Історія України-Руси. Том 3

65) C. 343-5.

66) Кар. 115.

67) § 13.

68) Кар. 105.

69) З давнїйших Бєляєв, Нїкольский, з сучасних Серґєєвіч (Лекціи c. 538) не признають сього ограничення свободи тестатора; противну гадку висловив уже Попов — Объ опекЂ и наслЂдст†по Р. Пр., потім Цитович, з сучасних В.-Буданов Обзор c. 475-6, Рожков op. c. XII. 266.

70) Кар. 103 і 104.

71) В текстї: „безъ дЂти”, але що тут треба розуміти синів, видко з дальших слів про доньок.

72) Іпат. c. 593.

73) Пор. т. І c. 314-6. Про сучасні народнї погляди див. розвідку Черкаського Спадщина в українському праві звичайовому, Часопись Правнича, т. IX, 1899: про родинну спільність майна див. тут c. 7-12, про тестаменти і їх звичайну згідність з правом на спадщину свояків — с. 58 і далї.

74) Кар. 114, 116.

75) Кар. 114 — про матїр удову.

76) Kap. 115 — про рострату вітчима.

77) Хрестоматія В.-Буданова І c. 121.

78) Іпат. c. 594-5.

Побут: відносини родинні — родові пережитки, правні постанови — Р. Правда, церковні устави, впливи церкви — на шлюбні відносини; становище жінки, відносини супругів в староруських лїтературних памятках; аскетичні погляди, участь жінки в справах церковних і полїтичних; становище вдови в праві і житю; становище дїтей; свобідність сексуальних відносин; конкубінат і многоженство; срамословіє.

Тепер виберемо інтересне для характеристики культури й побуту з самого житя. Почнемо від родинних відносин 1).

Мусимо почати з того, що родові відносини, описані нами як підстава передісторичного житя 2), в сї часи були вже пережиті й заховали ся тільки в деяких анахронїстичних останках. Ми бачили вже, що навіть саме слово „рід” уживало ся в XI-XII в. в ріжних значіннях, через ослабленнє початкового, й часом означає в тодїшнїх памятках просто родину. Аналїза давнього права не лишає нїякої непевности, що родина-сїмя була в сї часи підставою суспільної орґанїзації. Одинокий визначний останок старого родового житя в нашім праві — се виключеннє доньок від спадщини по батьку: вони мають право тільки на посаг, а спадкоємцями бути не можуть 3). З сього потім зроблено виїмок тільки для бояр: при браку синів спадок могли діставати й доньки, — се була уступка князїв (що мали діставати спадщину, коли не було синів) інтересам боярства, що бажало через посвояченнє задержувати в своїх руках майно своїх безсиновних товаришів 4). Виключеннє-ж від спадщини всяких дальших свояків і обмеженнє спадку тільки десцендентами показує зовсїм виразно, що родові відносини в сї часи зовсїм були ослаблені, принаймнї — не признавали ся правом. Всякі иньші звістки, які ми маємо про тодїшнїй побут, потверджують се — нїде ми не бачимо родових відносин в силї. В тім напрямі впливало й канонїчне та цивільне візантийське право, о скільки приймало ся руською практикою.

Переходячи до відносин родинних, піднесемо насамперед, що редакції Руської Правди майже нїчого не кажуть про правні й економічні відносини членів родини, поки вона цїла, себто поки живе батько, натомість досить богато говорять про відносини, які наступають з її сирітством, по смерти батька. Одиноке що маємо в нїй для відносин чоловіка до жінки й дїтей отсе:

Насамперед, не зовсїм ясний параґраф про убийство жінки: „Коли хто забє жінку (жену = женщину), то судити його также як за убийство чоловіка. Наколи буде вона винувата, то платить ся піввири — 20 грив.” 5), Друга половина сього параґрафу, очевидно, говорить про убийство жінки її чоловіком; перша не ясно чи говорить теж про убийство своєї жінки чоловіком чи женщини взагалї, але се не богато зміняє. Отже право, взагалї признаючи голову жінки рівноцїнною з чоловічою, робить полекшу чоловіку лише в тім, коли він забив жінку за вину, очевидно — супружу невірність. Чоловік, значить, не мав права житя й смерти над своєю жінкою, й за убийство її однаково ішов на суд.

Другий параґраф зовсїм ясний що до значіння, але далеко труднїйший для зрозуміння: за сьвідоме убийство громада видавала провинника на поток і разграбленнє „самого всего и съ женою и зъ дЂтьми” 6). Сю постанову ріжно толковано, але толковання сї ледви чи можуть бути прийняті. Я припускаю можливість двох об'яснень: або що цїла родина віддавала ся тільки на „розграбленнє”, себто конфіскувало ся майно цїлої родини за провину батька, що до певної міри зрозуміло, бо за житя батька все се майно було в його володїнню, або — що ми маємо тут пережиток архаічного погляду на жінку й дїтей як власність чоловіка, хоч сей погляд був уже анахронїзмом в часи Руської Правди, коли нпр. дїти могли зіставати ся свобідними, тим часом як батьки попадали в неволю 7).