Історія України-Руси. Том 2

19) Іпат. с. 185, про сей шлюб, властиво — про жениха, писали: А.. Куникь Основаніе Трапезунтской имперіи (Ученыя Записки Ак. по І и ІII отд. т. II c. 71, 5, 721, 788, Гроть Изъ исторіи Угріи и славянства с. 180. Через помилку, очевидно — помішавши з сим шлюбом, Карамзїн записав (ґенеальоґічна таблиця VII), що за сином Олексїя була донька Всеслава; ся звістка без перевірки була повторена у Поґодіна і Лопарьова — Греки и Русь, під роком.

20) Сей шлюб має в собі досї богато невиясненого. Лев Діоґенович, син імператора Романа Діоґена (скиненого 1071 р.), звістний у візантийських джерелах, загинув ще 1088 р.; проф. Васїлєвский тому виставив здогад, що був ще иньший Лев, від першої жінки Діоґена, болгарської царівни, не звістний в візантийських джерелах, і він оженив ся з донькою (чи як Васїлєвский думає — сестрою) Володимира (Ж. М. Н. П. 1875, XII). Тою обставиною, що сей Лев по матери належав би до болгарської династії, д. Васїлєвский поясняє дуже дотепно, що він як раз пробував здобути собі Подунавє, й Мономах хотїв сї подунайські городи задержати для його сина. Що до гадки Васїлєвского, нїби то не донька, а сестра Всеволода була за Львом, то він був змушений до сеї гіпотези, аби виратувати тим свій здогад, що про сей шлюб іде мова в листах Михайла Дуки, котрі він прикладає до Всеволода (див. вище с. 324). Для того ж прийшло ся йому Василька Леоновича і Василька Маричича, Мономахового внука, забитих в битві 1136 р., прийняти за дві осібні особи, хоч се, очевидно, таж сама особа.

21) Іпат. с. 204, 214 (пор. Лавр. 288). З візантийських джерел про сї заходи Мономаха задержати подунайські городи Анна Комнена, головне джерело для сих часів, нїчого не каже. Очевидно вони особливої уваги: в візантийських кругах на себе не звернули.

22) Див. т. І с. 449-451.

23) Лїтературу сих лєґенд див. в І т. прим. 59.

24) Іпат. с. 206.

25) Васильевскій Варяго-русская и варяго-англійская дружина въ КонстантинополЂ, Ж. М. Н. П. 1875, III.

26) Новг., с. 122.

27) Не виключено, що скандинавські джерела називають сих княжен скандинавськими іменнями, під якими вони були лише звістні на своїй новійшій вітчинї, а на Руси мали інакші, але нема нїчого неможливого і в тім, що вони з маленькости мали ті імена.

28) Виїмки з Knytlingasaga в Monumenta Germ. hist, Scr. XXIX с. 292-3. Див. також урядову ґенеальогію данських королїв — Wilhelmi Genealogia Ingeburgis reginae, споряджену при кінцї XII в. з наказу данського двора на доказ слави й значіння їх династії, де підносить ся між иньшим і її спорідненнє з руською династиєю — ib. 165. Пор. також коротшу редакцію історії Оляфа Тріґвасона ib. 369, історії норвезьких королїв — Heimskringla (XIII в.), Morkinskinna, Fogrskinna — ib. 345, 356, 365.

29) Іпат. с. 185.

30) in adulterio deprehensam peccatam, як кажуть угорські хронїки. 31) Іпат. 197, Marci Chronicon p. 86, Туроц гл. 61. 32) Про Бориса новійші працї — Васїлєвского Изъ исторіи Византіи въ XII в. в І т. Славянского Сборника (екскурс на с. 265) і Ґрота Изъ исторіи Угріи и славянства.

33) В Новгородї сидїв найстарший Мстислав, а як його переведено в Білгород — син Мстислава Всеволод, поки що — як намістник свого батька (1 Новг. 120). В Смоленську сидїв другий з ряду син Мономаха Сьвятослав; коли Мономах перейшов у Київ, він посадив його в Переяславі, а в Смолепську сидїв, мабуть, Мономахович Ярополк. Сьвятополк умер 1114 р. (Іпат. с. 199), і на його місце сїв Ярополк (див. під 1116 р., на се-ж вказують його походи на Половцїв); хто сїв у Смоленську — не знати, здаєть ся чи не Вячеслав. На Волини ми бачили Романа, а потім Андрія.

34) Іпат. с. 203, 204.

35) Новг. с. 122.

36) Карамз. код. § 66.

37) Карамз.код. § 48.

38) Карамз. код. § 68-9.

39) Ibid. § 70-3.

40) Є ще звістка — в Історії Татїщева (II, с. 212-3). що Мономах вигнав Жидів із Руси з огляду на нарікання на них Киян. Але ся звістка належить до катеґорії тих загадкових звісток сього історика, про котрі не можна з певностию сказати, чи він їх вичитав, чи викомбінував, чи просто вигадав.