Історія України-Руси. Том 7

2) 3 нагоди повтореного Татарами нападу король писав до начальника пограничної сторожи звісного Стан. Лянцкоронського: mirаmur iam bina hoc anno incursione Tartaros terras nostras Russiae infestasse, cum tu istic sis cum militibus mercenariis et nihil sit a nobis neglectum, quod ad praesidium partis istius videtur pertinere — Acta Tomic. IV ч. 26l.

3) Маємо дві серії описей замків Київщини й Браславщини, першу з 1545 р., другу з 1552. Перша, звісна нам в цїлости, обіймає замки: володимирський, луцький, кремінепький, винницький, браславський і житомирський, видана в цїлости, але з старої копії, переписаної латинкою, в Źródła dziejowe t. VI (поодинокі описи, в копіях теж пізнїх і несправних, також в Памятниках кіев. ком. IV і Архиві Ю. З. Р. VI. I і VIII). Ориґінальний текст в Литов. Метрицї, IV А № 4. З другої серії маємо замки луцький, володимирский, кремінецький, винницький, браславський, житомирський, овруцький, київський, чорнобильский, мозирський, остерський, канївський і черкаський; вони всї, з виїмком описи володимирського замку, досї не опублїкованої, видані в Архиві Югозап. Рос. ч. IV. І, ч. VII. І і II (одначе також не завсїди справно). Книга ориґінальна не заховала ся: вона була, видко, скоро знищена і переписана на ново в 1593 р. — ся копія в Литов. Метрицї IV. А № 6. Сї дві серії в сумі становлять першорядне джерело до внутрішньої історії Волини і особливо східньої України; для неї се джерело перше і незрівняне, і як таке служило вже й буде ще нераз нам служити. Між обома серіями є одначе значна ріжниця в укладї й крузї відомостей: перша писана більше в формі мемуара, займаєть ся особливо питаннєм про права шляхетського землеволодїння, але дає богато побутових подробиць при тім. Друга більш схематична, але дає детальнїйші звістки про стан укріплень, припаси, доходи адмінїстрації і обовязки людности. Матеріал з них про замкову орґанїзацію вибраний в моїй давнїй роботї (першій науковій працї, з студентських часів): Южнорусскіе господарскіе замки въ половинЂ XVI в., 1890 (з київ. Университ. ИзвЂстій). Про самі ревізії, яких результатом були сї описи — Д.-Запольский, Очерки по исторіи западно-русскаго крестьянства, с. 168 і далї. З давнїйшого часу маємо коротші описи кількох замків: Житомир, Чуднів і Винница в звісних фраґментах описи Київщини XV в.; інвентар Кремінця без дати, між актами 1480 років, вид. у Любавского Обл. дЂленіе, дод. 1; опись Овруча з 1519 р. — Архивъ Ю. 3. Р. VII II ч. 5; цитований вище меморіал в справах київського замку — Źródła Ґрабовского і Пшездзєцкого т. II.

4) Źródła dziejowe VI с. 111.

5) Для прикладу як розписувала ся стара „городова робота” наведу таку роспись з Овруча: всїх городень замок має 61, з того більшу половину ставлять місцеві пани (по дві й по три), кілька городень ставлять бояре й дрібні власники „з своїми поплечниками”, по одній городнї; одну ставлять попи овруцькі, одну овруцькі купцї-куничники, одна козацька, сїм ставлять „люде господарські” — Архивъ IV. І с. 36-7.

6) „Земяне и мещане повидили: хтоколвекъ собе на которй стороне городню обыметъ и двери вробдетъ и схованьє будетъ в ней мети, той вжо повыненъ будетъ тую городню направовати, верхъ накрывати, камене и колодкы ку обороне на ней мЂти и глыною обмазовати” — Архивъ VII. І с. 126 (Житомир).

7) Źródła VI с. 120.

8) Ibid. c. 119, 120, 137.

9) Źródła VI с. 111.

10) Архивъ VII. І с. 81, 144, 608, IV, I с. 40.

11) Архивъ VII. II с. 20.

12) Źródła dz. VI с. 120.

13) По описи XV в. було в Житомирі „чотири пушки великихъ а пять тараницъ” (Архивъ VII. II с. 5), а в 1546 р. — одна дїрава гармата, два серпентини, так само нездалї до стрільби, і нїякого припасу до них, так само в 1552 р.

14) Хоч і тут канївський замок, через 13 лїт по збудованню, був уже в такім станї, що на нїм „трудно не толко оборона, але и сторожа, бо нельза вже ходити по бланъкахъ: што не поопадало, и то ледви отъ витру колышетъ ся” (Архивъ VII. І с. 92). А в останнїй чверти столїтя в такім же гіркім станї був і столичний замок київський.

15) Міщане одначе стоічно знесли ту невигоду й добили ся, що нарешті їм зроблено міст „за гроші скарбу господарского”.

16) Архивъ VII. I с. 142.

17) Архивъ VII. II с. 21.

КОЛЬОНЇЗАЦІЙНІ ОБСТАВИН І САМООБОРОНА ЛЮДНОСТИ: ЗНАЧІННЄ ЗАМКІВ, ЛЮДНІСТЬ В 1-ІЙ ПОЛ. XVI В. ВСЯ ТУЛИТЬ СЯ ПРИ НИХ, БРАК ВЛАСТИВИХ СЇЛЬСЬКИХ ОСАД НА СХ.-ПОЛ. ПОНЇПРОВЮ, БІДНІСТЬ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ НА ПОБОЖУ І В ЗАХІД. КИЇВЩИНЇ, ЖИТОМИРЩИНА, БІЛА ЦЕРКВА І ЗВЕНИГОРОДЩИНА, ПОБОЖЕ.

Такими як ми отсе їх бачили, замки східньої, литовської України (а такими ж більше меньше були й замки коронного погранича) не могли мати великого кольонїзаційного значіння — більш стратеґічне. Се були наче укріплені пункти на якійсь ворожій території, які улекшували зносини, давали можність слїдити за рухами ворога, запевняли — хоч і не дуже певно, сяку таку безпечність своїй залозї й купцї людности, що тулила ся під її захистом, — але зовсїм не панували над територією. Для сього вони були занадто слабкі й безрадні, як ми бачили. Вся осела людність тулить ся під самим замком, виходячи тільки на роботу або на степові промисли, але й під охороною замкових стїн не може чути вповнї безпечною анї себе, анї тим меньше — свого хозяйства. Міський острог не дає нїякого певного захисту; на випадок татарського нападу треба ховати ся в замку хиба „з душею самою”, як казали, лишаючи на волю божу свої достатки. Серед неустанних татарських нападів і трівог не могло навіть в найблизшім сусїдстві замку розвинути ся анї міське житє, анї більше господарство, і людність, що тулила ся під замком, жила на воєнній нозї, готова кождої хвилї боронити власними руками свого достатку і своєї голови — бо і в тім звичайно не було на кого покладатись. Не на туж купку старостиних слуг і кількох нездалих гармат!

І от ми й бачимо справдї, що почавши від великих Менґлї-ґераєвих пустошень XV в. потім без малого цїле столїтє, а добрих три чверти столїтя — до 1560-х років Східня Україна лежить пусткою. Одинокі сталі оселї тулять ся при тих нечисленних замках, в міськім острогу під ним, а весь безграничний простір сих країв з його природними богацтвами експльоатуєть ся тільки находом, ватагами уходників.

Заднїпровє, позбавлене замків, лежить пусткою цїле. З литовського боку крайнїй замок — се Остер, з московського — Чернигів і Путивль. При остерськім замку числить ся кілька сїл, а власне шість, а семе (Лутава) хоч лежить під самим Остром, належить до київського замку. Разом в них селянських господарств 45. Але навіть в сїм глухім кутї, серед лїсів і болот, людність не чула себе безпечною, як показує цїкава замітка: „пахивали на замокъ у трехъ миляхъ на поли у Столицы, а тыхъ часовъ пашня опущона за неспокоємъ отъ Татаръ” 1). Вся боярська, воєнно-служебна людність сидить в містї 2). І тих кількадесять селян переважно, мабуть, мали свій притулок в містї, хоч що правда — деякі з тих сїл сидять в дуже глухих кутах, захищених ріками, лїсами, болотами.