Історія України-Руси. Том 3

25) Кар. 43.

26) Кар. 11-5.

27) Кар. 27, 123, 126.

28) Kap. 38, 39, 98.

29) Акад. 28 і 38.

30) Kap. 40.

31) Акад. l.

32) Kap. l.

33) Її ілюструє Кар. 21, для другої порівняти Акад. 2.

34) Іпат. c. 125

35) 3 оповідання видко, що се дїяло ся тодї, як Поволже належало Сьвятославу, а се було, по всякій правдоподібности, в 1073-6 рр., див. т. II c. 62.

36) Сей погляд, що Ярославичі не знесли пімсти, висловляли з старих дослїдників Еверс і Нейман, ширше уарґументував його Серґєєвіч, давши се дуже правдоподібне толкованнє, що тут іде мова про знесеннє кари смерти (Лекціи c. 383 і далї). Він при тім вказує й на анальоґію західно-европейського права, де право пімсти признавало ся ще в XV і XVI в. Я з свого боку вкажу ще на одно: Ширша Правда позволяє мстити ся за удар: як ми вже бачили в текстї, коли хто на удар „батогом, або чашею, або рогою, або тупицею (плазом)” відповість ударом мечем, він не винен (Кар. c. 21); параґраф нїчим не ограничує результатів сього удару мечем, хоч би від такого удару приключила ся й смерть; якаж льоґіка: за убийство не можна забити, а за удар можна. Так само не може бути прийнята гадка, що Правда, вичисляючи тих осіб, які можуть мстити ся, ограничує тим право пімсти: з такого толковання виходило б, що братанич може мстити за стрия, а стрий за братанича — нї, що сестринич міг мстити за вуя, а внук за дїда — нї. Очевидно, Р. Правда вичисляє тут местників тільки для прикладу.

37) Кар. 2.

38) Акад. 5.

39) Кар. 22.

40) Акад. 6, 7, 3.

41) Кар. 25, 23.

42) Кар. 21, 78, 79.

43) Кар. 37, 102, пор. Ак. 38.

44) Кар. 101.