Історія України-Руси. Том 7

Примітки

1) Крім попереднїх див. ще промову-exposé Збаразького — Listy с. 70.

2) Див. вище с. 487.

3) Друковано в Архиві І. VII (титулової картки сеї брошюри не заховало ся).

4) Supplicatia do przeoswieconego i iasnie wielmożnego przezacney korony Palskiey i w. x. Litowskiego oboiego stanu, duchownego i swieckiego senatu, друкована в збірці „Документы объясняющіе исторію западно-русскаго края”. 1865. Книжка має дату 1623р., без місця друку.

5) Деякі подібности в ідеях і мотивах піддають гадку, що Древинський міг бути й автором сього меморіалу.

6) С. 294.

7) Nie chce tego nikt wiedzieć, że odstępcy naszi na tym są, aby Rusi nie zostawili na Rusi: aby, mowimy, ruska że wschodu przezrzeniem bożym cudownie zawitała s. wiara nie była w ruskiey cerkwi, ktora nie pierwey wyniszczona być może aż z wyniszczonym narodem ruskim, za czym wiarę narodowi ruskiemu tentować odmienić iest usiłowoć znieść narod rusky, a znieść naród rusky usiłować, kto nie widzi, że iest praeceps exterminium nie podley cześci oyczyzny minitować (c. 244). Против сього церковно-національного credo в ориґіналї уміщена рука-вказівка, підчеркуючи вагу сих гадок.

8) С. 292.

9) Цїкаво порівняти се одностороннє представленнє релїґійного спору причиною всїх бід у публициста 1-ої пол. XVII в. з анальоґічними поглядами істориків XIX віку.

10) С. 302, 304.

11) С. 310.

12) Архивъ II. І с. 134.

13) Лист з 24.II. 1623, друкований у Ґепена (Guépin) II с. 551, пор. реляцію Рутского у Тарасовича с. 260.

14) Петиція в повнім текстї не звісна, заховала ся в соймових дневниках в резюме (дневник в рукоп. Публ. біол. в кількох копіях Пол. IV F. № 29, № 76, № 96 і пізн. копія ч. 174). Перший завважив її Костомаров, але помилкою приточив до сойму 1625 р. (Б. Хмельницький І 4 с. 74). Правдиву дату вказав Жукович IV с. 25. Інтересні для нас пункти звучать так: l. Źeby krol imsc według obietnice roznice w wierze tak w koronie polskiej iako w w. x. Lit. uskromiwszy starozytną religią grecką grontownie uspokoic, unitow od cerkwi y od dobr ich oddalic, a duchownych od patriarchy hierosolemskiego (metropolitow y władykow) na dostoienstwa poswięconych (uniwersały uczciwemu ich szkodzące skasowawszy) przy cerkwiach y dobrach zdawna do nich należących zachowac rozkazac raczył. 13. O przywiley na bractwo przy cerkwi s. Bogarodzice w Kijowie zalozoney y na szkołę dla nauk y cwiczenia w roznych ięzykach dziatkom proszą (ркп. № 29 л. 23).

15) Obrazy które sobie pretenduią mieć w religii greckiey — в соймових дневниках (тамже) вони йдуть безпосередно за козацькою петицією і тому дослїдниками вважали ся за козацькі ж. Се вповнї правдоподібно.

СОЙМ 1623 Р. І ЦЕРКОВНО-НАЦІОНАЛЬНІ ДОМАГАННЯ: ТРІВОГА В УНЇАТСЬКИХ КРУГАХ, НЕПРИХИЛЬНИЙ НАСТРІЙ ДЛЯ КОЗАЧИНИ, ЗАХОДИ КАТОЛИКІВ, ЗАПИТАННЄ ДО КОРОЛЯ В СПРАВІ ГРЕЦЬКОЇ ВІРИ І ВІДПОВІДЬ ЙОГО, ПРОЄКТ РЕЛЇҐІЙНОГО КОМПРОМІСУ, СОЙМОВІ УХВАЛИ В СПРАВІ РЕЛЇҐІЙНІЙ І В СПРАВІ КОЗАЦЬКІЙ, ПРАВОСЛАВНІ ПРОГРАЛИ КАМПАНЇЮ, РОЗЛОМ СЕРЕД НИХ.

Сї заходи й приготовання православних трівожили заздалегідь католицькі, а головно унїатські круги. Особливо непокоїло їх знеохоченнє до унїї (з огляду на ті полїтичні трудности і недогоди, які виходили з неї), що почало прокидати ся в полїтичних кругах польських вже на попереднїх соймах і росло далї, а свій вираз знайшло в голоснім листї сенїора в. кн. Литовського, Льва Сопіги в його листї до Кунцевича, справдї дуже роздразненім і різкім 1). Унїатські владики і особливо митрополит Рутский в незвичайно чорних фарбах малювали своє становище і перед королем, і перед папською курією, бажаючи її подвигнути до певних впливів на польське правительство. Папа висилав умисно нунція з кінцем 1622 р., щоб був присутним на соймі, і клав йому дуже на серце поспішати ся, щоб захопити ще сойм і своїми впливами причинити ся до оборони унїї 2). І безпосередно до короля і до прімаса писав він, просячи для митрополита і унїї опіки й оборони против ворогів унїї, на яких так гірко скаржили ся унїати 3). З свого боку вони постарали ся нагострити правительственні круги на ті насильства, які терплять від православних і від козаків. Особливо була роздута пригода, що стала ся в осени того року в Київі: козаки на рождество Богородицї зловили чотирох унїатських монахів, що правили в катедрі св. Софії, завезли до Терехтемирова і тримали там. Митр. Рутский підняв великий крик про се. Король і ріжні достойники писали в сїй справі до козаків листи, аби їх увільнено, і за те навіть обіцяли сповненнє всяких козацьких бажань на соймі. Митр. Йов вистарав ся, що монахів випущено (одначе козаки при тім обовязали їх, щоб не сміли пробувати в Київі, анї Київщинї і щоб в Київі нїхто явно не виконував обрядів унїатських). А тепер сей епізод використано, разом з иньшими давнїйшими історіями, щоб закид насильств і утисків з унїатської єрархії перенести на православних 4).

Взагалї заносило ся на рішучу битву унїї з православєм, і з обох сторін владики поприїздили до Варшави, щоб бути на місцї. „З усїх місць приїхали проводирі схизматиків, духовні і світські”, писав з сойму Рутский.

Головну вагу надавали козачинї. Але на вдячність за її заслуги трудно було рахувати по тім, як поставив ся до козаків король по хотинській кампанїї. Королївська інструкція не лишала в сїм пунктї нїяких ілюзій: вона трактувала козаків не як спасителїв польської отчини, а як небезпечного ворога спокою і згоди; просила подумати не над способами нагороди козацьких заслуг, а над способами приборкати сей небезпечний елємент 5).