Історія України-Руси. Том 2

38) Крім умов 1169-1170 р., що виключають сей Руський порт ('Pωσία, Russia) і Тмуторокань з торговлї Ґенуезцїв (як вище), про нього-ж згадує Едрізі (II c. 395, 400), і алалїз його відомостей приводить до виводу, що сей порт був недалеко устя Дону, де мапи XV в. дїйсно виказують „Руське село”. Див. про се Heyd Geschichte des Levantehandels I c. 224-8, теж Васїлєвский в Ж. М. Н. П. 1878, І c. 112, Гаркави в Трудах IV з'їзда II c. 248. Взагалї гадка про Руський порт на устю Дону тепер загально принята — див. нпр. ще Tomaschek Die Goten in Taurien c. 41, Loewe Die Reste der Germanen c. 83, і т. и. Брун (I c. 122), за ним Кулаковский (Къ Исторіи Боспора въ XI-XII в.) розуміють тут Керч.

39) Він каже, що Бату й Сартак його осадили — fecerunt Bartu et Sarcath quoddam cazale de Ruthenis Recueil IV c. 249; але ледво чи се було новосаджене село (як згадане дальше, що називав він casale novum). Воно має всї прикмети оселого, правильного житя.

40) ibid. c. 250.

41) ib. c. 266.

42) Recueil IV c. 674. Про місце Орну-Брун II c. 175; він містить її при устю Терека.

43) Про иньшу гадку (Бурачкова) — що Олешє було вище по Днїпру, коло с. Знаменки, низше порогів я згадував в т. І c. 291. На потвердженнє того, що Олешє лежало на устю Днїпра, вкажу, що й Едрізі містить Олешє (Алеска) коло устя Днїпра, чотири днї дороги від Канева, і воно у нього згадуєть ся як остання з Днїпрових пристаней (Recueil VI 398). Сюди ж приводить італїянські звістки про castrum illicis, як в латинськім перекладї називало ся Олешє, на устю Днїпра — див. Heyd II c. 397, Брун І c. 223.

44) Іпат. с. 320, 346, 357, 491, l Новг. 217. Забєлїн в своїй статї про Олешє (Археологическія извЂстія, 1895, І) висловив здогад, що згаданий в одному з сказань Пролога Елїкс, куди мали бути перенесені мощі учеників ап. Андрія — се Олешє, зване на пізнїйших італїянських мапах Еllехе або castrum illicis (в латинськім перекладї). Се б переносило назву Олешя в перші віки нашої ери.

45) Іпат. c. 491.

46) Брун І c. 223, Гейд II c. 397.

47) Іпат. c. 144.

48) Іпат. c. 346.

49) Recueil de voyages VI, 398.

50) Бурачковъ в К. Старинї 1886, IV, 664.

51) Іпат. с. 341.

52) Новійша праця присьвячена Берлади — згадана статя проф. Дашкевича про грамоту Ів. Берладника 1134 р. (див. вище с. 421-2) покавує дивну нерішучість в означенню того, що називало ся Берладию в наших джерелах. Проф. Дашкевич прилучаєть ся до давнїйшого погляду Барсова (Матеріалы для истор. географ. словаря, sub voce), що в лїтописях нема згадки про Берладь як місто, і думає, що Берладею звала ся цїла та місцевість, а лїтописний Берладь треба розуміти як її головне торговище. Вказавши кілька місць з подібним іменем в ріжних околицях, він мов би не рішаєть ся виразно вибрати котрийсь із них. Але нема сумнїву, що тут мова про теп. Бирлат, добре звістний з молдавських грамот з початку XV в. (Akta gr. і ziem. VII c. 207, 218, 231) — він же фіґурує і в грамотах наведених проф. Дашкевичом (forum Berleth, тръгь бръладскый). Може бути, проф. Дашкевича бентежить та обставина, що Берлади нема в реєстрі руських городів — але реєстр сей далеко не повний.

53) Іпат. с. 346.

54) Іпат. с. 496.

55) Іпат. с. 496. Сама ся назва не ясна і більше в наших памятках не стрічаєть ся, див. Словар Срезневского sub voce. Укдадчик Никонївської лїтописи зробив з них Вигалцїв, а заразом, зрадївши незрозумілому слову, додав якихось „Баутів і Гаігалів” — II c. 91.

56) Розд. XIV.

57) Див. c. 420-2.