Історія України-Руси. Том 4

6) Крім русько-литовської лїтописи такеж осьвітленнє дає сїй конспірації Длуґош (IV c. 619), взагалї дуже близький в своїм оповіданню і в характеристицї Жиґимонта з лїтописною традицією (хто на кого впливав тут, було б інтересно прослїдити), а певне значіннє має й оповіданнє Стрийковского (II c. 202-4) з огляду на його близкість до аристократичних кругів в. кн. Литовського.

7) Див. вище c. 205.

8) З т. зв. познанського кодексу бібл. Рачиньских, Пол. собр. лЂт. XVII с. 337 . Тамже проба аналїзи оповідання ширшої лїтописи.

9) Пізнїйший о два поколїння Ольбр. Гаштовт в своїм мемуарі (1525) представляє конспірацію 1440 р. навіть вповнї руським рухом, зверненим против литовських панів, і ставить її в одну лїнїю з конспірацією 1481 р. і рухом Глинського: Duces Czartoryscy... Rutheni magnum ducem Sigismundum, patruum olim Casimiri in Troki ex conjuratione simili interficere, contra quos conspiratos, tota terra tumultuante, vix ipsum Casimirum minorennem avus meus incolumem conservavit et contra eorum voluntatem potenter sublimavit, cum omnem genealogiam nostrorum dominorum tunc ipsi Ruthenorum duces voluerunt delere et soli ambiebant dominationem occupare (Acta Tomiciana VII c. 269). Але Гаштовт в сїм своїм мемуарі взагалї показує таку неперебирчівість в обвинуваченнях і комбінаціях, що треба бути досить обережним і не спішити ся брати його слова за відгомін якоїсь дїйсної традиції або загальнїйших поглядів.

10) До давнїйших сучасних звісток, що називають Івана, а не Олександра Чорторийського „убійником Жиґимонта” див. ще в новім томі LEKUrkb. XI ч. 159.

11) Pomniki c. 49.

12) Codex epist. saec. XV т. І ч. 113. Що ся Свитригайлова грамота була видана наслїдком переговорів з галицькими панами, вказують слова: commissariis regni totius Poloniae et Russiae. Подібно як в давнїйшій умові Свитригайла — ibid. ч. 91, так і тут, я думаю, король і commissarii regni приплетені для більшої поваги тільки, а властива вага в Russia — в галицьких панах.

13) Що така польська партія, яка противила ся антипольській полїтицї Жиґимонта, дїйсно була, се писав і пруський аґент на кілька місяцїв пред конспірацією (видане у Лєвіцького Przymierze, дод. 8): „між панами і в краю литовськім нема одностайности — частина прихильна до Польщі, частина по сторонї вел. князя”.

14) Лїтопись Биховця c. 50-1, Длуґош IV c. 621-3. Лїтературу сього моменту див. в прим. 36.

15) Длуґош IV c. 622-3, 626-7, 657.

16) Certis castris — Brzescze et Krzemyeniecz, каже Длуґош (c. 657), але Волинь, очевидно, саму собою тут треба розуміти. Кремінець чи не означає туг східнього Поділя, що за Свитригайла належало до кремінецького старости ?

17) Acciperet in his terris, quae nondum cultae sunt, augmentum — властиво отже з земель нерозроблених. Чи розумів тут Длуґош господарську культуру, чи казав се метафорично — про розширеннє полїтичних границь, трудно сказати.

18) Длуґош IV c. 657-9.

19) Длуґош IV c. 657, лист польських панів до Володислава — Wiszniewski Historia literatury polskiej V c. 353, 355, див. ще низше c. 235-6.

20) Лїтопись Биховця c. 51 і 56. Документы архива юстиціи І c. 14, 6. Archiwum Sanguszków I ч. 47. Фойґт Geschichte Preussens VIII c. 91 — про заяву Свитригайла з р. 1446.

21) Стрийковский (II c. 177) каже навіть, що по смерти Витовта були голоси за його кандидатурою на в. князївство, але се досить непевна традиція — мабуть самої родини Олельковичів, до якої близько стояв Стрийковский. Тому у нього так часто Олельковичі кандидують на великокняжий стіл.

22) Про попередню карієру Олелька див. у Вольфа Kniaziowie с. 327-8 (у Стаднїцкого коротко). Треба поправити тільки помилку, нїби Олелько від Жиґимонта був перейшов до Свитригайла (тим Вольф толкує й арештованнє Олелька). Вольф опираєть ся в сїм здогадї на обговореній уже київській грамотї Свитригайла 1442 р., друкованій в Актах Южной и Зап. Россіи І ч, 21: в сїм виданню її на чолї сьвідків стоїть „князь Олеко”, але порівняннє з виданнєм тоїж грамоти в Arch. Sanguszków I ч. 38, показує, що кореспондент археоґрафічної комісії (що копію сеї грамоти надіслав) зле прочитав слова: князь Олександръ (Ніс), і зробив звідти князя Олька й Андрія Носа.

23) Про наданнє Олелькови Київа — Лїтопись Биховця c. 56; перша київська грамота Олелька — Акты историческіе изд. археогр. комиссіею І c. 488. Що до Київа за Олелька й Семена Олельковича могла належати й Браславщина, бачу на те натяк в обводї границь учиненім Семеном Олельковичем. — Акты Зап. Россіи II ч. 199: нащо б Семен Ол. посилав свого черкаського намістника обводити границю з Польщею в Браславщинї, коли б ся територія мала иньших литовських намістників ?

24) Длуґош каже (IV c. 656), що литовські пани ще за житя Жиґимонта, змушені ним, зложили присягу Михайлушку як будучому вел. князеви. Маємо й грамоту його з титулом вел. князя (Arch. Sanguszków III ч. 2), тільки в пізнїйшій копії й без року. Копистяньский вповнї правдоподібно виводить дату 1440 (5/IV) і боронить її автентичности (c. 98-9).

25) Archiwum Sanguszków І ч. 37 і 39. Новійша Monografia xx. Sanguszków (I c. 110) не дала до сього нїчого цїкавого.