Історія української літератури. Том 6

1 Лист кн. Збаразького — в "Сборник лЂтоп. относ. к.ист.Ю. и З. Р.", с. 252.

2 Між актами Луцького братства він був і виданий в "Памятниках, изд. Кіев. Комиссіей", т. І.

Час написання означається тим, що, з одної сторони, автор (чи автори) підносить потребу дати відповідь на уніатську брошуру "Совіта Вина", — значить, не знає ще про вихід "Оборони Верифікації", що була відповіддю на уніатський памфлет, а вийшла не пізніш початку осені 1621 р., з другої сторони, говорить про Хотинську кампанію так, що її щасливий вислід уже був ясний. Це вказує на місяць жовтень 1621 р. як на найбільш підхожий час. Щодо характеру цього твору, то колись його вважали за постанови київського собору, мовляв, скликаного після Хотинської війни 1.

1 Макарій, Ист. рус. церкви, XI, с. 285.

Але справедливо завважено, що писання це має скорше вигляд записки, приладженої для собору. Може бути — саме луцькими братчиками. Гадки, висловлені в нім, це гадки рядового православного громадянства, що ставиться до єпископату як до чогось, що стоїть поза ним, — з пошаною, але й з певним недовір’ям. Тимчасом як усі інші твори цього моменту заняті гадкою про те, як добути затвердження для відновленої православної ієрархії, "Совітованіє" цілком оправдано по всіх пережитих досвідах ставить питання про те, як заховати нову ієрархію від нового відступництва, від нових компромісів з урядом і офіціальною церквою, від тих ухилів, що пхнули на цю стежку попередню ієрархію. Автори його не оптимісти; вони не сподіваються, щоб новій ієрархії вдалося забезпечити собі спокійне, поважне, безтурботне становище, вони передбачають завзяту релігійну боротьбу в будущині і хочуть, щоб не тільки громадянство, але й саме ієрархія була приготована терпеливо зносити всі прикрості її й не лакомилась на вигоди уніатські. З другого боку, вони, видимо, бояться, щоб нові ієрархи, обстоюючи свій канонічний авторитет у власній церкві, не прийшли до конфлікту з демократичними формами її, виробленими особливо за останній, без’єпископальний час. Вони дуже цінять їх: контроль громади над єпископатом, братську організацію, право критики нижчого кліру й мирян і, очевидно, передчувають можливість напружень і конфліктів, що дійсно дуже скоро виникли між братством і новою ієрархією. "Совітування" являється таким чином предтечею опозиційних голосів київського собору 1628 р. Воно виступає проти єпископського авторитету, настоює на потребі поширення братств; замітка також його гадка — про потребу функції єпископства в Черкасах, тодішнім козацькім центрі, очевидно, для тіснішого зв’язку городового українства з козацтвом городовим і низовим. Тому, невважаючи на свою літературну безпретензійність, як ідеологічний твір "Совітування" звернуло на себе велику увагу від першого свого опублікування, і воно варто того. В протиставленню до модернізованого українського православія Борецького і Смотрицького, в нім віє дух старовірського, містично-аскетичного афонського, заразом демократичного, без’єпископського, братського православія. Воно й заманіфестувало цей свій ідеологічний зв’язок, піднявши ідею всенародного щорічного посту, свого часу проповідуваного Вишенським 1, повторивши його остороги против "латинських силіогисмів" та висловивши побажання, щоб собор викликав з Афонської гори тамошніх "преподобних мужей Россов, межи иными блаженных Кипріяна и Іоана Вишенського, и прочіих тамо обрЂтающих ся", а з другої сторони — послати тутешніх людей "Россов маючих ся истинно ко житію добродЂтельному посылати на Афон яко в школу духовную".

1 Див. у т. V, с. 303, дд.

Вплив не тільки ідей, але й стилю Вишенського лежить на сім творі. Все це вкладає на нас обов’язок дати місце на цих сторінках деяким уривкам з нього, незважаючи, кажу, на його літературну безпретенційність.

"Напрод, взглядом духовного розсудку и поступку, тая єст рада Церков наша помножати ся и рости будет и митрополитове и епископове не устанут, єсли святителЂ, яко головы Бога и человЂков ко себЂ привлекут, достойно пред Богом и человЂки ходячи. А певне привлекут, кгды от грЂхов очищати ся и оные искореняти, a добрые дЂла насажати будут, заповЂди божій соблюдаючи. И так Бог в них а они в БозЂ пребывати будут, яко Христос рекл" і т. ц.

"А жебы не прийти на мЂстце єдино, и апостатов уважити ко пересторозЂ, а не ко наследованю през што оныи волъки, а не пастырЂ (мовлю мниманыи оные владыки: Михаил Рогоза, Кирило Терлецкий, ИпатЂй ПотЂй, который злая глава и погибел(ь) отпали, и през што унЂя, рачей незгода и турбация, сталася 1 — 1) прзе глупъство их; 2) тайны вЂры и благочестия не знали; 3) непобожне и грЂхопадне жили; 4) не канонне святили, скверъному прибытку радуючися; 5) не по канонах и не по чину подобающему церков строили; 6) чести, власти и имЂний прагнули.

1 Це доволі круте місце, очевидно, треба розуміти так: щоб не попасти й нам туди ж, куди попали апостати, і їх перестерегти, аби вони остерігалися тих похибок, що завели давніших владиків до апостазії, а не наслідували їх.

Потым пришло до того, же от власного пастыра патріархи вселенъского а архієпископа Константинопольського мЂли были суд и каранье приняти, чого ся обавляючи удали ся до бискупов латинских, от которых лестною зведени обетницею о подвишъшеню оных в почести на столки сенаторьскіє. — А наши зась светител против тому ити и поступовати мают, и в чом Греком и Сербом некгды полецали смостеречи ся пилно, абысмо ся в том сами не находили, але в боязни и трепетЂ Божом правдою и истиною и способами побожными, през которыи Бога и люд ко себЂ потягнут и побавят. А тыє способы и сродки суть тыє:

1. Найпервей от самых голов все доброє початис(ь) маєт, то єст: митрополит, и епископове, и архимандрытове, ігуменове з іноки, и протопопове, священници и іеродіаконы абы з себе самых, пръ› всяку злобу и грЂх вывергьли и очистилися, ведлуг апостола: "измЂте злаго от вас самЂх", и абы оно было: "вы єсте чистий", а того ни: "но не вси".

2. Жити светобливе, чистотне, непорочно, а справедливе, а притом и канонне рядити себе самых и церковью и монастырЂ. Каноны святых отец пилно читати и разсуждати ведлуг канонов 1 и 2-го собору самого.

3. В молитвах, в постЂх и трезвости, так же в читаню книг церкве своеє установичне пребывати, абы през оных Бог был ублаганым. А реч певная, иж для архіерейскоє побожности людови посполитому всЂ неправости будут отпущены. Великий гнЂв Божий розжарается в духовных и свЂцких: потреба архіереом воскорЂ благати Бога, яко некгды з росказаня Мойсеова Аарон з кадилницею впосред люду скочивши умолял Бога.

4. ВЂру церкве всходноє и патріархов з цЂлого и щирого серца и душЂ любити, в той толко, а не в иной самым собЂ и всЂм за збавенье певное обецуючи, охотными хотЂти умерети, вЂдаючи, же продкове наши христіянъское вЂры кровію набывали.

5. Обрал Христос апостолов и посылал их, и Дух святый зыйшол на нЂ, и не прожновали, але шли и проповЂдали и свой уряд отправовали. Подобне и епископове наши проповедати мают правую вЂру, и покаяніе, и побожныє учинъки, преходячи домы и мЂста, благородных навежаючи. Венц и учеников своих, могучих в церквах учити, посылати подобных архідиякону Стефанови пръвомученикови и ВарнавЂ. А не того сподЂвати ся, абы до них прихожено и кланяно ся и што приношено, але добиватися землЂ обЂцаной, яко Мойсей и Ізраиль: мовлю, подвигами духовными доставати престола, яко апостолы обтЂкати городы, яковыми ся обирали, а не в суетЂ и праздности дни свои провадити... А в той проповЂди так сами епископове, яко и от них поставленіи и посыланіи во всЂх церквах и на кождых местцах явне и выразне абы научали, иж вЂра церкве всходнеє, которую мы нынЂ вызнаваемо, єст правдивая и збавенЂе в ней певноє, а же в костелЂ латиноримъском и в иных, зборах, которые з него пошли, як правдивои вЂры нЂмаш, так ани збавеня не можно допустити. Але во всем вЂру, догмата и церемоній церкве всходней хвалити и залецати, а иніи всЂ ганити, обличати, духовне еднак и розсудне, не злоречачи, але писмом и важными прикладами и указами доносити, тое ж так и писмом освЂдчити. И так тым способом сердца и мысли правовЂрных утвержати ся и при нас сердечне споведати ся, a заблуженицы навертатися до церкве нашее будут.

6. Епископове пилно а розсужаючи повинни читати каноны светых отец, ведлуг канону собору самого.

7. ГрЂх, несправедливость и всякую нечистоту, фалш, злости и нещирость, так з духовных, яко и з свЂцких выкореняти: бо поки в нас грЂхи, поты не можна нам повстати. Манасія, в покаяніи поднесеный и свобоженый, на царст†своем сЂл.

8. Терпеливе и покорне всЂ уразы так от своих яко и от свЂцких зносити, з не отмщеватися а ни словы, а ни клятвами, а ни иными поступками, през якие ж колвек органа 1.

9. Достойных и розумных и во благочестіи знаменитых ревнителей на ієрейство дармо, а не на мздЂ, посвещати, а ни през себе самых, а ни през поставленики свои яким колвек покривалом и указываніем потреб и недостатков не вытягаючи. А если бы кто що дал, бы динар, вдячне приняти, а еднак не для того посветити. Ктому не дЂти, але лЂта маючих, ведлуг канону... Певная ест реч поки ся олътар Христов не очистит от нечестія, и єресей, и от симоніи, и нечистоты, и от глупъства Духа пресвятого не плодности в нас, и голо†нашей не поднести ся, и врагом видимым и невидимым не одолЂти.