Історія України-Руси. Том 7

Сей київський інцидент, що став ся саме на початку соймової сесії (київські подїї стали ся „після Водохрищ”, а сойм роспочав ся 10/I с. с.), не міг не заквасити ще більше настрій двірських і правительственних кругів, так дражливих до всяких мішань в церковні відносини. „Отчаянний” сойм пройшов без усяких позитивних результатів для церковно-національної справи — крім затвердження королем на печерській архимандрії Копистенського, виданого під час сього сойму (дня 7/II) 21). По словам православного „Сінопсиса”, посольська палата зайнята своєю боротьбою з королем, сама просила „послів грецької віри”, аби релїґійну справу відложили до дальшого сойму, і так вона була відложена 22). Під кінець сойму (1/III н. с.) мало у короля авдіенцію козацьке посольство 23). Зміст пеговорів не знаний, але депутація по новім прояві козацької своєволї в Київі не могла нїчого приємного почути 24). Могли то бути тільки повторення наказів, щоб козаки залишили своєвільство, вийшли з волости, занехали походів на море, роспустили військо — тодї буде мова про плату, а инакше коронне військо наступить на них як на ворогів. Козачина, стільки раз чувши про се все, і сим разом, розумієть ся, не мала охоти слухати ся тих наказів.

Але її широкі пляни тим часом упадали. Першою неприємністю було, що Шагін-ґераїв похід на Кантеміра і Волощину, що мав роспочати ряд тих операцій против Туреччини, скінчив ся повним фіаско: Кантемір погромив Шагіна і розбав на пірє цід Бабадаґом. Потім — гроші до Яхії все не приходили з Фльоренції тай не приходили, і з Москви посли його вернули ся без всякого реальнїйшого успіху. Кінець кінцем замість проєктованого ґрандіозного походу на Царгород зійшло все на морську експедицію, тільки може в дещо побільшених розмірах: царгородські джерела кажуть про 300-380 козацьких чайок, що вказувало б на дуже велике військо, 15-20 тис. (так рахує його й французький посол — 20 тис.) 25). На вість про сей похід на море королївський дворянин, звісний нам Пачановский, висланий був на Запороже з наказами, щоб козаки стримали ся з усякими походами против Турків, але дістав різку і високо характеристичну відповідь: козаки знають, що король з цїсарем турецьким через свого посла уложив згоду — але не козаки 26). Звісний нам митрополичий повірник піп Филип оповідає, що Пачановский крім того передав королївський ультиматум: щоб козаки перевели самі виписку, инакше — як вони виписки не переведуть і походів не занедбають, то коронне військо піде на них. Каже, що сей ультиматум зробив сильне вражіннє на козаків („козаки почувши злякались”); казали Пачановскому, що пішлють до короля своїх старших з чолобитєм, але той заявив, що се до нїчого не приведе — король свого рішення не перемінить 27). Але з козацької відповіди, даної Пачановскому, а звісної нам з польських правительственних сфер, видно навпаки, що козаки зовсїм не показали охоти йти за бажаннями польського правительства. Хотїли поступати на власну руку, не оглядаючи ся на бажання польського правительства, коли воно перестало сповняти свій обовязок — платити платню.

Про самі морські походи козацькі того року не маємо вповнї докладних відомостей. Морська кампанїя виповнила собою цїлу весну і лїто і початок осени 1625 р. і очевидно зложила ся з трох походів, як се виразно каже в своїй інструкції король 28) — хоч в ходячих звичайно звістках все зливаєть ся в оден похїд. Кн. Збаразький, пишучи про се в вереснї, теж розбиває кампанїю на кілька походів. Про перший похід не дає нїяких близших подробиць, тільки натякає, що він не був вдатний; потім „за другим разом, коли за Очаковвм були, з початку побили Турків не мало і чайок їх напсували, гармат набрали, тільки потім, нерозсудно штурмуючи очаківський замок, стратили кільканадцять сот своїх людей; і з під Очакова відійшовши, хоч теж не щастило їм, бо їх і буря морська роскидала, і гарматою турецькою кілька човнїв урвало, — все таки місто Кілїю спалили” 29).

Правдоподібно те, що оповідають Царгородські депеші, належить до першого походу. Перші звістки про козацьку фльоту до Царгороду прийшли ще в мартї. Ходили поголоски, що вони підуть на Кафу, за намовою татарського хана, але вони натомість зявили ся несподївано недалеко Босфору 30). Фльота турецька мала наказ під проводом самого капітана-баші стати завчасу на сторожі між Варною і Царгородом, щоб заступити козакам дорогу 31), але поки він вибрав ся туди — поки постягав кораблї, поки упорав ся з повстаннєм яничарів на його кораблях, пізно вже було. Козаки вже вийшли на море і зявили ся десь поблизу Царгороду, нагнавши великого страху, так що вся людність царгородська почала тїкати куди видко. Але сим разом козаки йшли на схід, в околицї Трапезунта й почали руйнувати тамошнє побереже. Знищили 250 міст і місточок в сїй околицї, тільки самого замку трапезунтського взяти не могли; такі звістки прийшли до Царгороду в перших днях червня н. ст. 32), отже сї козацькі подвиги належать до квітня-мая. Капітан-баша, що аж тепер зібрав ся в похід, не знав куди йому звернути ся і кінець кінцем рішив ся чекати повороту козаків — як будуть вертати ся на устє Днїпра. Тут простояв він дуже довго, півтора місяця, як каже турецький хронїст, аж надійшла козацька фльота. Стрів він її під Кара — Керманом, і тут десь на початках липня н. ст. 33) стала ся битва, описана самим капітан-башею в його реляціях, а за ними і в турецьких джерелах, як роскішний тріумф турецької зброї над козачиною, яка також мовляв доказувала чуда відваги, але таки була погромлена.

По словам сих реляцій, з турецької фльоти, зложеної з 43 ґалєр, тільки половина, 21 брала в битві участь, бо иньші повідставали через те, що вітру не було, а весляри були потомлені. На одну турецьку ґалєру випадало майже по 20 чайок, на кождій було 50 збройних козаків з рушницями, а у Турків тільки на девяти була добра яничарська залога. Було се тим небезпечнїйше, що при тиші на морю й одна чайка може міряти ся з ґалєрою, — а при добрім вітрі і двадцять їх мало, поясняє турецький автор. „Зачала ся страшенна битва; мусульмане били ся з несказанною відвагою, і з останньою розпукою. Корабль капітана-баші був в останнїй бідї і мало не став здобичею розїженої наволочи. Сї злодїї, пізнавши його по трох лїхтарях, що прикрашали його задню стїну, як навіжені кинули ся на нього з боків і з переду, бо з заду його боронили гармати і густа ручна стрільба. Не вважаючи на масу трупів своїх, двіста поганцїв видряпало ся на корабель і звело на помостї найгорячійшу битву. Вся просторонь від переду корабля до мачти була так завалена трупами невірних, що перейти було неможна. Весляри ґалєри, всї з бранцїв козацьких, перестали працювати веслами і певне вдарили б разом з ворогами на мусульман, як би не були закуті наперед у кайдани. І так коли иньші кораблї думали, що адміральський корабель уже тоне, знищений козаками, як раз надлюдська відвага його геройської залоги здобувала найвищу побіду: скоро тільки увільнено помост від тих злодїїв, дано вистріл з одного і з другого боку і масу чайок з обох сторін пожерла морська глубина. Ґалєра намісника адміральського була теж в неменьшій бідї і з такою ж відвагою побідила своїх ворогів. Але багато иньших кораблїв вже ставало жертвою розярених недовірків; уже мусульмане, бачучи неминучу погибіль, припадали до землї, благаючи помочи у Бога, — аж раптом ту страшну тишу, що лишала кожду ґалєру її долї, не позволяючи їм помагати одна другій; сильний вітер надлетївши розвіяв щасливо. Надувають ся вітрила, житє і надїя вертають до зневірених вояків і за кілька хвиль множество перевернених і розбитих човнів наповняють море тисячами неприятельських трупів, а з 350 чайок ледви тридцять добігло до берега, і горстка тих злодїїв ратує себе, тїкаючи” 34).

Так оповідає турецький хронїст. Але близші відомости значно зменьшили образ сеї побіди. Виявило ся, що дїйсно турецька фльота була в превеликій бідї, бо козаки взяли її на абордаж, і в тім саму адміральську ґалєру; порубали каюти, керми, і тільки сильний вітер, що зняв ся тодї, виратував Турків, бо вода почала заливати чайки. Але страти козаків зовсїм були не великі — кілька сот людей, і коли над вечір вітер трохи надстав, вони навіть гнали ся за турецькою фльотою, що тїкала від них. Капітан-баша післав до Царгорода, аби як найскорше вислали йому нові сили, і там зібрали все що тільки могло носити зброю й післали до нього. Але се не перешкодило йому, вернувши ся в осени з тими 270 козацькими бранцями, які впали в його руки, урядити тріумфальну процесію, до небес виносячи свою побіду й порівнюючи її з тріумфами Помпея і т. п. 35).

Про дальші стадії морської кампанїї не маємо докладнїйших відомостей, понад то що оповідає Збаразький. З них виходило б, що козацькі операції концентрували ся коло Очакова і дунайського устя. Громили Турків, але і самі мали якусь нещасливу битву: піп Филип в своїх звістках згадує, що Турки козаків „били в двох місцях, та на морі потопили 22 або 23 чайки”, і взагалї кампанїя вважала ся невдалою, то значить її результати не дорівнювали її розмірам.

Морська війна протягнула ся так, що зайшла осїнь, і коли коронне військо рушило на козаків в осени, козаків з походу ще не було. Се була одна з тих обставин, які відбили ся на нещасливім кінцї війни з Поляками.

Примітки

1) Археограф. сб. VII. с. 82.

2) Див. вище с. 333.

3) Збрірник .Лавр. бібл. доп. 20 л. 83 об.

4) Кулїша Матеріали с. 158, 228.

5) Ibid. с. 234.

6) Ibid. c. 181.

7) Лист Борецького (П. Могила І с. 275).

8) Кулїша Матеріали с. 158-9, 214, 215-6, 225, 228-9.

9) Лист Борецького — П. Могила I дод. с. 275, Кулїша Мат.с. 268.

10) Див. с. 519.

11) Кулїша Матеріали с. 158.