Історія України-Руси. Том 7

12) Архивъ Ю. З. Р. VII. II с. 275.

13) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 103.

14) Архивъ Ю. З Р. VII. І с. 85 і 103.

15) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 112.

16) ibid. VII. І с. 84-5.

17) Архивъ Ю. З. Р. VII. I с. 86. Пор. в процесї 1536 р. міщанські „пасїки звічнсті на Тясмени”.

18) „Апольоґія” Претвича, с. 49.

19) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 83, 86, т. II ч. 18.

КОЛЬОНЇЗАЦІЙНІ ОБСТАВИН І САМООБОРОНА ЛЮДНОСТИ: НЕБЕЗПЕЧНІ ОБСТАВИНИ УХОДНИЦЬКОГО ГОСПОДАРСТВА, ТАТАРСЬКІ НАПАДИ, ПЕРЕХОД УХОДНИЦТВА В ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ, ДОБИЧНИЦТВО, ЗАЧІПКИ З ТАТАРАМИ. ПОХОДИ НА ТАТАР 1493-1523 Р., НАБІГ НА ОЧАКІВ 1528 Р., ПАРТИЗАНЬСЬКА ВІЙНА ЯК СПОРТ І ПРОМИСЛ, ОПОВІДАННЯ ПРЕТВИЧА, ПОГРАНИЧНИКИ ЗАХ. УКРАЇНИ, РОЗВІЙ ПОГРАНИЧНОЇ ВІЙНИ.

Щоб зрозуміти, як сї промисли уходничі переходили в зачіпки з Татарами, розбої й партизанську війну, ми повинні перенести ся в ті обставини, коли оті українські замки були укріпленими таборами на воєнній території, де все жило на воєнній нозї, й виходячи за ворота свого острогу чи замку, чуло себе виставленим на всяку небезпеку з боку „людей неприятельських". Ще при кінцї XVI в., коли обставини українського житя вже значно змінили ся на лїпше, завдяки зросту народньої самооборони, подорожник Лясота описує нам, як всяка рільна робота вела ся „оборонною рукою". Переїздячи через Прилуку (подільську), на пограничу Браславщини й Київщини, отже вїздячи в територію, яка в другій половинї XVI в. що йно кольонїзувала ся на осело, він записує: „місто се має гарні, родючі поля й рілї, а серед них з часта виднїють ся дивні малі, відокремлені домки з стрільницями: туди тїкають селяне, коли на їх нагло й несподївано нападуть Татари, і боронять ся звідти, бо кождий селянин, ідучи в поле, бере на плече свою рушницю, а при боцї свою шаблю або тесак (Tessaken), тому що Татари тут дуже часто крутять ся, і майже нїколи нема від них безпечности" 1). Звісна народня пісня описує ту небезпечну обстанову, в якій приходило ся господарити навіть в сусїдстві осель:

Ой в недїленьку рано пораненьку

Тай ізібрав женцїв Коваленко,

Хлопцї, дївчата, та все молодиї,

Поробив їм серпи та все золотиї.

Ой повів женцїв долом-долиною

А на тую пшениченьку на озимую:

„Ой жнїте, женцї, розжинайте ся

І на чорную хмару оглядайти ся,

А я піду до дому та поснїдаю

В недїлю раненько пообідаю.