Історія української літератури. Том 1

Колядки про виправу молодецької ватаги по дівчину мають звичайно вже остільки пізніший характер, що дружина в них віддає себе нібито в послугу сторонньому їй панові чи князеві, а не товаришеві, якби можна було собі уявляти в первісній формі:

Ой ходять, блудять сімсот молодців,

Доблудилися к доброму пану.

Ой ти, пане наш, виведи ти нас [або: переночуй нас],

Станемо тобі всі до помочі,

Як будеш їхав в Угри по дівку [вар.: в гір по панну].

Або в іншому, багатшому варіанті:

А в лісі, в лісі нерубаному,

Нерубаному, небуваному

Ходило блудців сімсот молодців,

Приблудилося к тихому Дунаю,

K тихому Дунаю, к славному пану,

К славному пану, пану Івану:

Ой пане Іване, виведь же ти нас

Із сього лісу нерубаного!

Станем ми тобі в великій пригоді,

Виорем нивку чорними орли,

Засієм нивку дрібним жемчугом,

Помостим мости все золотії,

Поставим стовпи щиро злотиї,