Історія української літератури. Том 1

Я там була, мед-горілку пила,

По бороді текло, а в роті не було.

І дали мені блин,

А той блин да сімдесять год в гною гнив,

Дак паничі такі гарнесенькі були та смілі —

Вихватили та з’їли! (с. 76).

Я там був, мед-вино пив,

По бороді текло, а в роті не було.

Правда, я молодець,

Що зробив казці конець? (с. 424).

От вам казочка,

А мені бубликів вязочка. (с. 138).

Взірцями переважно віршованих текстів можуть служити дитячі казки, напр., про «діда і бабу» (Чуб., 90):

Був собі дід та баба.

Мали собі курочку рябушечку.

Курочка яєчко знесла,

Баба хижку мила,

Тут такі віршовані партії перериваються прозовими інтервалами. Напр.: «Дуб листе поспускав. Прийшов бичок. — Чого ти, дубе, листє поспускав? — Якби ти знав, то б і ріжки позбивав». І потім знов починається повторення віршової строфи.

Сі казки з повтореннями, звісні у різних примітивних народів як забавна примітивна гра (див. згадані «Примітивні оповідання», видані Укр. Соц. Інститутом), можуть взагалі служити взірцем спеціального казкового речитативу — так званого у великоруських казкарів «говорка» — більш короткого і спішного, ніж речитатив епічний (про нього у Савченка, Рус. нар. сказка, с. 16 і 285). Я думаю, що його можна вважати спадщиною старшої, київської доби, коли не ранішої, — дарма що в нинішніх укр. записях сі партії могли з’явитися під великоруськими впливами. Як взірець наших речитативних партій, що приходить в різних казках, наведу, напр.:

Прийшли, аж ті добре шатались,