Історія України-Руси. Том 7

13) Źródła dziejowe IX. II с. 204.

14) Ibid. c. 215-6; що контінґенти були козацькі, означено не всюди: в наведенім мною рядї імен почавши від Бірулї нема сеї вказівки, але що се були ватажки козацькі, нема сумнїву. Біруля і Голубок були звісні як козацькі ватажки (Sarmatiae bellatores ч. 116)

15) Rerum polon. l. XII с. 326. Подібне писав в осени 1583 р. Збаразький: mniemam, iz ich więjcej przybędzie do nich za rospuszczeniem wojska, jako teraz sila pacholików bez służby tula się (Sprawy wojenne c. 404).

16) Див. в т. V с. 336-7.

17) Sprawy wojenne ч. 196.

18) Dyaryusze sejmowe z r. 1585 с. 349 (королївське експозе з 1584 р.). Гайденштайн с. 207= пер. II с. 134-4.

19) Гайденштайн с. 213 = пер. II с. 146-7, Sprawy wojenne ч. 156, Dyaryusze 1585 r. с. 350, оповіданнє козацького старшого у Боратиньского Kozacy i Watykan (Przegląd polski 1906, жовтень).

20) Се могло бути тим лекше, що за сей похід 1583 р. партія Замойского обвинувачувала Зборовских, сї навпаки звалювали вину походу на Замойского, себто на правительство, котрого Замойский був правою рукою: що він напустив козаків на Молдаву, аби вони там наложили головами, а потім на нихже вину зложив. Tenże pod Tehinią potaiemnie lanczego kozaka wyprawił, chcąc ludzi wiele wybawic; gdy skarga przysła od Turczyna, samże potem instygował na kozaki, wiele mężow dobrych potracić poradził, пише партизан Зборовских на Замойского (В. Paprockiego dwie broszure polityczne, вид. 1900 р. с. 48). Козакам таким чином могло бути справдї піддано з котрогось боку переконаннє, що правительство бажає такого походу.

21) Бєльский згадує: І natenczas gdy ich Stefan król chcial koniecznie wygubić, brali się do Moskwy do tych drugich kozaków, zkąd większe jeszcze niebezpieczeństwo baczył, i przetoż im podobno dałl pokoj (c. 1361).

22) Гайденштайн c. 213 i 225 (пер. II с. 147, 168). Septentrionalische Historien c. 83-5 у Стороженка; він здогадуєть ся, що козацький старший, скараний на смерть за сю історію, був звісний нам Янчі Беґер, комісар королївський, названий у Папроцкого як провокатор (з руки Замойского) до походу на Турків.

23) До афери Зборовских: Z. Pauli Pamiętniki do życia i sprawy Zborowskich, 184; Bartosza Paprockiego dwie broszury polityczne z lat 1587 i 1588 wyd. Czubek, 1900; Dyarysze sejmowe z 1585 r. (процес Криштофа Зборовского); Гайденштайн с. 219.

24) Записка скарбова про висланнє до Черкас коморника Подольского для ловлення козаків участників походу на Тягиню — Źródła dz. IX. II с. 116.

25) Про се оповідає в своїх записках Ожельский — видані у Броель-Плятера Pamiętniki IV с. 114.

26) Źródła dz. IX. II с. 295.

27) Архивъ Юго-Зап. Рос. III. I ч. 6.

28) Ярош (ор. с.) рішучо твердить, що при тім новім поборі старшим козацьким був постановлений Рожинський, а Оришовский роszedł w odstawkę, бо був скомпромітований ріжними „граничними гріхами” (с. 610); але властиво на те нема нїякої підстави. Вкажу навпаки, що в цитованім самим Ярошем актї з падолиста 1586 р. (Архивъ Ю. З. Р. VII. І ч. 35) Оришевский зветь ся і гетьманом запорозьким і заразом „слугою є. королев. милости”. Ґурский в своїй історії піхоти (с. 35), каже таки катеґорично, що старшим над тими 600 козаками в 1583 р. був Оришовский, але на жаль не цитує близше свого джерела.

БАТОРИЄВА РЕФОРМА І ПІЗНЇЙШІ ОРДИНАЦІЇ (1578-1590): КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ 1585 Р., УТОПЛЕННЄ ҐЛЕМБОЦКОГО, СМЕРТЬ БАТОРИЯ, ПОХОДИ НА ТУРКІВ 1586 Р., КОЗАЦЬКІ СВОЄВІЛЬСТВА НА УКРАЇНЇ, ВЕРБУНОК 1587 Р.

Нї се нове навербованнє козаків, нї суворі кари на участників авантур 1583 р. не зробили трівкого впливу на козацькі своєвільства. Лїто 1584 р. пройшло здаєть ся тихо. Але під кінець року козаки напали на Очаків, спалили й наробили Татарам шкоди, а в польських кругах — трівоги. Потім, здаєть ся, незалежно від сього походу, козаки ще ходили на улуси татарські й зайняли масу худоби і людей в неволю побрали. Хан вислав на Україну орду в відплату за се. Татар кінець кінцем погромили, але боялись, що ся козацька авантура послужить останньою краплею в чашї турецького гнїву, тим більше що Порта тодї розмахалась, недавно справивши похід на Крим. На зимовім соймі, на поч. 1585 р. дуже тим трівожились, але кінець кіпцем нїчого не урадили 1). Король вислав на Поділє й Волинь свого післанця Ґлембоцкого — шукати стад, що козаки захопили у Татар, а мабуть і провинників. Ся місія одначе скінчила ся дуже сумно для королївського післанця; десь він з козаками собі зайшов, і ті його кінець кінцем утопили 2). Се була одначе занадто рискована історія, навіть для козачини, і її ватажки рішили зняти з себе відповідальність за се. „Кн. Михайло Ружинскій, гетманъ козаковъ запорожскихъ и зъ иншими козаками, товаришами своими запорожскими” прислали в Київ, до уряду одинадцять чоловіка, окованих, як провинників сеї історії — „менечи, якобы ты одинадцать человЂковъ збунтовавши ся небожчика пана Глубоцкого замордовали и утопили, и тыхъ одинадцать человЂковъ узнали и нашли быть винными”. Підвоєвода київський одначе їх прийняти не схотїв і відіслав до ратуша, де знов їх міщане не хотїли прийняти, „бо дей ту въ києвскомъ ратушу, яко на Украини, везеня такъ моцного якъ увъ ыншихъ местахъ нетъ” 3). Чи досидїли ся вони тут королївської резолюції, чи знайшли спосіб утїкти, „яко на Українї”, зістаєть ся незвісним.

З московських джерел довідуємо ся, що козаки вели також по давньому зносини з московськими воєводами, очевидно — щоб діставати від них „жалованьє” и запаси на війну з Татарами, й брали участь в тодїшнїх кримських заміщаннях. В 1585 р. козаки під проводом Оришовского мали двічи ходити на кримські улуси й забрати масу худоби; пізнїйше від Оришовского і від иньших отаманів козацьких їздили в Крим післанцї й заявляли хану готовість служити йому на всїх його ворогів окрім Польщі (може розуміли ся тодїшнї конфлїкти Криму з Портою). Але з сього всього не вийшло нїчого, козаки далї робили напади на кримські улуси, а московське правительство підтримувало зносини з їх ватажками — Михайлом Ружинським, його братом Кириком і иньшими отаманами, та напускало їх на Татар 4).

З джерел місцевих — з листу Богдана Микошинського „гетьмана війська запорозького”, довідуємо ся, що весною 1586 р. козаки били ся з Татарами на Днїпрі: хан хотїв перейти через Днїпро, коло Таволжаного острова, і козаки били ся з ними і не дали перейти 5).