Історія України-Руси. Том 7

4) Київських державцїв перших двох десятилїть XV в. не знаємо докладно. Не знаємо, як довго сидів Іван Ольгимунтович; остатнї слїди його житя маємо з р. 1401 (див. у Вольфа sub voce), але чи був він тодї київським державцем, не видно. Між убитими в 1399 р. на Ворсклї фіґурує князь Іван Борисович київський, і коли се не помилка, то приходить ся думати, що Іван Ольгимунтович в Київі просидїв не довго, і був хтось по нїм. Див. про се в моїй Історії Київщини с. 501; ототожненнє Івана Борисовича з Іваном Ольгимунтовичем, зроблене ще Густинським лїтописцем, розумієть ся, не можливе, але не більше помагає й поправка, предложена Вольфом, с. 95: замість „Івана Борисовича” читати „Бориса Івановича” і вважати його сином Івана Ольгимунтовича, по за тим незвісним. Не знаю також, звідки зачерпнув пок. Малишевський вказівку, що син Івана Ольгимунтовича Андрій „називаєть ся київським князем коло р. 1420” (Доминиканецъ Яцекъ Одровонжъ, с. 461-2). В документальнім, взагалї джереловім матеріалї я не знаю такої згадки; не знають її й дослїдники, що займали ся біоґрафією сього Андрія Івановича (Пулаский, Вольф). Аж 1422 р. згадуєть ся син Івана Ольгимунтовича Михайло як capitaneus kiiowiensis і носить сей титул до рр. 1431-3.

5) Матеріали до історії Зах. України ч. 18-22, Акты Зап. Россіи І ч. 22 (факсимиле в Палеограф. снимках, 19), Акты Юж. и Зап. Р. I ч. 17; иньші надання і згадки про них вказані в моїй книзї Барское староство с. 27 і в книзї Молчановского с. 318 і далї (є одначе і кілька фальсифікатів — як грамоти на Княжу Луку і Симяків).

6) З Браславщини і з полудневої (зароської) Київщини, що до неї зачисляла ся, маємо кілька згадок про привілєґіоване (воєнно-служебне) володїннє, що сягало часів Витовта, але все се в документах пізнїйших, і з них деякі зовсїм певно фальшиві, а иньші непевні. Так грубий фальсификат представляє грамота в. кн. Олександра з 1509 р. (sic) про Жаботин і Оловятин, з згадкою про наданнє Витовта (видав проф. Антонович в Кіев. Старинї 1896 X c. 2, вважаючи за автентичну). Без сумнїву не автентичний лист Свитригайла Карпу Микулинському з 1431 р., де згадують ся володїння Микулинських (Грамоты в. кн. Литовскихъ ч. 4). Деякі підозріння будить і пізнїйший лист Жиґимонта (ib. ч. 28), але може бути, що він тільки підправлений; але друга грамота Свитригайла, з згадкою про наданнє Витовта Микулинському, переказана в сїм листї, мабуть не була автентична. В записи 1580 р., виданій проф. Антоновичом (К. Ст., 1. c.) наданнє Ольбрахта зовсїм неймовірне, бо Кялаур лежав на території литовській, і мабуть не певнїйше й наданнє Витовта (пор. мою рецензію в Записках т. XVI с. 6). Згадки про наданнє Витовта в грамотї Олександра 1505 р. (Starożytna Polska III с. 535 — див. низше) приходить ся брати на віру — документи мовляв погоріли. Більше значіннє мають згадки про „отчини” деяких бояр-шляхти в наданнях Казимира 1448 р. (див. низше) — отчини Рогози й Івашка Львовича в східнїй Браславщинї.

7) Див. низше.

8) Xто правив Браславщиною в Казимирових часах, се не дуже ясно. Грамот Свитригайла для Браславщини з сих часів не можемо вказати. Грамота його на Згаровцї й Котюжинцї, звісна з пізнїйшого копіарія (Archiwum Sauguszków І ч. 42), з датою 1444 р., коли автентична, належить мабуть до ранїйшого часу (індикт вказує на 1437). Грамота на Ричегів, з р. 1415 (Грамоты в. кн. Литовских ч. 5), має підозрілу як на такий рік, згадку про порученнє від в. кн. Володислава Ягайловича (сей Ричегів правдоподібно те саме що Урунчугів граничного обводу 1570 р., маєтність Ободенських, на Роси, між Погребищами й Джуньковим — у Яблоновского jakiś Unruczów — Źródła dz. XXII с. 627). Так само непевна, що до своєї форми, одинока грамота Семена Олельковича на браславські маєтности — наданнє Шашкевичам з 1459 р. (наведене низше). В своїм місцї (т. IV 2 с. 235) я вказав на те, що обвід границь, вчинений Семеном Олельковичом, може натякати на те, що Браславщина належала до нього. З другого боку маємо записи про надання в. кн Казимира в Браславщинї, що належать, очевидно, до початку 1448 р. (див. низше). Приклад, який я подав у своїй статейцї: До питання про правно-державне становище київських князїв XV в. (Записки т. XXXI і Розвідки кн. III), правда, показує, що Казимир вважав можливим втручати ся в місцеві справи княжих волостей. Але маємо таку звістку, що в 1463 р. Браслав держав кн. Михайло Чорторийський — очевидно як великокняжий намістник (Длуґош V с. 372) (иньша звістка — про намістникованнє Сангушковича в 1446 р. опираєть ся на дуже непевних підставах — пор. Monografia ks. Sanguszków I с. 115-8). Се вказувало б на безпосередню залежість Браславщини від великокняжого правительства.

9) Мурахва була границею литовського Поділя з коронним.

10) „А Очаковъ на земли вашей милости господарскіє стоитъ”, додає ся пізнїйша реляція, на підставі відомостей від київських старожилів, що оповідали про сей давнїй обвід границь.

11) Акты Зап. Рос. II ч. 99 — реляція в. кн. Жиґимонту (коло р. 1540) про границї в. кн. Литовського на підставі оповідань „людей старих Киян, Черкашан і Канївцїв”, що памятали той обвід Семена Олельковича.

12) Див. про се мою книгу „Барское староство'' с. 37 і далї, і долучену там історичну мапу.

13) В „апольоґії” Претвича — Biblioteka Warszaw. 1866, III c. 52.

14) Грамоты в. кн. Литовськихъ ч. 9. Дослїдниками ся грамота приймаєть ся, до Яблоновского включно (Ukraina, c. 605).

15) Документы арх. юстиціи с. 46 (про дату див. в передмові, с. IX). Досї в лїтературу пішли тільки деякі витяги з сеї записи, зроблені Любавским (Обл. дЂленіе с. 264-5) і за ним Яблоновским (Ukraina). Иньші, які Любавский не потрапив перенести на мапу, зіставались досї не використані.

16) Так приймали Любавский і Яблоновский, і се справдї правдоподібнїйше, нїж Мервин в дорічю Роськи (хоч не знаю, чи брали його в рахунок тї дослїдники) — з огляду на місце „вислуг” Рогози.

17) В виданню вони віддїлені, але „а Скабарни” се мабуть не назва особи, а маєтности (зіпсована).

18) Źródła dz. XXI с. 24.

19) „Ивашку Львовичу на отчину потверженьє на селе Релева на Расачеєв а на лебединскыє доходы”.

20) Лебедином звав ся й Шпиків (див. Źródła dz. XXI с. 624), але Шпиків фіґурує в сих же записях осібно, й тут не може йти в рахубу.

21) Там може було й с. „Пореєвъцы”, що дістав якийсь Пушка разом з тим Грицьком „Баласепревичом”.

22) Несторовцї звязують з Нестерваром (Любавский, Яблоновский) — робити се можна тільки гіпотетично.

23) Виїмок в Starożytna Polska III с. 535, пор. Любавского Обл. дЂленіе с. 265.