Історія України-Руси. Том 7

Том. Замойский воєвода київський (привів 300 людей і 5 гармат). Ян Данилович воєвода руський (550 людей), Гаврило Гойський каштелян київський з братом і сином (200), Матвій Лєсньовский каштелян белзький, Мартин Казановский каштелян галицький; далї: Стан. Потоцкий підкоморий подільський, Стефан Немирич підкоморий київський, Якуб Собєский староста красноставський, Олександр Балабан теребовельський, Адам Калїновский браславський, кн. Вишневецький, кн. Заславський, Єлец, Стрибиль, — Поляки й Українцї майже через половину — те що в московських вістях називаєть ся „Ляхи і Поляки” 9) (Поляки — спольщена Русь). Всього комісари привели війська коло 8 тис. Отже цїле польське військо мусїло мати 17 до 18 тис. вояків, а з службою можна його рахувати повиш 30 тис. Сю останню цифру подають нам українські звістки 10). Козацьке військо рахують вони всього на 20 тис., а старшими звуть „полковників Дорошенка, Жмайла. Олифера і Пирського” 11). Поляки-очевидцї рахують козацького війська до 30 тисяч 12). Виходить, що військо козацьке було навіть чисельно або рівне з польським військом, або й слабше, а польське військо було лїпше й уоружене і споряджене. Се одно вже ставило козаків в дуже некористні умови. Правдоподібно, козацьке військо, що було на морі, не все встигло вернути ся з походу, і крім того не було часу зробити повної мобілїзації козацьких кадрів на Українї, і тим поясняєть ся таке розмірно невелике число козаків 13).

Примітки

1) До нього очевидно належить отся цифра війська, з яким приходить ся йти до козаків Конєцпольскому, подана Збаразьким — Жерела VIII c. 289. Пор. міркування Рудницького про число війська в його розвідцї, с. 21.

2) Zbiór pamiętn. с. 167-8.

3) Zbiór c. 169 (в титулї хибно 20/X, так і в ркп. Публ. бібл).

4) Так поясняв в Москві цїль походу митрополичий повірник піп Филип: „чтобъ козаковъ уменьшить, а уменьша козаковъ и вЂра римская въ Киеве и во всЂхъ литовскихъ городехъ учинити (Кулїша Матер. с. 181).

5) Рудницький добачав тут помилку, що козацьке військо, замість зайти з тилу Конєцпольского, все відступало. Але се передове військо, очевидно, було для сього занадто слабе.

6) Zbiór pam. VI с. 171-8.

7) Матеріали Кулїша с. 229.

8) Публ. бібл. Пол. F. IV № 96 л. 43.

9) Реєстр комісарських полків (Zbiór с. 161-2) подає загальне число 7336 і 16 гармат, але тут деякі полки поминено і є деякі очевидні помилки. Реєстр в ркп. Публ. бібл. Пол. F. IV № 241 дає такі напр. відміни: Данилович привів не 3000 „Українцїв”, а 300 вибранцїв (і в иньших місцях теж не Ukraincow, a wybrancow, тільки при Калїновскім Ukraincow, але може помилкою); між присланими полками: кн. Корецького 300 коней, Яна Фірлея гусарів 12 і піших 20. В сумі реєстр сей від друкованого меньший на 2000 з верхом.

10) Піп Филип у Москві „было Поляковъ тысечъ съ тритцать, а НЂмецъ цысарскихъ три тысечи” — Кулїша Матер. с. 181.

11) Іbіd.

12) Див. низше с. 557.

13) З слів попа Филипа в Москві виходило, що козаки з моря на війну не всї поспіли: „в тЂ жъ поры безъ нихъ (як були на морю) пришолъ на нихъ гетманъ Конецпольской съ Поляки и съ Ляхи со многими людьми и городы Черкасомъ и Крыловъ і иные, и мЂста разорили и попленили и выжгли. А какъ они съ моря пришли и хотЂли съ Конецпольскимъ бой учинить, и онъ имъ собратца не далъ и пришелъ на станъ ночью и былъ бой великой” — Матеріали с. 229-30. Справдї капітан-баша вернув ся до Царгороду з моря в перших днях жовтня (франц. депеші с. 430); ледви щоб на 25/X н. с. козаки з останньої експедиції поспіли з арматою під Крилів.

КАМПАНЇЯ 1625 Р.: ДЕКЛЯРАЦІЯ КОМІСАРІВ, ВІДПОВІДЬ КОЗАЦЬКА В СПРАВАХ ПОЛЇТИЧНИХ І РЕЛЇҐІЙНО-НАЦІОНАЛЬНИХ, MODUS VIVENDI КОЗАЦЬКОЇ ДЕКЛЯРАЦІЇ, ПРОГОЛОШЕННЄ ВІЙНИ.

Дня 25/X н. с. сповістив нарештї гетьман Жмайло польську комісію і гетьмана про свій приїзд до війська, і другого дня комісари вислали для переговорів з козацьким військом двох своїх членів-Українцїв Немирича і Стрибиля, передавши через них свою деклярацію.

Деклярація ся починала ся з пригадки, яких ласк і щедрот дізнавало козацьке військо за свої заслуги. „Не будучи по більшій части людьми шляхетського стану, вони не тільки особистою свободою, але і в маєткових правах своїх були зрівняні з тим першим станом держави. Цїлий світ дивив ся й дивував ся, як довго попускано їх вибрикам і часто пробачувано їм те, за що публичне право карало б навіть людей найвельможнїйших, найстариннїйших родів”. Далї вичисляли ся всї звісні вже нам грім і прогрішення козацькі: походи на море, самостійні дипльоматичні кроки, мішання в церковну справу, нарушення панського права, юрисдикції міської й королївської (спеціальний натиск положено на останнїй київський інцідент). Кінець кінцем ставили ся жадання: Військо видасть провідників морських походів і инших ексцесів, попалить човни при комісарських делєґатах і на будуще нїхто з них не ходити ме на море анї Днїпром анї Доном. Поставить послів, що ходили до Москви, для вислухання їх свідчень, видасть кореспонденцію „з московським князем” і „царика Яхію”. Зменьшить військо козацьке „до числа давнїйше означеного річею посполитою”, виключить всїх понад те число і спише решту на реєстр з докладним означеннєм їх осад — а мешкати і користати вони з своїх прав могти-муть тільки по містах королївських, „бо маєтности шляхетські й духовні підлягати тому анї не мають анї не можуть”. Повернуть ґрунти захоплені козаками в королївщинах, без надань старостинських. Чинити-муть справедливість в усяких скаргах до них. Зносини з заграничними державами занехають, на вірну службу присягнуть, на волости війська тримати не будуть, а на Низу будуть держати певне означене число козаків і стільки лише човнів, скільки треба для довозу припасів. В такім разї річпосполита буде виплачувати козакам щорічну платню уставлену під Хотином 1).

Се було в головнім не що иньше як повтореннє гадок королївської деклярації, даної по Хотинській війнї — приверненнє козачини в відносини, які були їй визначені перед Хотинською війною.

Одержавши комісарську деклярацію, козацька старшина признала її умови „тяжкими”, і передала на раду. Рада ся трівала другого дня з рана до полудня і признала умови неможливими. Відповідь була дана на письмі в тонї ґречнім, але гіднім 2).