Історія української літератури. Том 6

Співи й мелодії виправить.

Церковні книги перевірить і провірені подасть до друку.

Злі звичаї і обичаї духовних і світських направить.

І за недовгий час, на мою думку, в такій красі внутрішній і зверхній поставить руську церкву, якої вона ніколи в руськім народі не мала 1.

1 Добре звісна нам риторична будова, що повторюється в писаннях Смотрицького, — пор. вище.

Не кажу вже про права, свободи і вільності духовного й світського стану: відчинення дверей до всяких урядів і достоєнств і до забезпечення вічного покою народові своєму. Чи малі це користі для тіла й душі? На мій погляд — неоціненні!

Під тим теперішнім твоїм послушенством, за стільки соток літ на що добре спромігся наш руський нарід?

Було колись, що й під тим послушенством благословив Бог предків наших. Але це тоді було, як (те послушенство — патріархат) було послушне найвищій церковній зверхності; тепер же (Біг) в нічім його (руського народу) не благословить, в нічім не любить. Не поспіває: що начебто і добре загориться — зараз і згасне! Де ті школи — Острозька, Львівська, Берестейська й інші? Ваша Віkенська — за таким великим коштом вашим — з яким поступом Молодіжі? Наче через якусь тісну щеблину (szeblin) тиснеться! За стільки літ як з каменя — ані огня, ні води! І це не з вашого недостатку й недбальства, бо не бракує уваги працюючих і кошту вашого, а з неблагословення божого, що лягло на руськім народі тої сторони.

Нічого доброго не дає йому Бог ані внутрішнього, ані зверхнього, а то не з іншої причини, тільки тому дійсно, що він втратив віру й любов до того, в чому Бог любує і ухвалює.

Де в нього проповідник добрий або й мірний?

Де сповідник розсудний?

Де в монастирях карність?

Де між духовними послушенство?

Де в старшині чуйність?

Де хто в справах духовних з любові, а не для черева працює?

Де, нарешті, пожива духовна людям зголоднілим?

Де духовні утіхи християнські?

Сміливо скажу, бо річ навидноку: від довгого часу в усій східній церкві — в землі Грецькій, Сербській, Болгарській, Мултянській, Волоській, в Іверській, Кораманській, Арабській, Московській і тут в нашій Руській простий люд по селах, містах і містечках не знає, що то віра християнська, що то святості церковні, що то вміти "Отче наш", "Вірую", що то знати десять заповідей божих і все інше, що кожному християнинові належить.

Ніхто з них не зазнає ніколи утіх віри християнської, що приходять з слухання слова божого. Живуть як худоба! Коли у нас тут ідуть до церкви, тільки з страху кар, по спасенне причастя, коли вже конають, то що сказати про інші краї того ж послушенства, де тих кар нема?

А то не через інше, тільки з того, що вони в однім і в другім смаку не чують і його не знають: чого не знають, того й не бажають.