Історія України-Руси. Том 7

15) Źródła dz. IV с. 109-110, 138, пор. Бєльского с. 1405-6 Думаю_ що польські полїтики не конче вірили хану, що то він посилав на Волинь Татар за Шахом, але д. Стороженко вірить вповнї (ор.с.с. 42-43).

16) Źródła IV ч. 105-7, 109-10.

17) Бєльский с. 1435, Гайденштайн с. 119, пор. Acta S. Bathorei ч. 23 і 25.

18) Acta St. Bathorei ч. 25.

19) Materyały do hist pismiennictwa polskiego I c. 214.

20) Sękowski II c. 307.

БАТОРИЄВА РЕФОРМА І ПІЗНЇЙШІ ОРДИНАЦІЇ (1578-1590): ДОМАГАННЯ ХАНСЬКІ ЩО ДО КОЗАЧИНИ, СКЕПТИЦИЗМ БАТОРИЯ, ЙОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ, УГОДА З КОЗАКАМИ, ОРҐАНЇЗАЦІЯ ДАНА КОРОЛЇВСЬКИМ КОЗАКАМ, СКЛАД КОЗАЦЬКОГО ПОЛКУ ПО РЕЄСТРУ 1581 Р., „КОЗАЦЬКІ ВІЛЬНОСТИ", ПОРІВНЯННЄ РЕФОРМИ БАТОРИЯ З РЕФОРМОЮ ЖИҐИМОНТА-АВҐУСТА, ПІЗНЇЙШІ ТРАДИЦІЇ ПРО БАТОРИЄВУ РЕФОРМУ, ЗНАЧІННЄ СИХ РЕФОРМ В ЕВОЛЮЦІЇ КОЗАЧИНИ.

Все се правительству польському і спеціально — новому королеви Стеф. Баторию, що весною1576 р. зявив ся в своїм новім королївстві, не могло бути приємно. Баторий цїнив добрі відносини з Туреччиною, хотїв мати спокій від Татар і Турків на полудню, щоб звернути всї сили держави на північ — против ґданських бунтівників і против Москви, ставлячи боротьбу з нею на першу чергу; хотїв звернути против сього головного ворога й Орду. Він знав, як знала вся польська суспільність, що татарське говореннє, мов би то татарські напади викликають ся тільки козацькими зачіпками, треба приймати вповнї скептично 1). Він мусїв також мати понятє про те, що зробити порядок в чорноморських степах і уняти в руки козаків річ зовсїм не така легка, і у нього виривають ся й пізнїйше замітки, які показують, що він в можливість сього завдання вірив досить слабко. На перші скарги хана він відповідав старими оправданнями, що над козаками не має нїякої власти — вони збирають ся з земель московських, волоських, або з таких королївських підданих, що були засуджені на смерть, а повтїкали до козаків, і татарькі напади збільшають їх число, бо богато людей удають ся до козаків, стративши своє майно в татарських погромах, або мстячи ся за своїх свояків, за жон і дїтей. Король брав то на себе, що старости його замків не будуть приймати до себе козаків, будуть ловити й карати провинників, але там де нема його замків — як на Заднїпровю (а так само треба розуміти — і в чорноморських степах), там нехай сам хан робить з козаками порядки, нехай ловить їх і нищить, король против сього нїчого не має 2).

Але хан зовсїм виразно вказував на те, що козацькі ватажки переховують ся і проживають в маєтностях коронних панів, на Українї, і починав, як ми бачили, робити справу з тими панами на власну руку, не чекаючи королївської екзекутиви. Королеви через своїх послів він радив те, що вже практиковано було в попереднїх роках: взяти лїпшу частину козачини (przedniejszych z nich) на королївську службу, а решту приборкати гострими полїцийними розпорядженнями: заборонити їм мешкати по містах і селах на Українї, не давати їм поживи і воєних припасів і карати на смерть провинників. І король обіцяв се спробувати, але заразом не жалував скептичних заміток: козаки мають порозуміннє з московським правительством, від репресій поховають ся в московські краї, а потім знову покажуть ся на Низу — „допильнувати того не можливо там, в тих пустинях”. Король не може й на будуще брати на себе відповідальність за Низовцїв, особливо супроти інтриґ московських: московське правительство їм постановило навіть „якогось днїпровського воєводу”, і воно ж напустило їх на Волощину 3).

Але треба було щось зробити — принаймнї ut aliquid fecisse videatur. I такий характер роботи „про око” і має так розславлена пізнїйше Баториєва реформа. Відкладаючи може на пізнїйше, коли час і обставини позволять близше зайнятись українськими справами, основнїйше полагодженнє відносин до Татар і заспокоеннє полудневої границї, Баторий поки що повторив, з деякими змінами, попереднї заходи Язловецкого і правительства Жиґимонта-Авґуста. Дарма, що сї попереднї заходи показали свою повну безплодність; хан радив їх. Баторий повторяв — припечатуючи для сильнїйшого вражіння від часу до часу крівавими екзекуціями над козацькими провинниками 4).

Державне козаче військо, орґанїзоване Язловецким, за той час встигло, очевидно, вповнї розсипати ся. В скарбових записках бачимо ще виплати для нього в 1575-6 рр.; на коронацію Батория прибули й якісь козацькі делєґати — може того ж королївського війська 5). Але в рр. 1576-7 нїде не стрічаємо якихось звісток про се військо, і очевидно — воно реально не істнувало. Правдоподібно неакуратність в виплатї грошей розстроїла його дуже скоро, а смерть його орґанїзатора Язловецкого (що вмер в р. 1575) довершила се; не фіґурує нїде й настановлений Язловецким козацький старший Бадовский. Баторий, сповняючи ханські ради й науки мусїв розпочати справу на ново. Насамперед пригадав він Конс. Острозькому його умову з ханом — іти на Низ і розігнати звідти козаків, а кого зловить — смертю карати; хану поручав він з свого боку, аби разом з кн. Острозьким тим же розгоном козаків зайняв ся 6). До пограничних старост вислав унїверсал з докором, що вони перетримують у себе козаків, дають їм поміч і висилають на Татар, на будуще наказував не давати козакам нї притулку, нї помочи, нї запасів — селїтри, олова, живности, а помогти кн. Острозькому їх розгоняти, і хто б до їх з тих „лотрів” прибіг — ловити і смертию карати 7). Для слїдства і суду над привідцями тих останнїх зачіпок і нападів з сойму вислано воєводу люблинського Тарла, з широкими правами; тільки з тої комісії нїчого не вийшло. Тарло признав найбільш винним кн. Острозького, бо з його земель найбільше козаків виходило, також з Немировських маєтностей кн. Збаразького. Але на його позви нїхто не ставив ся, і нїяких провинників Тарло не міг вилапати — з виїмком якогось козла жертвенного, якого приволїк із собою за браком чогось лїпшого 8). Се була сторона репресивна. Разом з Тарлом одначе король вислав свого аґента Янчу Беґера — вербувати козаків в королївську службу. Се було дїло лекше. В вереснї 1578 р. Янча приїхав до Львова, до короля з відпоручниками козацькими — Андр. Лиханським з товаришами, що були уповажнені козаками до переведення „постановення” з королем 9).

Се нове „постановеннє” і по формі і по свому змісту відновляло стару уставу Авґустову. Про старий „почет”, орґанїзований Язловецким, і тут не згадуєть ся; козацький полк набераєть ся на ново, але з тогож контінґенту і більше менше на тих самих умовах — так представляє се нова королївська устава. „На зверхнього начальника, на місце небіжчика вельм. Юр. Язловецкого, даємо їм кн. Михайла Вишневецького, старосту нашого черкаського і канївського, і йому гетьман їх і иньші начальники і також усї козаки (mołojcy) мають бути послушні”. На час московської війни визначаєть ся їм вища плата (по 15 зл. на рік і по кафтану), „а пізнїйше доставатимуть те що мали за пок. Жиґимонта-Авґуста короля, тим самим способом і з тими же вільностями, які тодї були” 10). „Иньші постанови як що до вязнїв, так і в иньшихъ справах, уставлені за неб. Юр. Язловецкого, мають бути сповнювані”.

Служба сих козаків має роспочати ся від св. Миколая (6/XII. 1578): тодї вони присягнуть на вірність королеви й послушність свому зверхникови (кн. Вишневецькому) та на додержаннє своїх обовязків. А власне: вони „не мають воювати Волоської землї анї чинити в нїй нїяких шкод анї розрухів, навпаки — всїх про кого б довідали ся вони, що хочуть то чинити, повинні будуть гамувати, ловити і бита як ворогів королївських і коронних; так само мають тримати ся що до Білгороду, Очакова, Тягинї, сїл і степів тамошнїх — шкод нїяких не чинити анї не позволяти чинити; цареви Кримському, його землям, людям, улусам, степам що до челяди, худоби і всякої річи не мають чинити шкоди, бо цар з Татарами обовязав ся служити нам против неприятелїв коронних, — але мають давати нам знати про людей царських; взагалї будуть поступати відповідно до наказів наших які їм дамо” 11).

На знак того, що се війско королївське, козаки дістали велику королївську корогву, шовкову з мальованнєм 12). Може й ще щось, що пізнїйше входило в понятє військових клейнотів, як бубни, труби і т. и.

Безпосереднїм начальником козацьким — „гетьманом”, як його називає сама королївська грамота, але очевидно не в значінню докладного титулу, був настановлений чи безпосередно королем, чи кн. Вишневецьким, Ян Оришовський, шляхтич з тих мабуть що здавна кумпанували з козаками. Сам він зве себе „поручником'', в значінню французького lieutenant — помічника кн. Вишневецького. „Писарем”, а по нашому — більше скарбником і інтендантом — настановлено згаданого вже Баториєвого аґента Янчу Беґера.

Перепись козацького полку, вчинена 1581 р., в дещо незвичайних обставинах (по поворотї козаків з московської війни), дає деяки низші подробицї про орґанїзацію сих королївських козаків — „козаків низових запорозьких і річних, що ходили на службу королївську до Москви”, як називає їх перепись 13). На чолї стоїть Ян Оришовский, „поручник козаків низових запорозьких'', при нїм його рота з 30 чоловіка (тут кілька шляхтичів, Українцїв і Поляків, судячи по іменах) 14). Потім іде пятьсот козаків, подїленних на десятки; на чолї кождого „отаман” (ataman), що входить в рахунок десятка (отже десяток складаєть ся з отамана і девяти козаків). Иньші достойники, очевидно, криють ся в тій прибічній ротї Оришовского. Більша половина козаків мають призвища від своїх міст, або пояснення що до свого походження, і се кидає цїкаве світло на склад сеї козачини. Що правда, на нїм, очевидно, сильно відбив ся побут сього козацького полку на білоруськім театрі війни й перехід через білоруські землї. Не тільки величезне число козаків з глубоких білоруських земель (Могилева, Гомля, Бихова, Мстиславля, Полоцька, Витебщини, всього звищ 90), але й цифра людей з припетського Полїся (звиш 50) 15), з країв московських, литовських та польських, хоч самі по собі й не великі 16), правдоподібно все таки значно повишені завдяки сим спеціальним обставиннам в порівненню з тим складом козацького полку, в якім він був навербованний на Українї. Взявши за скобки сї елєменти, роздуті спеціальними обставинами, в яких комплєтував ся полк підчас кампанїї й по нїй, маємо такі цифри, що дадуть нам понятє про більше нормальний склад козачини: з Київщини 70 (найбільше Черкасцїв — 26, 14 Канївцїв, 12 Киян, 8 Білоцерковцїв, 4 Острян, 4 з київсько-браславського погранича); майже стільки ж Волинян (74) — тут звертають на себе увагу великі цифри з полудневої Волини з маєтностей Острозьких — з Дубенщини щось 15, з Константинова 8, Острога 6) 17). З иньших українських країв, розумієть ся, значно меньше — з Браславщини й Поділя разом коло 20, з Галичини 12, з Холмщини й Підляша 8. Хоч означення маємо не при всїх, і вони мають, розумієть ся, до певної міри характер припадковий, але сї цифри мають безперечне значіннє. Поруч Киян і Волинян та меньше численних виходнїв з Західньої України припустимо і в нормальних відносинах значну домішку Полїшуків і Білорусинів, де що людей з Московських країв, кришку Поляків. Иньші домішки дуже незначні (оден Нїмець, оден Серб, оден Татарин, оден Кафинець, два Пятигорцї — може котрий з них „пятигорський Черкес”). Домінує стихія українська, з білоруською домішкою.

Вертаємось до самої реформи.

Осїдком козацьким, його офіціальним володїннєм стає Терехтемирів з своїм старим монастирем Зарубським, наданий Баториєм козакам на шпиталь для ранених і неспосібних козаків 18). Пізнїйша комісарська постанова (1617 р.) жадала від козаків, щоб Терехтимирів служив тільки шпиталем, а не збірним місцем козацьких куп — се вказує на ролю Терехтемирова в дїйснім козацькім житю, як їх воєнного центра і збірного пункту, арсеналу й офіціального осїдку, як описував його в 1620-х рр. Собєский, а в 1630-х Пясецкий 19).

Понятє вільностей козацьких, признаних правительством Баторія і глухо згаданих тільки в його уставі, з відсилкою до постанов Авґустових, розвиває його грамота з 1582 р., видана до українських воєвод і старост наслїдком жалїв козацьких на нарушуваннє їх прав. Козаки скаржили ся, що сї уряди, присвоюють собі юрисдикцію над ними mimo urzad і zwierzchnosc starszego ich арештують їх, саджають до вязницї без усякої причини, вимишляють на них „обвістки”, коляди й иньші податки, забирають майно по умерших козаках, „поминаючи їх приятелів і рідних”. Все се, як ми знаємо, буди старі практики; се доходи з козаків практиковані старостами ще з першої пол. XVI в., але тепер козаки не хотїли їх більше признавати, покликуючи ся на вільности, признані їм королями, і Баторий став на їх становищі. Він наказав урядам українським, щоб вони більше не розтягали своєї власти й юрисдикції ,,над тими козаками низовими, а особливо котрі побирають платню від нас, а мешкають в містах, місточках і де инде”. Не вільно карати козаків і до вязницї садити без відомости їх старшого, поставленого над ними від короля; не вільно судити їх безправно в звичайних справах — окрім винних в убийствах і насильствах: тільки таких, за порозуміннєм з козацькою адмінїстрацією, можна карати на підставі загальних компетенцій уряду свого; не можна брати податків і вимислів нїколи, а нї забирати майна по умерших, поминаючи його рідних, або кому небіжчик подарує 20).

Очевидно, і ся грамота розвиває тільки принціпи козацького імунїтету, проголошеного реформою Язловецкого. Характеристично, що й тут, як і в грамотї 1572 р, сей імунїтет хоч близше признаєть ся козакам королївським, взятим на службу, але не виключено — король не вважає можливим відмовити його цїлій козачинї. Се на перший погляд стоїть в дивній суперечности з замірами Батория, але по части толкуєть ся традиціями реформи Язловецкого, по части тим, що в тім часї як Баторий видавав сю грамоту, він користав у своїй московській кампанїї з услуг далеко ширших і численнїйших кругів козацьких, а не самеї тільки горстки козаків реєстрових.