Історія української літератури. Том 1

Слава Тобі, Христе Цару,

Що мій Коструб на цвинтару.

Лежи, лежи як колода,

Я молода як ягода,

Ой мене для тебе шкода!

Лежи, лежи, щобись не встав,

Бо до мене інший пристав.

Ноженьками затоптала,

Рученьками заплескала.

Сей похорон зв’язують з смертю Купала-Адонія, бачать в нім заворожування зерна і т. д. Але він може стояти в зв’язку і з похороном зими — маючи на увазі, що смерть в сій грі викликає не жаль, а радість. Правда, що єсть варіант і радісний («Ожив, ожив наш Кострубонько, ожив, ожив наш голубонько»), так що можна і се взяти за вихідний мотив. Але я позволяю собі звернути увагу ще на аналогію з великор. «Костромою», котрого теж аналогічно ховають весною або літом, а він означає також те сміття, що палиться на новий рік — Терещенко, VII, с. 116.

Та коли зміст гри не ясний, то в кожнім разі по формі се одна з найбільш інтересних дій, з початками драматичного представлення: неритмований діалог і пісенний хор.

Друга — стріча весни і привітання її. Мотив весняних дарів, представлених в величезній масі варіантів, північноукраїнських і білоруських, — привіт і заразом замовляння, по тому ж принципу величальних описів: описане має збутись, має прийти:

— Ой весна-красна, що нам принесла?

— Ой винесла тепло і доброє літечко!

Малим дітонькам побіганнєчко,

Старим бабонькам поседіннєчко,

Красним дівонькам на співаннечко,

А господарям на робітячко1.

— Весна красна, що нам винесла?

— Коробочку жита витрясла.