель велів затримати на собі кварцяне військо, поки Хмель не надтягне до короля й. м.

У нас та ніч зі вторка на середу (з 9 на 10) була дуже трівожна, а саме зогляду на небезпеку зради Руси в місті, або пожеж — бо до того дійшли, що дзвонами давали знати козакам, коли мали приступати до брам. Тому п. Неверский й наш п. писар — котрому тутешня шляхта надала губернаторський уряд, наказали, аби ніде не дзвонено в дзвони, ані зеґари не били. Наоколо міста на ту ніч місто і шанці обсаджено людом шляхетським і міським, заведено сторожу, також сторожа пляцова стояла завсіди у зброї — окрім звичайних чат наоколо міста і Німців, що ловили і віддавали до міста хлопів козацьких, що спускалися під місто з скали. Але і хитрий неприятель не спав тої ночи, а над самою скалою над Смотричом, від сторони камяної башти — з котрої попереднього дня не бачили стрілів, поробили собі понад яром шанці наоколо міста, в однім поставши дві гармати, і потім ціле полудне з них і з ручної стрільби стріляли й богато людей в місті постріляли — аж нарешті їм одна гармата розірвалася.

10 травня по тих ранішніх присилках, що нам вони давали, пустили по обозі чутку, що йдуть на Гусятин, і дійсно щось їх туди було пішло, щоб дістати язиків з нашого війська; инші знову пішли на Панівці і Чорнокозинці. А тим часом їх піше хлопство безпечно і відважно почало приступати під замок повз Кишеню і о годині 11 по полудні, гурмою впавши з гори повз Карвасар та инші домки під скалою, з завзятим штурмом скочили до Руської Брами, дерлися на мури і до брами руками хапаючись. Але люд німецький раз і другий дав по них доброго огня і відбив. Тимчасом з міста виїхав п. староста з 300 коней комонника, і 200 піхоти п. Нєвєрского вийшло з ним. Вони наперед запалили Карвасар, млин та инші домки, що могли нашим бути на перешкоді, і тим способом вивабивши їx на гору, добре били — піші й кінні, і гармати замкові, так що на поміч їм мусіло приїхати кілька сот кінноти козацької й татарської з Богуном. Але і тоді не мала шкода сталася козакам, а саме від гармат, з котрих їх добре парили майже дві години. Хоч і п. староста дістав два рази булавою, і мало не взяв його Татарин, наїхавши на нього, — коли б Миколай, поручик його волоської хоругви, не встиг його шаблею по шиї (вдарити); доброго також язика козацького він тоді привів. Кінець кінцем наші так тоді потиснули козаків, що мусіли вступитися аж під Кишеню і до обозу. Відбили наші тоді у них до 50 возів живности, що вони з Панівець і Жванцю везли до своїх. Язики на тортурах казали, що козаків було 80 тисяч, а Татар 12 тис. 13); над ними був бей перекопський Савказі-аґа, а над козаками Демко польний гетман з головнішими полковниками: Богуном, Крисою, Пушкаренком, Джеджалим, Гладким.

Тої ночи, з середи на четвер, були ми спокійні, бо до Татар прийшла відомість, що їх загон напав десь на наше військо і був погромлений. Се дуже стрівожило бея і все військо, так що він хотів уже в ночи коні сідлати і тікати, якби їх не затримали козаки: так розповіла одна шляхтянка, котру вони випустили від себе на волю, відходячи з-під Камінця. До Демка теж прийшов тої ночи лист, аби йшов з військом до нього (Хмельницького), коли не застав під Камінцем війська (польського). Але хлопська злість іще більше тої ночи наробила шанців наоколо міста, і з них раннім ранком почали давати огонь на місто. Але й наші, досить стрільби вивізши на всі башти, добре парили їx шанці, так що мусіли з них тікати, кинувши корогви.

Рано в четвер прислав бей під місто з таким листом: “Каліновский і Потоцкий, мої приятелі! Бажаю вам від Бога доброго здоровя, а будучи вашим приятелем вас сповіщаю, що я сюди прийшов з людом перекопським, добруцьким і буджацьким з наказу хана й. м., і він сам сюди скоро поспішить, з иншими ордами, з господарями волоським і мультанським і башою сілістрійським. Коли хочете, щоб я від Камінця відступив і маєтностей вам не пустошив, договорюйтеся зо мною і викуп присилайте”, і т. д. Відписав йому п. Потоцкий, староста камінецький, дякуючи за приязнь, з котрою до нього відзивається, але він його не боїться, тим більше й инших: має свого короля і військо польське, що йому поможе.