Історія української літератури. Том 6

Повернувшися до Львова, очевидно, на те тільки, щоб упорядкувати свої справи, він зараз же 1620 р. випускає "Номоканон" і після того аж до смерті зістається на чолі друкарської справи печерської — найвищою рангом особою в друкарні (степенем вищої від Земки). В "Імнології" — цім "особовім складі" її (1630), титулується він "типікароводцем", а за свої заслуги одержав (мабуть, під час побуту в Києві патр. Феофана) почесний титул "протосинкела трону (патріархату) єрусалимського".

Привівши з собою зі Львова своїх свояків — сина Лукіяна (Лукаша), котрого бачимо серед "спудеїв" Братської київської школи, і Стефана Беринду (брата чи братанича), він поставив цього на роботу в Печерській друкарні, і він уже на "Бесідах" 1623 р. значиться разом з другим своїм товаришем як "благовЂйній и розумичній от прототипа типографове" і в такому рангу молодого типографа зістається, мабуть, до смерті свого брата як його технічний помічник (попросту, мабуть, складач і коректор).

Оця трійця — учений богослов Копистинський і два менші спеціалісти-книжники П. Беринда і Т. Земка — становили осередок, хребет печерської видавничої й літературної роботи. Більш епізодично брали в ній участь інші печерські і позапечерські літературні сили. Для ілюстрації, як виконувалися значніші літературно-видавничі праці, наведу кілька редакційних пояснень, що подаються часом у печерських виданнях.

Випускаючи "Анфологіон", редакційний колектив просить читачів пом’янути передусім архімандрита кир Єлисея, аби бог "усугубив літа сідины єго в прочая, усугубити ввірений йому талант сподобить яже о благочесній церкви восточния" (дасть змогу йому для неї ще потрудитись) 1.

"Його ж подвигом, попеченієм і тщанієм неліностним движим (ініціативою і намовами) пречестний в отцях кир Іов Борецький, ігумен святої обителі архистратига Михаїла Златоверхого в Кієві, учитель сий благочестия і достовірен в божественных писаніях, всяким прилежанієм от істинного греческого на словенскій діалект ісправив, многа ж і істолкував. В дечім привніс ісправленіє преподобний і благородний в архідіаконах кир Захарія Копистинський, муж ревности презільної в благочестії, словесно ж премудр і в богословії, і в ісповіданню православної віри. Посліди ж привніс подвиг бодростного ізслідователів ісправленія честний в єромонахах кир Памво Беринда, обичнішим по благоіскуству типографському діланнєм. І інші сопоспівшниці в сих (справах) — котрих імення нехай напишуться в книгах живот" (передмова "кліриків св. великої церкви Лаври печерської") 2.

1 Там же, с. 55.

2 Передр., с. 23.

Історія видання "Бесід Івана Златоустого на посланія ап. Павла", що їх печерський гурток уважав верхом своїх досягнень (це була дійсно монументальна праця, прегарно виданий фоліант, понад 1600 сторінок друку, призначений не на якийсь практичний церковний вжиток, а для чистого побожного задоволення), оповідається так:

"Передусім треба згадати пресвітлого і державного того Василя Константиновича Острозького, воєводу київського, що був великим ревнителем і поборником православної віри східної церкви, правдивого отця і добродія Русі ("Россіи"). Піклуючися про побожність і маючи велике бажання книги видавати, — що й далося йому, — хотів він і цю книгу, як і інші, майстерством типографії подати.

Також годиться згадати тут пресвітлу і благороднішу княгиню Федору Чорторийську Боговитинову, хорунжину волинську, добродітельми украшену: піклуючися про ангельське іночеське життя, вона гідно приложила до себе писане про Юдиф: прославилось ім’я її на всій землі, бо до красоти її була придана чистота, і не знала вона мужа всі дні життя свого, коли помер її одинокий чоловік. Оця христоіменита, як та Олімпіада Константинополітана, з пресвітлого роду преподобна і найвищих добродітелів св. Івана Златоустого учениця і наслідниця, упросила преподобного священоінока Кипріана, з города Острога мужа, в еллінськім діалекті іскусного, що в Енетіях (Венеції) й Патавії любомудрствував, а потім на горі Афонській жив і тепер там в премудрості й воспіванні, й ума просвіщенню пробуває, духовно насоложуючися будучими благами небесного Єрусалима. Сього — кажу, — ублагала вона, щоб він зробив переклад (перевожденіє) з еллінського язика на словенський "Бесід св. Івана Златоустого на посланія блаженного Павла". Це він і зробив, тільки типографії бачити того перекладу не довелось.

Нарешті приємно мені спомянути пресвітлого і православного Михаїла Корибута, княжа вишневецьке, старосту овруцького — другого Геракла і Гектора 1. Цей теж велике мав бажання видати цю книгу своїм коштом і грошима, і дав був уже задаток, але смерть перебила і не дала досягнути бажаного.

1 Иракліа і Ектора второго — це той Вишневецький, що до нього звертався з своїми видавничими планами Вишенський, а Смотрицький присвятив ’Тренос".

Тепер же зволила благодать духа св. осінити преподобного і блаженного отця нашого кир Єлисея Плетеницького... що він у порученім йому дому божім, з обов’язку свого все проходячи і розважаючи і все добре порядкуючи, знайшов книгу цю, полюбив її і захопився доброю щирістю та став радитися, з ким йому бог дав, про її справлення. Зміркувавши ж і намітивши свобідного і незайнятого благоговійного мужа, словеснішого дидаскала і вітію, стяжавшого уміння й іскуство художнього елліно-грецького язика пречесного отця кир Лаврентія Зизанія Тустановського, пресвітера, ісповідника і проповідника св. православної віри, він його упросив люботрудно подбати — той переклад (превожденіє) провірити й виправити. Він же, люб’язно прийнявши це доручення, з найпевнішим архетипом елпінським, добре спорядженим в городі Етоні 1, два роки працювавши над цим, виправив цю книгу. По цім пречесний і блаженний отець наш кир Єлисей архімандрит — направду гідний назватись благочестя ревнителем, муж добрих намірів, ідучи за прикладом того пресвітлого і православного Василя Константиновича Острозького, уже в старості глибокій благообразно процвітаючи сивинами, а як в юності трудолюбного і вірного свого господина раба являючи з себе, такого, що помножив свої таланти, як олива плодовита, плодоносячи в дому божім, і неустанно роздумуючи про добро, — здійснюючи свою першу обіцянку: сповнити церкви книгами... постарався з пречесною братією внести до топографії цю книгу. Доручив її мені, найменшому з усіх, ієромонахові Захарії Копистинському епітропові (попечителеві), і чесному ієромонахові Памві Беринді, пильному в бож. писаннях і в ділі цім розумноіскусному. Ми ж, виконуючи свій послух і разом з тим бажаючи для церкви російської такого скарбу, стали до цього діла і, маючи грецькі книги і словенський архетип, в міру уділених нам здібностей, як у самім тім зводі, ще раз його очищуючи і виправляючи, так і у всіх інших іскуствах і строєннях, котрі відкриває книга, благорозумно трудилися... а пособляла ж інша чесна братія, котрої ймення нехай напишуться в книгах живота" 2.

1 Eton — місце відомого англійського університету.

2 Передмова 3. Копистинського, 1623 р. (передр. с. 57 — 8).

Післяслово додає ще кілька небезінтересних рисочок:

"Промислом пильністю й благословенієм пречесного і блаженного отця кир Єлисея Плетеницького, архімандрита печерського (київського), радою освященних і чесних єромонахів, старців і братії, в користь і славу християнському слов’янському родові, на укріплення його в вірі святої восточної кафолічної церкви, вчинена була ся душеполезна і богодуховенна книга... Трудилися в художестві типографіювання книги сеї побожні руські мужі: трезвений і ціломудрений Тимофій Олександрович, маістер художества печатного. Благоговійні і "розумичні" в прототипі тилографи Стефан Беринда і Тимофій Петрович — їх і інших співробітників, що в тім потрудилися, нехай будуть написані в книгах животних" (пер. 55).

Продовженням цього діла була друга монументальна збірка "Бесід Ів. Златоустого" — на "Діяння апостолів", випущена 1624 р. (556 стор. фоліо); історію її видання той же Копистинський описує так (подаю в скороченій парафразі):

"Той же пресвятий дух і в теперішніх часах послав свою благодать і дар в душу блаженного і преподобного отця кир Єлисея Плетеницького, вложив його преподобію бажання цю книгу толкувань св. Івана Хризостома бачити переложену. А до цього його бажання благодать господня дала і піднесла православного словеснішого мужа кир Гавриїла Дорофеєвича, примікірія п(ечерського) 1 і клірика львівської церкви, дидаскала елліно-грецького любомудрішого і художнього язика, так що він з елліно-грецького архетипу, в Етоні спорядженого, переложив на словенський язик розумно (зрозуміло) і правильно, як то бачите. Тому я його всім церквам, як колись ап. Павел своїх співробітників, поручаю і в благодать і любов віддаю...

Потрудився, крім нього, над цею книгою також священоінок Йосиф Святогорець, проповідник слова благодаті і протосинкел св. патріарха александрійського: він, прочитуючи той слов’янський переклад (превожденіє), з грецьким архетипом порівнював (слЂдовал). І так за благословенням православних архіреїв ця книга була видана (изобразися) типографським художеством. Нарешті ще в конечнім виправленні словенського перекладу і в художнім друкарськім устроєнні цієї книги послужив благоговійний ієромонах Памво Беринда, протосинкел патріарха єрусалимського, розумом і рукою пильно виправляючи і працюючи. Інших же ділателів нехай напише Бог в книзі живота (передр. 99 — 100)" 2.