Історія української літератури. Том 6

При такій популярності староукраїнського літописного корпусу, розуміється, раз у раз мусіли робитись різними книжниками проби компілювання і доповнення його відомостей різним іншим матеріалом, з інших приступних джерел. На жаль, ці компіляції досі дуже мало притягли до себе уваги, невважаючи на величезний культурноісторичний інтерес. Одна київська компіляція з цих років була видана в невеликих уривках пок. В. Б. Антоновичем (що інтересувався тільки оригінальними історично цінними відомостями) 1, з доволі, на жаль, поверховим описом цілості. Оскільки можна з нього зміркувати, маємо перед собою цілий ряд компілятивних історичних писань, викликаних в цій добі київського відродження від кінця першого десятиліття XVII в. і початків 1620-х рр. кількома людьми з тутешнього духовенства й міщанського патриціату; один з них Божко Балика, котрого спомини про московську облогу 1612 р. наведено було в попереднім томі, другий називає себе в оповіданні про відновлення києвоподільської кафедри Успенія — це уставник цієї церкви "недостойный во иєреох Кирило Иванович". Що належить одному, що другому, а що третім особам в тім історичнім збірнику — з даного опису не можна зміркувати, як також і про той круг джерел, з котрих черпали компілятори. Вони робили вибірку з старих київських літописів — не знати, чи безпосередньо з того волинського корпусу XIII в., котрого наявність у Києві в тих часах ми тільки що вимірковували, чи з якоїсь пізнішої компіляції. В кожному разі одна з смоленських компіляцій кінця XV в., котрими ми займалися в попередньому томі, була також використана цими компіляторами разом з її литовським продовженням. Далі використовували вони якесь печерське джерело — не можу зміркувати з того побіжного змісту, чи був це "Патерик" у своїх новіших розширених редакціях, чи якась печерська хроніка. Але особливо щедро черпали з нових польських компіляцій: Гвагніна, Стрийковського, може, ще якихось — зновутаки докладнішого розбору і з цього погляду не переведено 2.

1 Пор. попередню примітку.

2 Короткий огляд змісту в передмові до "Сборника лЂтописей, относящихся к исторіи Южной и Западной Россіи", Київ, 1888, с. 15 і далі. Виривки під заголовком: "Кіевская лЂтопись, 1241-1621" надруковані там же, с. 71 і далі.

Ці компіляції продовжувались записками про сучасні події — місцеві київські і ширшого міжнародного інтересу. Кирил Іванович коротко записує, очевидно з пам’яті 1, погром Наливайка, "славного козака и рицера", котрого "у Варша†король казал на мЂдянуй кобылЂ возити" — з очевидною симпатією до цього легендарного героя, але нічого не згадує про Берестейську унію.

1 З виписаних і інших джерел звісток варто відзначити під 1440 р. "вымышлено изрядное художество: книг друкованє".

Одмічає діяння кн. Острозьких, і з нагоди смерті старого Константина Василя дає коротку, але повну пієтизму оцінку його діяльності: "Престави ся благовЂрный и христолюбивый князь Василій Острожскій, воєвода києвский, который насЂял Рускую землю книгами святыми вЂры православной; мЂл и друкарню в ОстрозЂ и школы философскія языком греческим и латинским и словенским". Чимало уваг присвятив московській смуті і участі в ній українських магнатів і козаків. Особливо ж цінні його записки про релігійні відносини Києва, що супроводили його культурне відродження. Автор не пускається в ідеологічне коментування подій, але дає деякі цікаві відомості, часом приправлені іронічними увагами, взятими, мабуть, з уст київського українського громадянства. Під 1609 р. читаємо:

"Тогож року и церков Святой Софии отстала от службы; не почали священники до неи со кресты ходити и службы божеи отправовати, прето, иж митрополит Ипатий пристал до костела римского и приказал был там священником києвским за себе Бога просити; але не получил того, хотяж важили працы и кошту до двору королевского. За што теж и он сам от Бога навЂжен злою хоробою и зле живота доконал в Володимери.

Позвал попов мандатом на трибунал (да сам и справ своих не попирал). А пред ним был митрополит Михайло Рогоза; той был началник тои болести; найпервей прислал тут до Києва врядника своєго именем Ян Хрушинский — щырый Лях, чого перед тым николи не бывало. Который хотЂл попов судити и задавал трудности попам и послушенство. Теды и того явне Бог скарал. Гды жена его сытила мед к Рождеству Пресвятои Богородицы, хотЂла мЂти попов в себе на обіде ведлуг давного звычаю, и мЂла сполечность показувать костела римского ис церквою восточною, але не допустил котел:

Пришла до него сыты глядЂти,

Але мусила в нем и долго сидЂти,

Аж и очи еи не стали глядЂти.

Бо и сама скипЂла.

Так и той дал покой".

Під 1613 р. маємо повість про відновлення Успенської кафедри, де автор був священиком, в старих широкоповіщаних тонах:

"Из обычнего всемогущего милосердия спасителя нашего Бога, найпаче же нынЂ за наших роков посети нас благостию своєю, аще и мало что от наших исправленій; но помощ и молитвы святых древних Богоносных отец о нас дЂйствоваша ко Богу и наше прошеніе не бысть тощно. За фортунного пановання наяснЂйшого господаря, пана нашого, великого короля Жикгимонта, а за держаниє воєводства києвского велможного его милости пана Станислава Жолковского, а во отступленіи митрополитов києвских вдовствующи митрополии києвской, понеже они в то время вси уклонишася во купе ко западу. Мы ж оных мерзость возненавидЂвши, наслажаєм ся пророческих словес глаголющих: "От Сиона изыде закон и слово господнє из Єрусалима, а не з Рима". В то же время в священных кир патриарха константинополского Тимофея, a здЂ, во богоспасаемом граде Києве, всих обще живущих православных христиан, сынов святыя восточныя церкви, и присных во вЂрЂ, найпаче же пана войта Деонисия Балыки, а по нем наставлъшего войта, пана Федора Ходыки, а за бурмистра пана Созона, сына тогож войта Балыки, року 1613, месяца апреля 15 дня, на паметь святых апостол: Трофима, Пуда, Аристарха, а за привилиєм наяснЂйшого господаря нашого, великого короля Жикгмонта а за благословениєм вышмененного патриархи Тимофея, почали c фундаменту поправлять церков Пресветои Пречистоє УспЂнія соборную, стоячую в рынку мЂсте Киевском, внутри и з надворя. Бо ошарпала ся была велми, и розвалялась: верху всего не было. Старый мур по вышние окна збивши, верх на ново змуровали: самую баню и тые четыре бани около неи знову робили; бо прежде тых малых бань не было, толко было цошчками покрыто. А поправлял тую церков майстр зе Влох, Савостиян Брач. Почали месяца мая 13 дня; на Вознесение Господнє выношено все ис церкви и вси образы церковные: почали ис середины робити зысподу и заробил и болшую баню месяца сентебря 4 дня на паметь светого мученика Вавилы. Тогож месяца 21 дня у вовторок поставили и крест на церкви, тойже таки што и прежде был, але позлотили знову; месяца октебря 1 дня домуруровали и остатней бани на рогу от урмянское церкви. Тогож року декабря 5 дня на паметь преподобного отца Савы почали служити всенощноє и службу Божію и служили през всю зиму, же нелзе было зимою робити майстром аж до недели мироносиц; и опять вси образы были выношены до Воскресения Христова з церкви, и през тое лЂто робили, и доробили за помочю Божиею месяца августа 14 дня, и образы постановили, и почали служити аж и до днесь. Обретохом в кройнице, иж первЂй того сия божественная церков была изнищона и ободрана, все побрано: сребро и злато, кресты и иконы полуплены и попалено все от поганого царя Перекопского 1 Мендикгирия и от нечестивых сего Агарян" і т. д.

1 Варіант: татарского.

Далі ще таке:

"Року 1618 месяца февраля 15 козаки запорожскіе на Зверинци офіціала митрополичего, а по нашему протопопу, который был послан от митрополита Ипатія ПотЂя до Киева на протопопство, Антонія Грековича, родом з Рогатына, который пристал до римского костела и хотЂл усязатися у монастыр святого Михайла Золотоверхого, поймавши козаки тамже, против Выдубицкого под люд посадили воды пити".

Пропускаючи досить широкі оповідання його і не звісного на ім’я продовжателя про відновлення ієрархії патр. Феофаном в 1620-1 рр., — епохальну подію для всього церковного Києва, бо з літературного погляду вони не дають нічого особливого, — я натомість наведу кінцеву записку цього продовжателя:

"В том же року 1621 в рицерских справах досветченый єго милость князь Семен Михайлович Лыко на подстарост†Черкаском, который не был преконаный боєм, але през чаровницу там же в Черкасах c тым се светом пожегнал. Где забавы и некоторые справы рицерскиє виршами коротко выписую, чого сам при боку его будучи, почасти єстем сведом: