Історія України-Руси. Том 2

58) Берладським князем окрім тої грамоти 1134 р. (див. вище c. 421) називає його тільки Новгородська лїтопись (c. 138).

59) Іпат. c. 390.

60) Берладь давно вже зближали в Сїчею, між иньшою й Ол. Хиждеу, від котрого піщла та грамота Іванка Берлядника, в своїй статї в Телескопі 1833 р. згадує „Берладську сїч”.

61) Anna Comnena І. 323: τoύ τε Tατoύ Xαλή όνoμαζoμένoυ και τoύ Σεςδλάβoυ και τoύ Σατζά. Д. Васїлєвский догадував ся, що Xαλή може означати Олега (Ж. M. H. П. 1872, XI. 148); але се вже занадто сьміливий здогад.

62) Іпат. c. 357.

63) Іпат. c. 204.

64) Посилаючи на бажаннє митрополита Кирила кормчу 1262 р., він називає його: „прЂосщены архиепискпЂ вся Рускіа земля, благодержавнаго родіа (вітчини) моег(о), ихже отросль и корЂн азъ бых стых пpewць моих — Востокова Описаніе Румянцев. музея с. 291. Про самого Сьвятослава див. Їречка Geschichte der Bulgaren c. 275.

65) Anna Comnena I, 323, Attaliota 204. На сї характеристики звернув увагу Васїлєвский Византія и ПеченЂги, Ж. M. H. П. 1872, XII с. 299 і далї, й недавно знову проф. Кулаковский — ГдЂ находилась Вичинская епархія, Візантійскій временникъ 1897 c. 328 і далї.

66) На ДунаЂ Видицовъ, Мдинъ... Дрествин (Силистрія), Дичинъ, Киліа, на устЂ Дуная Новое село, Аколятря (може Саlіасrа), на морЂ Карна (Kαρνέα), Каварна (Kαρνάβα). А на сей странЂ Дуная: на усть ДнЂстра надъ моремъ БЂлгородъ (Аккерман), Чернъ (над тимже лиманом), Аскый торгъ (Яси) на ПрутЂ рЂцЂ, Романовъ торгъ (Роман на Серетї?), на Молдо†Немечь (Нямци), въ горахь Корочюновъ камень, Сочава, Серетъ, Баня, Нечюнъ, Коломыя, Городокъ на ЧеремошЂ, на ДнЂстрЂ ХотЂмъ”.

Воскресенська лїт. І. 240, варіанти у Срезневского СвЂдЂнія и замЂтки о малоизв. памятникахъ XL c. 98. Про реєстр сих подунайських городів див. у Бруна II с. 347 і Кулаковского Виз. временн, 1897 с. 335. Останнїй щасливо зіставив реєстр задунайських городів з реєстром городів царгородського патріархату з 1-ої чверти XIV в. (в Acta et diplomata ed. Miklosich et Muller N 52), де безперечно знаходимо кілька тих самих. У виданнях руського реєстру робить ся трохи инакша інтерпункція, нїж яку я подав (і як приймав і Брун) a то: „на ПрутЂ рЂцЂ” злучаєть ся з „Романовим торгом”, а не з Ясами. Викропкував я Тирнов, що міг опинитись тут тільки помилкою.

67) Іпат. c. 174.

68) Розд. X.

69) Іпат. c. 242.

70) В Синодальнїм кодексї замісь: „воєвода ихъ Плоскыня”, як в иньших, стоїть „воєвода Плоскина”, але що „ихь” мусять тут бути, видко з незалежного тут від Синод. кодексу Академічного кодексу Лавр. лїтоп.

71) У Успенского Образованіе второго Болгарскаго царства в XXVII т. Записок одеського унїверс. c. 389; καί oί έκ Bоρδόνης oύτoι τoύ δανείν ύπέρoπται καί Tαυρoσκυδών άπoσπάδες. Успенский при тім дуже правдоподібно запримітив, що oί έχ Boρδόνης — се, дуже правдоподібно, елєнїзована перерібка бродників (чи „бордників”, з переставленнєм). Сю гадку прийняв потім проф. Голубовский ПеченЂги c. 199, тим часом як Васілєвский в рецензії на працю Успенского (Ж. М. Н. П. 1879, VIII c. 335) запропонував иньше толкованнє для Bоρδόνη — Burzenland в Семигородї; до сеї гадки прихиляєть ся й проф. Кулаковский Виз. врем. 1897, 333.

72) καί τινας τών συγκλύδων 'Pώσων σύν έαυτώ περιαγαγών — Acropolitae Annales ed. Bonn. p. 35.

73) Іпат. с. 242, 1147 р.

74) 1 Новг. с. 219.

ТУРЕЦЬКА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ СТЕПІВ — ПЕЧЕНЇГИ, ТОРКИ, МІҐРАЦІЯ ПЕЧЕНЇГІВ, УПАДОК І МІҐРАЦІЯ ТОРКІВ; ПОЛОВЦЇ, ЇХ УСТРІЙ І ПОБУТ, ЇХ НАПАДИ В XI В., РУСЬКІ ПОХОДИ НА ПОЧ. XII В. І ОСЛАБЛЕННЄ ПОЛОВЦЇВ; ПОЛОВЕЦЬКА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ НА РУСИ; ПОВСТАННЄ ПЕЧЕНЇГІВ І ТОРКІВ НА ПОЛОВЦЇВ; ПОЛОВЦЇ ВІДЖИВАЮТЬ — ЇХ НАПАДИ ПРИ КІНЦЇ XII В.; КУЛЬТУРНІ ВПЛИВИ РУСИ НА ПОЛОВЦЇВ; ПОЛОВЦЇ В XIII В. МОНҐОЛИ-ТАТАРИ; ТЕМУДЖІН; ПЕРШИЙ ПОХІД НА ЧОРНОМОРЄ; СМЕРТЬ ТЕМУДЖІНА І ПОДЇЛ ЙОГО ДЕРЖАВИ; ПОХІД БАТУ; ПОХОДИ НА УКРАЇНСЬКО-РУСЬКІ ЗЕМЛЇ, ПОХІД НА УГОРЩИНУ; ОРДА БАТУ ОСАДЖУЄТЬ СЯ НА ЧОРНОМОРЮ, ЇЇ УСТРІЙ І КУЛЬТУРА. МІҐРАЦІЯ ПОЛОВЦЇВ. ПОЛОВЦЇ В УГОРЩИНЇ Й НА РУСИ.

Оглянувши слїди руської людности в степах XI-XIII в., перейдїм тепер до тих турецьких „насельників”, що були тут панами в сї часи 1). Ми бачили вже, як з кінцем IX в. опановала сї степи орда Печенїгів 2), бачили також і те, що се панованнє Печенїгів не мало в собі нїчого певного. Вони були тільки передовим полком в тій стадії кочовничої міґрациї, яку собою відкривали.