Історія української літератури. Том 6

Було б інтересно за вказівкою "Екзамена" прослідити, наскільки Смотрицький у своїх писаннях цих років справді стояв під впливом Господнєчича, але такого аналізу досі не зроблено. Копистинський у "Палінодії" цитує його кілька разів.

На всі три писання, випущені в другій половині 1621 р., православні братчики, пером того ж Смотрицького, котрого вважали автором братських писань і, очевидно, справедливо, — відповіли на початку 1622 р. великою брошурою, майже книгою (100 сторін друку) під заголовком "Еленх" (Elenchus pism uszczypliwych і т. д.1

1 Повний заголовок (в перекладі): "Явне оскарження против образливих писань, виданих монахами віленськими святотроїцькими, написане монахами Віленського братського монастиря церкви зійстя св. Духа; в Вільні р. б. 1622". Передрукував Голубєв в Архіві ЮЗР, І, VIII (1914).

"Еленх" — явне оскарження). Вона складається з двох нерівних частин. Перші три чвертини це властивий "Еленх", по нім "додаток" (appendix — na Ехатеп Obrony Weryficatii), що займає останню четвертину. Властивий "Еленх" знов-таки поділяється на частину загальну, що займає приблизно половину і полемізує головно з "Листом до законників", хоч і не називає його виразно (мабуть, взявши під увагу дуже тверду осторогу його авторів — більше не приплітати їх до цеї полеміки). Друга половина складається з восьми більших і менших розділів, присвячених різним канонічним і церковно-історичним питанням, порушеним у полеміці ("про причини роз’ятрення", "про схизму", "про назву: "вселенський єпископ" і т. д.); найбільший останній розділ (л. 29 — 36 ориг. нумерації) п. н. "Апостати наші — це апостати від монашої скромності і невинності", це гаряча інвектива против Рутського і його старшини, в котрій знову-таки порушені прерізні питання. Тими писаннями, проти котрих виступає "Еленх", доповняючи, мовляв, аргументацію "Верифікації" і "Оборони Верифікації", він називає "Подвійну вину", "Пробу Верифікації" і "Екзамен оборони", пропустивши, як я вже зазначив, "Лист до законників", хоч з ним чи не найбільше рахується.

"Апендикс" спеціально займається "Екзаменом оборони", як це зазначено в його заголовку: переходить один за другим його три розділи, розглядаючися, чи не лишилось ще і в них що-небудь, варте зауваження. Таким чином ціла книжечка, відмінно від "Оборони Верифікації", подібно до "Екзамену", має характер збірника таких відповідей на порушені теми, а заразом принагідних притинок противникові. Тому в цілому для читання нудна і невдячна, але стрічаються епізоди інтересні, написані живо, темпераментно, літературно. Спинюсь на деяких.

Відповідаючи на закид "Листа", що ні король, ні уніати не робили з справи новопоставленців закиду зради цілому народові руському, і це автори "Верифікації" неслушно розтягають на нього ті обвинувачення, які мають на увазі тільки новопоставленців, "Еленх" пускає таку філіппіку:

"Не в універсалі й. кор. м. ми вказуємо шукати цього закиду. А в словах магістрату віленського, що, скликавши всю громаду до ратуші, устами тодішнього бурмістра литовської лавиці всю русь східного послушенства в місті Віленськім за зрадників перед усіма проголосив. В словах ваших, наші апостати, котрими ми без усякого сорому з казальниці своєї голосили, що не тільки та русь, що в Вільні непослушна архіапостатові вашому, але й інша, котра не слухала його колег по всіх інших містах і повітах В. кн. Литовського і Білої Русі, вся осуджена як зрадники. Вказуємо шукати цього закиду і в словах протестацій, апостатом полоцьким під чужим іменем пороблених і до книг брацлавського гроду поданих, в котрих ту зраду кладе на цілі міста, на українську шляхту і на братство Віленське.

Як думаєте, коли б ви хотіли бути щирими з нами і з собою, — питали б ви нас про той закид? Шукали би сьте його в універсалі? Не думаємо.

Це ви, в своїй непристойній відважності пустивши на нарід руський більшу неславу і більший клопіт, ніж то вам королівський універсал позволяв, тим плюгавим покровом зради, попри дві особи, названі в тім універсалі 1, весь шановний руський нарід вкрили — не ми!

1 Борецького і Смотрицького.

Це ви, ви своїми безбожними вчинками, котрими стрясли все В. кн. Литовське, всю Волинь, Україну, настроювали пана до підданих, а підданих ятрили на пана, серця їх до короля й. м. псували і огірчували — не ми!

Ґвалтовним наступом на нас і на весь наш нарід руський, що пробуває під східним духовним послушенством, і незносними мордерствами люд посполитий до повстання, до розрухів, до забурення Речі Посполитої і до утруднення оборони против неприятеля дорогу стелили — не ми! Отже, і це фальш і клевета в злій вірі, справлена вами на нас, і ви тим поступком фальші, котрим хотіли нас обтяжити, самі себе своєю волею вкрили. Даремно тут цитуєте Тертуліана. Не при чім тут "Ляменти" ані та німота, що вирвалася на свого пана! А що ви о. Борецького і о. Смотрицького, шановних у народу руського мужів, звете хробаками народу і викидьками черні 1, — ми тому не дивуємося. Чи може слуга дістати щось більше над свого пана? Їх 2 пан Христос так само був прозиваний від вам подібних, як то про нього в своїй особі пророк божий говорить: я хробак, а не людина, посміх людський і викидько поспільства" (передр., с. 604 — 5).

"Ви як політики жалуєте, що через нас у вітчині вчинаються розрухи й бунти — дуже жалуєте і не хвалите нам того. А ми як етики жалуємо, що в своїй повісті про нас і до нас ви помиляєтеся, і на нас, чесних людей, кидаєте наклеп, котрого з усею вашою ордою ніколи не доведете — жалуємо направду дуже і ганимо то вам 3.

1 Порівняти наведене вище, с. 254. Не назвавши авторів "Листа До законників", "Еленх" тут усе полемізує з ними, тільки перекинувши це на "апостатів", може, їх уважаючи дійсними авторами "Листа".

2 Борецького і Смотрицького.

3 Передр., с. 609, пор. вище с. 253. Я навів цей уривочок як взірець гарної стилізації і доволі влучної думки.

Питаєте, чи прагли ми престолів духовних? Відповідаємо: прагли. Бо вже 26 літ ми мали їх вакантні, обсаджені нашими апостатами.

Питаєте, чи наші старші духовні святилися у того гречина?

Відповідаємо: святилися у о. патріарха єрусалимського, велебного в бозі Феофана. Бо церква наша руська без духовних, як тіло без душі, жити не могла.

Питаєте, чи позволив їм й. м. король своїми листами у нього святитись? Відповідаємо: в тих листах, що він зволив писати до о. патріарха, він не боронив. А своєю королівською обіцянкою, на кількох соймах даваною, прирікаючи давати нам духовних достойників згідно з нашими правами, звичаями й умовами фундації, — щоб нам мати духовних достойників, посвячених нашим пастирем, — (він то їм) позволяв!