Інформаційні системи в міжнародному бізнесі

Деяке повідомлення може мати такий вигляд:UNA:+.?!UNB+UNOA:1+125252+251218+910106:1228+DA1!UNHІдентичні за змістом сегменти (тобто сегменти з однаковими позначками) можуть набувати різних значень за допомогою кваліфікаторів або кодів. Наприклад, якщо NAD — позначка адресного сегмента, то в сегменті NAD+BY може міститися ад-реса покупця (BY — buyer), а в сегменті NAD+SE — адреса продавця (SE — seller). Поле з позначкою PFF (посилковий покажчик) містить покажчик (наприклад, BY або SE), який визначає значення полів у цьому сегменті. Наприклад, FII містить дані про банк і рахунок продавця, якщо RFF визначений як SE.Розроблено детальні довідники сегментів, кодів і кваліфіка-торів, довідники елементів даних, які визначають семантику пові¬домлень EDIFACT.Наприклад, довідник елементів даних визначає основні пла-тіжні реквізити (табл. 5.2).Таблиця 5.2Сегмент EД Значення EД Формат Код EДNAD Назва, поштова адреса Сим., 1...35 3945BNK Назва банку, місто Симв., 1...17 3918BNK Код за SWIFT Симв., 1...11 3957PAT Терміни платежу Симв., 1...35 4276PAT Терміни платежу, кодовані Симв., 1...17 4277PAI Гарантія платежу, кодована Кодов., 2 4837PAT Терміни платежу, тип Кодов., 2 4839У стандартному повідомленні визначаються чотири розділи даних: 1) заголовок; 2) позиційна секція; 3) субпозиційна секція; 4) секція підсумкових даних.У заголовок повідомлення включаються дані, які описують комерційний або фінансовий документ загалом. Наприклад, для платіжного рахунку або накладної вказуються відомості про банк, вид валюти, дата платежу, ім’я та адреса платника, інфор-мація про сплату податку, дані про транспортування товару, дані про упаковку та ін.У заголовку сегментна група 1 містить загальну адресну інфор¬мацію про продавця або покупця:NAD — ім’я та адреса;LOC — ідентифікатор району (місцевості);PFF — посилковий покажчик;CTA — контактні дані (адреса, телефон);FII — інформація про фінансову організацію.5.3. ДОВІДНИК КОМЕРЦІЙНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ДАНИХ (СТАНДАРТ ISO 7372)Елемент даних — це одиниця даних, для якої визначено методи ідентифікації, опису й подання значення.Щорічно робоча група WP4 уточнює довідник елементів даних, який вміщує ідентифікатори та описи елементів, розподі-лених за такими групами:група 0 — службові елементи даних;група 1 — документація, довідки;група 2 — дата, час, періоди часу;група 3 — сторони, адреса, пункти, країни;група 4 — статті, обставини, умови, інструкції;група 5 — суми, витрати, відсотки;група 6 — покажчики мір, кількості (крім грошей);група 7 — товари й вироби: описи і позначення;група 8 — типи та засоби транспорту, контейнери;група 9 — усі інші елементи даних (митні формальності то-що).Кожний елемент з довідника даних має унікальний чотиризначний цифровий ідентифікатор, у якому перша цифра відпо¬відає номеру групи. Наприклад, елемент даних «Номер документа/повідомлення» з першої групи («Документація, довідки») має таке позначення: 1004 Document/Message Number an..35, де «an..35» означає, що зміст елемента може бути як алфавітним — позначка «а», так і цифровим — позначка «n» або їх комбінаці¬єю — «an». Водночас загальна довжина поля номера документа є змінною і не повинна перевищувати 35 знаків — позначено «...35» (дві крапки перед цифрами визначають змінну довжину). Невикористані поля елемента даних змінної довжини відкида¬ються. Загальне правило відкидання незначущих знаків формулюється так: вирівнювання цифрових полів (n) змінної довжини здійснюється за правим розрядом, алфавітно-цифрових (an) і алфавітних (а) полів змінної довжини — за лівим розрядом.Деякі елементи даних можуть мати фіксовану довжину. Наприклад, «номер версії синтаксису з нульової версії синтаксису з нульової групи (службові елементи даних)» має таке позначення: 0002 Syntax version number n1, де n1 визначає, що поле, в якому розміщується номер версії синтаксису, може бути лише цифровим і постійної довжини (один знак). Зазначимо, що після опублікування першої версії синтаксису UN/EDIFACT (1988 р.) у 1990 р. вийшла наступна редакція синтаксичних правил (версія 2), а тому зараз у повідомленнях UN/EDIFACT обов’язково вказується, на базі яких синтаксичних правил вони складені (версія синтаксису 1 чи 2).У чотиризначному ідентифікаторі елемента даних перша циф¬ра інформує про функціональне призначення елемента (відпові¬дає номеру групи), а наступні три цифри вказують на належність до фірмового, національного або міжнародного стандарту:001– 499 — зарезервовано для міжнародного стандарту;500–799 — зарезервовано для національного використання;800–999 — зарезервовано для використання в межах фірми.Тому якщо в довіднику міжнародного стандарту відсутні елементи даних, необхідні для позначення змісту фірмового документа, можна ввести свої. При використанні цих елементів для передачі повідомлень у межах країни їм надаються ідентифіка¬тори з номерами 800–999.Розрізняють елементи даних прості та складені. Прості еле-менти не є складовими частинами інших, більш укрупнених елементів даних, містять лише одне значення і в довідниках UN/EDIFACT позначаються великими літерами.5.4. СТАНДАРТНІ ПОВІДОМЛЕННЯПовідомлення — це набір сегментів у послідовності, яка за-дана в довіднику повідомлень. Повідомлення починається із заголовка повідомлення і закінчується кінцем повідомлення (служ¬бовими сегментами UNH і UNT).Довідник повідомлень — це перелік ідентифікованих заданих повідомлень, які описані та мають найменування.Кожному стандартному повідомленню надається ТИП — шестизначний ідентифікатор з латинських літер. Наприклад, INVOIС — рахунок, ORDERС — замовлення, CUSDEC — митна декларація. Цей ідентифікатор обов’язково вказується в службовому сегменті заголовка повідомлення UNH (елемент даних 0065 — an 6).Крім того, стандартне повідомлення характеризується ще й статусом (0, 1 або 2):— статус 0 — повідомлення, які пройшли стадію розробки;— статус 1 — повідомлення, які отримали право на експериментальне використання;— статус 2 — повідомлення, які рекомендуються для міжна-родного застосування.Статус повідомлення пов’язується з роком випуску; наприклад, експериментальне повідомлення (статус 1), опубліковане робочою групою WP4 у 1991 р., матиме номер випуску 911 (три цифри). Паспортні дані кожного повідомлення вказуються в довідниках UNSM у тому вигляді, у якому вони обов’язково повинні бути присутні в службовому сегменті UNH заголовка повідомлення.5.5. ДОВІДНИКИ МІЖНАРОДНОГО СТАНДАРТУРозробка й супроводження стандарту UN/EDIFACT здійсню-ється під контролем двох організацій:1) європейської економічної комісії ООН (UN/ECE), в рамках якої створено спеціальну (4-ту) робочу групу спрощення процедур міжнародної торгівлі (WP4);2) Міжнародної організації по стандартизації (ISO), де функці¬онує спеціальний (154-й) технічний комітет, який займається документами та елементами даних для адміністрації, комерції і виробництва (ТС 154).Робоча група WP4 здійснює розробку й супроводження стан-дарту UN/EDIFACT у вигляді двох основних складових — систем довідників UNTDED і UNTDID.Довідник комерційних елементів даних UNTDED є основою стандарту; він випускається під редакцією Європейської еко-номічної комісії ООН UN/ECE і конференції ООН з торгівлі й розвитку UNSTAD.Міжнародною організацією по стандартизації ISO встановлено, що розділи 1, 2, 3, 4 і 9 довідника UNTDED мають статус міжнародного стандарту. У розділі 5 UNTDED коди назв країн закріплені ISO 3166, а коди валют — ISO 4217.Довідник з обміну комерційними даними UNTDID являє собою повний комплект документації зі стандарту. До нього включено:— єдині правила ведення обміну даними по UN/EDIFACT — UNCID;— керівні принципи розробки повідомлень UN/EDIFACT — MDG;— синтаксичні правила UN/EDIFACT — ISO 9735;— керівництво по застосуванню синтаксису UN/EDIFACT — SIG;— довідник стандартних повідомлень — UNSM;— довідник сегментів — UNEDSD;— довідник складених елементів даних — UNEDCD;— довідник елементів даних — UNEDED;— довідник кодів — UNEDCL.Отже, довідник UNTDID складається з розділів, які мають статус стандарту ISO, а також містять нову інформацію, необхідну для розробників і користувачів систем електронного обміну даними на базі UN/EDIFACT.5.6. УПРОВАДЖЕННЯ UN/EDIFACTУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ (ОРГАНІЗАЦІЙ)Короткий огляд змісту стандарту показує, що UN/EDIFACT — це сформульована певним чином мова подання комерційних документів, яку доцільно використовувати для зв’язку підприємств із зовнішніми організаціями. Під зовнішніми організаціями тут розуміють бізнес-партнерів, клієнтів, суміжників та ін.

Рис. 5.3. Схема перетворенняформатів для двох фірмРозглянемо приклад з матеріалів робочої групи WP4. Якщо дві компанії використовують власні внутрішньофірмові стандарти для подання електронних документів, то при обміні інфор¬мацією вони потребуватимуть подвійного перетворення форматів повідомлень (рис. 5.3).При збільшенні кількості парт¬нерів, які беруть участь у інфор¬маційній взаємодії, кількість перетворень зростає згідно з формулою (рис. 5.4)С = N (N – 1),де С — кількість необхідних перетворень при використанні різних стандартів партнерами; N — кількість партнерів, які бе-руть участь у інформаційній взаємодії.

Рис. 5.4. Графік зростаннякількості перетворень форматівдля 14 партнерівЗ рис. 5.4 видно, що ефективність використання UN/EDIFACT тим вища, чим більше партнерів обмінюється комерційною інформацією, тому що економіч¬ність використання каналів зв’язку і витрати, пов’язані з перетворен¬ням форматів повідомлень, вищі при більших інформаційних потоках.Водночас не має сенсу казати про використання UN/EDIFACT абстрактно. Існують різні версії стандарту, тому на практиці номер версії та статус повідомлень, які використовуються, обов’язко¬во вказуються в спеціальних угодах між партнерами («Угода про обмін даними»).На сучасному етапі термін UN/EDIFACT (або просто «EDIFACT») зустрічається в зарубіжних і вітчизняних публікаціях досить часто. Стандарт широко рекламується як перспективний засіб безпаперової технології. З посиланням на європейських експертів повідомляється про виграш у 50–60 млрд. дол. у торгових стосунках між США і Західною Європою при переході на електронний обмін даними. Європейське співтовариство створило спеціальну робочу групу «TEDIS» для координації робіт в області UN/EDIFACT. Преса інформує про введення економічних санкцій за подання документів не в стандарті EDIFACT, отож фірмам, що працюють на зовнішньому ринку, необхідно або освоювати EDIFACT, або платити за кожний переклад документа в цей стандарт.Може скластися враження, що впровадження міжнародного стандарту не актуально для організацій, які не мають прямого зв’язку з зарубіжними партнерами. Адже вітчизняні підпри¬ємства майже не використовують EDIFACT. Проте перехід на використання UN/EDIFACТ у межах окремого підприємства може бути виправданим незалежно від виходу на зарубіжний ринок, а лише у зв’язку із здійсненням автоматизації управління. Розробникам інформаційних систем управління рекомендується при проектуванні власних баз даних використовувати готові структури та синтаксичні характеристики компонентів довід¬ника комерційних елементів даних UNTDED. Якщо виникне потреба в зв’язках із зарубіжними партнерами, це дасть змогу запобігти необхідності адаптації внутрішніх даних до вимог UN/EDIFACT. Якщо ж такої потреби не виникне, все одно краще використати розробки експертів ЄЕК ООН, аніж проектувати власні БД з унікальними структурами.Для повномасштабного використання стандарту в кожного з учасників обміну комерційними повідомленнями має бути відповідний програмно-апаратний комплекс (рис. 5.5).АСУ підприємства на підставі інформації, зосередженої в БД, за спеціальними запитами виконавців формує документи в пот-рібній формі. Якщо потрібно пересилати документи суміжни¬кам, інформація передається транслятору, який перетворює зміст документа в стандартне повідомлення UNSM, яке в свою чергу через електронну пошту передається по каналах зв’язку з кореспондентами. Слід звернути увагу на дві особливості цієї схеми.По-перше, припускається, що АСУ підприємства функціонує на основі безпаперової технології: як такі документи на бланках в межах підприємства для управлінської діяльності не використовуються. Водночас електронні документи в будь-якій встановленій формі формуються для зв’язку із зовнішніми кореспондентами, а всередині підприємства враховуються і обробляються безпосередньо.

Рис. 5.5. Взаємодія UN/EDIFACT— транслятора і електронної пошти АСУ підприємства

По-друге, безпосередньо перетворенням (трансляцією) з внут¬рішнього стандарту підприємства в UN/EDIFACT, і навпаки, займається окремий програмний комплекс — конвертор, який зв’язаний з власною БД довідників стандарту UN/EDIFACT.

6. ЕЛЕКТРОННА ПОШТА НА БАЗІСТАНДАРТУ Х.400

6.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМОБРОБКИ ПОВІДОМЛЕНЬКомп’ютерні системи почали використовуватись як середо-вище для зв’язку між людьми з середини 70-х років. Однією з перших мереж такого роду була мережа ARPA. Саме тоді Hitz i Turoff почали свої експерименти з дослідження можливостей комп’ютерного зв’язку між людьми на базі електронних інфор-маційних систем обміну (ЕIES), які були попередниками сучасних систем обробки повідомлень типу DIALKOM, GEOMAIL, KOMECX, UNIX MAIL, USENET і комп’ютерних систем телеконференцій типу BLEND, COM, FORUM.З часом стало зрозуміло, що комп’ютерні системи для обміну текстовою інформацією між людьми мають забезпечувати зв’я¬зок користувачів не лише в межах локальної модемної структури, а й взаємодіяти з іншими системами обробки повідомлень. Перші спроби показали, що для індиві-дуальних систем цю проблему можна розв’язати за допомогою шлюзів. Проте багато систем обробки потребували створення великої кількості шлю¬зів. Тому постало питання кардинального розв’язання цієї проблеми розробкою універсальних стандартів для комп’ютерних систем обробки повідомлень. Роботи в цьому напрямку було розпочато в 1979 р. Міжнародною федерацією обробки інфор¬мації (IFIP). Ці роботи були підтримані Міжнародною координаційною комісією з телеграфії та телефонії (МККТТ) та одночасно Міжнародною організацією стандарти-зації (МОС).У 1984 р. у Червоній книзі МККТТ представив першу версію стандартів з комп’ютерних систем обміну інформацією між людь¬ми, які отримали назву «системи обробки повідомлень» — рекомендації МККТТ серії Х.400.У 1988 р. поширена версія рекондацій Х.400 була опублікована в Блакитній книзі МККТТ як сумісний стандарт МККТТ і МОС.Основною метою рекомендацій цієї серії було визначення концепцій, архітектури, протоколів і служб транспортування текстових повідомлень між незалежними системами з різними технологіями передачі й доставки повідомлень.Системи транспортування повідомлень між людьми за допомогою комп’ютерів відомі під назвою електронної пошти. Далі будемо вважати, що термін «електронна пошта» (ЕП) стосується прикладного аспекта систем обробки повідомлень взагалі, а не лише по МККТТ Х.400. В ЕП транспортна служба має справу з файлами, які обробляються комп’ютерами, а не з паперами, що транспортуються за допомогою різних технічних засобів (машин, потягів, літаків), як це робиться в класичних поштових системах. З урахуванням цього ЕП визначено як службу поштового зв’язку, в якій доставка повідомлень здійснюється електронними методами за допомогою комп’ютерів. Для користувачів ЕП — це цілком нова служба зв’язку, яка забезпечує більш надійне та якісне обслуговування порівняно зі звичайною поштовою службою.Сьогодні в світі існує велика кількість систем ЕП, що базу-ються як на рекомендаціях МККТТ Х.400, так і на інших протоколах. Але останні більш поширені в так званих приватних мережах — академічних і дослідницьких структурах.У контексті проблем систем обробки повідомлень можна виділити три групи задач: транспортування, переприйом і адре-сація.Однією з головних особливостей більшості систем обробки повідом¬лень (СОП) є асинхронна природа зв’язку між користувачами, що забезпечує низку переваг. По-перше, асинхронний зв’язок не потребує присутності учасників. Це дуже важливо при зв’язку між користувачами, які знаходяться в надто різних часових поясах, коли зв’язок по телефону або неможливий, або незручний. По-друге, з технічної точки зору асинхронна передача дає змогу використовувати принцип комутації повідомлень (КП) до самих верхніх протокольних рівнів семирівневої моделі. Переваги методу КП — це високий ступінь використання ресурсів, можливіcть перетворення форматів, кодів тощо. Ці якості забезпечують функціонування СОП при високому рівні неоднорідності систем на нижніх рівнях протоколів.Другою особливістю СОП є можливість ефективних двосторонніх (1:1) і багатосторонніх (1:N, N:N) зв’язків. Передача повідомлень одночасно багатьом користувачам забезпечується за допомогою спеціальних меха¬нізмів — формування адрес на конверті або служби розподільних листів.Третя важлива особливість полягає в тому, що СОП — це одна з головних складових системи автоматизації установ, яка за допомогою електронних систем забезпечує обмін повідом-леннями, що генеруються, обробляються, передаються, прийма-ються та архівуються.При описуванні СОП використовуються базові терміни, серед яких необхідно визначити дві групи. Перша вміщує загальні терміни, що звичайно використовуються в обчислювальних мережах, друга складається з термі¬нів, характерних лише для електронної пошти.Серед термінів першої групи виділимо такі: обчислювальна мережа, вузол, хост і шлюз. Ураховуючи специфічну функцію, розглянемо докладніше поняття «шлюз».Шлюз — це устаткування, призначене для з’єднання двох мереж, яке помітне користувачам цих мереж (на відміну від мос-ту, присутність якого, як правило, непомітна). Введення шлюзу може бути потрібним, якщо необхідно враховувати одну чи кілька перелічених далі розбіжностей між мережами, які він з’єднує:а) різниця адресації — якщо адресація в з’єднуваних мережах визначається різними організаціями, то шлюз може бути пот-рібним для перетворення адрес повідомлень, які через нього проходять;б) різниця способів оплати — якщо в з’єднуваних мережах реалізовано різні способи оплати (наприклад, локальна мережа, в якій оплата не провадиться, може з’єднуватися з глобальною мережею, в якій оплачується передача кожного пакету), то шлюз може використовуватися для перевірки повноважень користу-вачів і обліку використання ресурсів;в) різниця протоколів — якщо в з’єднуваних мережах ре-алізовано різні протоколи, то в шлюзі можна здійснити необхідні перетворення протоколів (якщо це можливо) або запобігти спробі користувача однієї мережі скористатися засо¬бами, які недоступні в другій мережі, і видати відповідні пові¬домлення.У контексті СОП розрізняють три типи шлюзів, що являють собою систему для з’єднання різнорідних мереж.Адресний шлюз з’єднує мережі з різними просторами адрес / імен. Звичайно такі шлюзи використовуються між мережами з однаковими протоколами нижніх рівнів починаючи з транспортного, які відрізняються правилами адресації і присвоювання імен.Протокольний шлюз, з’єднуючи мережі з різними протоко-лами на всіх рівнях, забезпечує перетворення сервісних елементів однієї мережі в сервісні елементи іншої. Елементи, які не можуть бути перетворені, ігноруються. Так, шлюз між системою по МККТТ Х.400 і не-Х.400 — системою обробки повідомлень перетворюватиме сервісний елемент «сповіщення про недоставку» і пропустить сервісний елемент «затримана доставка», оскільки подібний елемент в не-Х.400 — системі відсутній.Шлюз форматів забезпечує перетворення форматів різних стандартів систем ЕП (МККТТ Х.400, RFC–822, UUCP та ін.), первинних кодів (ASCII, EBDIC, МККТТ Т.73) і т.ін. Шлюзи форматів мають бути повністю прозорими для користувачів.Іноді шлюзи підтримують комбінацію перелічених служб.Друга група термінів пов’язана з проблемою адресації та супровідними питаннями.Ім’я (ідентифікатор) однозначно визначає ресурс (хто, що), який належить до деякої специфічної системи координат, котра формується певним простором імен. Ім’я користувача «Постє-вий», наприклад, однозначно ідентифікує персону, пов’язану з простором імен у певній обчислювальній системі.Простір імен може бути або плоским, або ієрархічним. Плоский простір імен потребує наявності центральної системи для того, щоб уникнути конфліктів при використанні імен, тоді як у ієрархічному іменному просторі управління може бути розпо¬діленим. Ієрархічний простір імен може використовуватися для відображення організаційної або топологічної структури сис-тем.Адреса визначає місце розміщення ресурсу (де) відносно дея-кої системи координат, яка формується певним адресним простором. Адресний простір, як і простір імен, може бути плоским або ієрархічним.Шлях вказує на те, як знайти ресурс. У системі обробки повідомлень використовується два різних методи маршрутизації (у визначеному вище сенсі):— маршрутизація від джерела. У цьому разі відправник ви-значає весь шлях проходження повідомлення від одержувача (при цьому він використовує інформацію про структуру мережі та ліній між вузлами);— внутрішня маршрутизація. У цьому разі відправник не визначає маршруту доставки повідомлення одержувачеві. Водночас повинна діяти система відображення «адресного маршруту» з тим, щоб у кожному проміжному вузлі шлях до наступного вузла визначався автоматично.6.2. СТАНДАРТ ЕЛЕКТРОННОЇ ПОШТИ Х.400Стандарт Х.400 — це стандарт електронного обміну пові-домленнями. Він має універсальне значення для організації різ-них прикладних систем: електронної пошти, служб передачі повідомлень EDIFACT, служб обміну документами установ.Стандарт Х.400 у рамках еталонної моделі взаємодії від-критих систем OSI/ISO є стандартом прикладного рівня. Най-більш ефективно системи Х.400 реалізуються на базі мереж передачі даних, що працюють за технологією комутації пакетів згідно зі стандартом Х.25.Стандарт Х.400 визначає загальну структуру обмінних пові-домлень (конверт, управляючі й адресні поля і склад пові-домлення), протоколів взаємодії ЕОМ, програм і абонентів при обміні повідомленнями, а також широкий набір сервісних можливостей з обробки повідомлень. Протоколи і служби, визначені Х.400, утворюють свою рівневу структуру (рис. 6.1). Програми, які реалізують Х.400 на ЕОМ, підключених до мережі передачі даних, виконують ряд взаємозв’язаних функцій.Служба агента користувача (АК) виконує функції: підго¬товки повідомлення, форматування конверта та управляючих полів, аналізу повідомлень, що приймаються, адресації повідом¬лень, перегляду мережного довідника адрес, підготовки адресних списків, розсилання повідомлень. АК також відповідає за збереження повідомлень у файлах (поштових скриньках), вибір-ку повідомлень з файлів, ведення службових журналів з прийо-му/видачі повідомлень.

Рис. 6.1. Загальна структура Х.400Програма АК веде через інтерфейсну програму діалог з користувачем. Для користувача видаються підказки, орієнтовані меню і обробляються команди управління електронною пош¬тою. Наприклад, такими командами можуть бути:EXСHANGE — автоматична передача (прийом) набору по-відомлень або файла;READ — відображення отриманих або відправлених пові-домлень;COMPOSE — складання, редагування повідомлень;SEND — відправлення повідомлень у мережу;REPLY — підготовка відповіді на отримане повідомлення та відправлення повідомлення;FORWARD — перенаправлення за деякою адресою отрима-ного повідомлення (можливо, з його виправленням);MOVE — пересилання повідомлення у файл для зберігання;DELETE — виведення повідомлення, що зберігається;SHOW — показ всіх повідомлень, що зберігаються;CHECK — перевірка умов відповіді або відправлення для ра-ніше пересланих повідомлень;RECEIVE MSG — неавтоматичне (ручне) отримання пові-домлень;EXITUA — завершення сеансу роботи агента користувача.Набір подібних команд і відповідних їм функцій не регламентується стандартом Х.400. Однак загальна функціональ¬ність програми АК і протокол її взаємодії з програмою АК адресату повідомлень повністю визначені протоколом Р2. АК, що взаємодіють, однозначним чином структурують повідом¬лення, в управляючих полях стандартно вказуються відправ¬ник і отримувач повідомлення, список адрес розсилки, предмет пові¬домлення, атрибути терміновості передачі й додаткові послуги з передачі повідомлень.Агент користувача взаємодіє з агентом передачі повідомлень (АПП). Програма АПП приймає повідомлення, контролює фор-мат і наповнення управляючих полів, форматує повідомлення в структуру, яка призначена для розв’язання комунікаційних задач, включаючи ряд механізмів обліку повідомлень, забезпечення надійної передачі, передачі повідомлень про прийом, контроль помилок передачі. Протокол Р1 детально й жорстко виз¬начає взаємодію двох АПП. У розподіленій системі електронної пошти, яка охоплює кілька мереж і ЕОМ, можуть взаємодіяти десятки АПП. При цьому вони здійснюють маршрутизацію пові¬домлень, проміжне зберігання повідомлень і ряд спеціальних функцій, що гарантують надійність передачі.Сукупність АК і АПП утворює систему обробки повідомлень (СОП).Інтерес виробників комп’ютерних і комунікаційних систем до Х.400 визначається визнанням рекомендацій як міжнародного стандарту, який все більше поширюється в Європі, Північній Америці, Азії. Виробники систем розглядають Х.400 як платформу для впровадження в світовий ринок комп’ютерного зв’язку. Практично всі європейські країни планують впровадження комерційних Х.400-cистем.6.3. АРХІТЕКТУРА Х.400-СИСТЕМРекомендації МККТТ Х.400 визначають структуру функціо-нальної моделі системи обробки повідомлень, описують основні співвідношення між компонентами СОП, служби й протоколи. Модель має багатошарову структуру. На рис. 6.2 показано мо-дель СОП, яка відповідає рекомендаціям МККТТ Х.400 (1984 р.). Внутрішня частина системи, яка отримала назву системи пере-силки повідомлень (СПП), складається з вузлів — агентів пересилки повідомлень (АПП).

Рис. 6.2. Модель системи обробки повідомлень згідноз рекомендаціями МККТТ Х.400 (1984 р.)Наступний шар складається із систем, які дістали назву аген-тів користувачів (АК). Ці системи є сполучним процесом між користувачем і СОП, виконують функції введення повідомлення від відправника в СОП і доставку повідомлення із СОП кори-стувачеві, а також ряд функцій, пов’язаних з обробкою пові-домлень. Сукупність шару АПП і шару АК складає систему об-робки повідомлень (СОП).Зовнішній шар СОП утворюється самими користувачами (К), які використовують її для обміну повідомленнями.Розглянемо детальніше основні поняття, що використовуються для описування елементів моделі системи.Користувач К (User) у контексті опису СОП може бути людиною або процесом.Агент користувача АК (User Agent, UA) — прикладний про-цес, який забезпечує доступність служб системи пересилки по-відомлень для користувача. Агент АК реалізується у вигляді прикладної програми, яка забезпечує створення, розміщення повідомлень у СПП, прийом і архівацію повідомлень. Кожний агент АК (а отже й користувач) ідентифікується за допомогою адреси та імені (за аналогією зі звичною нам традиційною поштою можна вважати, що агент АК виконує функцію упаковування повідомлення в конверт, заклеювання конверта, введення листа в поштову систему — процес розміщення в СПП, а також реалізує деякі додаткові процедури щодо захисту й зберігання листа). Агент АК може бути розміщений в робочій станції користувача або в комп’ютері, який знаходиться всере-дині СПП.Система пересилки повідомлень СПП (Message Transfer System, MTS) пересилає повідомлення від агента АК — відправника до агента АК — одержувача. Повідомлення, які пересилаються в СПП, можуть нагромаджуватись у проміжних вузлах — агентах АПП. Таким чином, у СПП, а отже, й у СОП реалізується принцип комутації повідомлень на прикладному рівні незалежно від того, які протоколи передачі існують на нижніх рівнях еталонної моделі Всесвітньої організації відкритих систем (ВОС).Агент пересилки повідомлень АПП (Message Transfer Agent, MTA) є вузлом СПП і відповідає вузлу в системі традиційної пошти, водночас, маючи функціональні можливості. АПП ре-алізує механізм комутації повідомлень, який включає прийом, нагромадження, визначення маршруту подальшої передачі до інших об’єктів СПП. АПП також перевіряє правильність формату та наявність помилок, а потім передає повідомлення до наступного вузла — АПП або до АК. АПП — це комп’ютер з відповідною прикладною програмою.У рекомендаціях МККТТ Х.400 1988 р. модель була розши-рена і в складі системи СОП з’явилися нові об’єкти — блоки доступу для так званих непрямих користувачів у сховище повідомлень (СП). Модель 1988 р. зображено на рис. 6.3. Рис. 6.3. Модель системи обробки повідомлень згідно з рекомендаціями МККТТ Х.400 (1988 р.)Під непрямими користувачами розуміють таких, які звичайно входять до складу інших телематичних служб (телекс, телетекс, факс тощо). За допомогою блоків доступу (БД) ці користувачі тепер отримують доступ до СОП. Спеціальний блок БД — блок доступу фізичної доставки (БДФД) встановлює зв’язок СОП з традиційною системою поштового зв’язку. Рекомендації МККТТ Х.400 (1988 р.), визначаючи перехід від СОП до класичної поштової служби, враховують специфічні види поштового сервісу, такі як рекомендовані листи, спеціальні режими дос-тавки і т. ін. Перехід від електронної СОП до поштової системи відбувається одержанням твердої копії повідомлення.Особливу роль для користувача відіграють сховища повідом-лень. Ураховуючи те, що персональний комп’ютер користувачі найчастіше застосовують як робочу станцію, а також те, що він має обмежену пам’ять і може використовуватись для реалізації АК або АПП, виникає потреба в створенні буферних накопичувачів достатньої місткості, роль яких відіграють схо-вища СП.Багатошарова модель не містить жодних припущень від-носно способу фізичної реалізації різних об’єктів СОП.На рис. 6.4,а показано варіант реалізації АПП і двох АК в одному комп’ютері. У цьому разі користувачі можуть застосо-вувати дуже прості термінали, які мають лише клавіатуру й дисплей.На рис. 6.4,б зображено СОП на два комп’ютери, які розподіляють функції системи обробки повідомлень. У правій частині знову АК і АПП суміщені в одному комп’ютері, що дає змогу користувачеві застосовувати простий термінал. У лівій частині система містить АПП і одне або кілька СП. У цьому разі функції АК будуть реалізовані в терміналі користувача (ТК), який має виконувати функції обробки повідомлень. Для ре-алізації цих функцій необхідно використовувати персональний комп’ютер (ПК).На рис. 6.4,в зображено варіант СОП, коли комп’ютерна сис-тема лівої частини реалізує лише функції АК (можливо, більш як одного). Система в правій частині містить усі компоненти СОП — АПП, СП і АК. Такий варіант дозволяє підключити до СОП різні класи терміналів.

а

б

в

Рис. 6.4. Способи фізичної реалізації обробки повідомленьЗображені на рис. 6.4 варіанти не охоплюють усіх можливих конфігурацій СОП. Відображені тут структури можуть слугувати лише ілюстрацією необмеженої кількості варіантів організації СОП.6.4. Х.400–СИСТЕМА І ДОВІДКОВА Х.500–СЛУЖБАПроцес доставки повідомлення потребує відомостей про ад-ресу одержувача, а при великих обсягах мережі запам’ятати всі адреси дуже складно, тому необхідно мати довідкову службу, яка б допомагала отримати адреси відправників/одержувачів (В/О-адреси). Рекомендації МККТТ Х.500 можуть розглядатись як стандарт для подібної довідкової служби.Метою довідкової Х.500–cистеми є забезпечення глобальної довідкової служби. Усі користувачі потенційно мають право входу в цей довідник, використовуючи певний набір атрибутів. Входи в інформаційну базу довідника розподілені за так званим інформаційно-довідковим деревом. Вершини дерева є входами. Більш високі вершини представляють країни, далі йдуть ор-ганізації і т.д.Якщо користувач не знає В/О-адреси, а знає лише довідкове ім’я одержувача, то функції присвоєння виконує найближчий Х.400 — АПП. АПП також може перевіряти правильність В/О-адреси, присвоєного на попередніх етапах пересилки повідом-лення.Загалом довідкова Х.500-служба має забезпечувати користу-вача інформацією відносно своїх потенційних партнерів по зв’язку, встановлюючи у такий спосіб нові контакти. Наявність довідкової служби робить прикладні системи більш дружніми щодо користувача.6.5. PIE MULTICOM X.400–СУЧАСНА ЕЛЕКТРОННА ПОШТАДЛЯ ВСІХ ГРУП КОРИСТУВАЧІВАмериканська корпорація PIE Systems International Inc. поставляє PIE Multicom X.400 — глобальні корпоративні мережі передачі повідомлень, які ідеально підходять для великих організацій, банків, державних установ, акціонерних товариств і т.д.Мережі реалізують принцип відкладених повідомлень — в ній звичайна електронна пошта (Е–mail) вперше в світі інтегру¬ється з факсом, телексом та голосовою електронною поштою. Останнє означає, що абоненти можуть використовувати як тер¬мінал не лише комп’ютер, а й телефон, факс і телекс. Це дуже приваблива можливість для бізнесменів, журналістів, комерсантів і всіх, чия робота пов’язана з роз’їздами.Нова пошта не просто інтегрує, але й синтезує зазначені пошти, тобто дає змогу відправляти повідомлення з одного терміналу, а приймати на інший, наприклад, відправляти текстовий файл з комп’ютера, а приймати його на факс.Не лише для комп’ютерів, але й для інших терміналів доступний повний Х.400 сервіс: групова розсилка, повідомлення про доставку (недоставку) і читання, доставка після зазначеної дати і т.д.У поштовій скриньці абонента можуть бути повідомлення різного типу: файли, оцифрований голос, факс, телекс. Для їх прийому потрібно застосовувати відповідний термінал, причому термінал (крім комп’ютера) можна міняти, тобто він не прив’яза-ний до адреси.Як працюють абоненти. У абонентів, що мають некомп’ютерний тер¬мінал, є свої поштові скриньки на своєму поштамті (там, де вони заре¬єстровані). Абоненти з комп’ю¬тером мають одну поштову скриньку на ньому, а другу — на поштамті, можуть тимчасово закрити одну скриньку і переадресувати всі повідомлення, які надходять, на другу, що зручно на час від’їзду.Абонент з комп’ютером працює так само, як абонент Х.400 пошти PIE–NET. Повідомлення з «віддаленої» поштової скриньки він одержує на комп’ютер як повідомлення PIE–NET і за форматом вкладень розпізнає їх тип (голос, факс, текст тощо). Голосові вкладення можуть виводитись як на вставний динамік, так і більш якісно програватися звуковими платами.Абоненти з телефонами й факсами, дозвонившись, вступають з поштамтом у такий діалог: поштамт пропонує голосове меню, абонент набирає потрібний номер пункту або вводить потрібні дані.Абонент з телекс-терміналом послідовно формує конверт і текстові вкладення свого повідомлення. Він може вступати в текстовий діалог з поштамтом.Абоненти мережі PIE Multicom X.400 можуть обмінюватися повідом¬леннями з абонентами звичайних факс-, телекс- і теле-фонних мереж, тобто сервер поштамту виконує також функції шлюзу з цими мережами.Так само, як і в PIE–Net, можна організувати корпоративну мережу, де повідомлення між своїми абонентами будуть прохо-дити через свій поштамт, і водночас мережа може бути пов’язана з іншими мережами. Кіль¬кість поштамтів у корпоративній мережі абонента, тобто мережа, може гнучко нарощуватись і конфігуруватись.Комп’ютер поштамту. Поштамт (його правильна назва PIE Multicom X.400 Server, для короткості сервер) являє собою сервер UNIX додатків з операційною системою SCO UNIX на базі І486DХ2 або Pentium RAM16 і вище (рекомен¬дується 64М).Інтелектуальний маршрутизатор. До комплекту сервера входять інтелектуальний Х.400 маршрутизатор PIE Extended Rauter, який може здійснювати не лише маршрутизацію на адресу одержувача, а й на адресу відправника на основі маски (шаблонів) полів адреси. Правила маршрутизації можуть бути довільними.Основні функції PIE Multicom X.400 (рис. 6.5):— обмін повідомленнями між абонентами (Interpersonal Messaging Service–IPMS) з пересилкою повідомлень — MTS (Message Transfer Service);— передача факсимільних повідомлень (Fax Messaging Service — FMS);— передача телексних повідомлень (Telex Messaging Service — TMS);— електронний обмін даними ЕОД (Electronic Data Interchange — EDI);— пересилання файлів (File Transfer Messaging Service — FTMS);— передача мовних повідомлень (Voice Messaging Service — VMS).Усі ці й багато інших послуг базуються на загальній інтегрованій платформі Х.400. PIE Multicom X.400 забезпечує доступ з телефонної мережі загального користування, мережі пакетної комутації та з телексної (телеграфної) мережі.

Рис. 6.5. Електронна пошта PIE Multicom X.400

7. МІЖНАРОДНА МІЖБАНКІВСЬКА МЕРЕЖА SWIFT

7.1. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО МЕРЕЖУ7.1.1. Виникнення мережіНаприкінці 50-х років завдяки бурхливому розвитку міжна-родної торгівлі збільшилася кількість банківських операцій. Традиційні зв’язки між банками (пошта, телеграф) не забезпечу-вали своєчасної обробки зростаючих обсягів банківської інформації. Крім того, стандартизація та уніфікація документів і операцій практично не застосовувались у міжбанківських відно-синах. Необхідно зазначити, що на національному рівні, а інколи і між окремими країнами, банки намагалися стандартизувати платіжні документи. Так, наприкінці 50-х років було укладено угоду між австрійськими, швейцарськими банками і банками ФРН про створення міжнародної єдиної форми банківських доручень, що, однак, не набуло поширення в роботі з банками інших країн. Підсумком таких угод було розширення числа несумісних одна з одною мереж телекомунікацій, які використовували формати, засоби й процедури обробки даних з власними вимогами. У пошуках ефективніших форм роботи на початку 60-х років 60 європейських і американських банків зібралися для дискусії з приводу створення системи стандартизації в міжнародній банківській справі. Було прийнято рішення, що кінцевою метою має стати використання комп’ютерів і засобів телекомунікацій, які б забезпечили більш надійну, швидкодіючу й безпечну систему передачі банківської інформації. В основу проекту були покладено такі вимоги:— платіжні операції повинні здійснюватися без застосування паперу і більш раціонально;— обмін інформацією між банками має значно прискоритися з використанням засобів телекомунікацій;— мають бути мінімізовані типові банківські ризики (наприклад, втрати, помилкове направлення платежів, фальсифікація платіжних доручень тощо).З цією метою в травні 1973 р. було засновано Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій (Society for Worldwide Interbank Financial Teleсommunication — SWIFT), до складу якого ввійшло 239 банків із 15 країн Європи та Північної Америки (Бельгія, ФРН, Данія, Фінляндія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Австрія, Швеція, Швейцарія, США). Реальне виконання операцій почалось лише 9 травня 1977 р. за участю 513 банків з 15 країн. Кількість країн і банків-членів системи постійно збільшується. За станом на серпень 1995 р. SWIFT об’єднує понад 3000 фінансових організацій більш як з 80 країн. Щоденний обсяг передачі становить понад 1,7 млн. банківських повідомлень.В Україні учасниками SWIFT стали більше 20 банків, у тому числі НБУ, Перший український міжнародний банк, Укрсоцбанк, Промінвестбанк, Агробанк «Україна», Укрексімбанк, Градобанк, банк «Ажіо», Приватбанк, а також Українська міжбанківська валютна біржа.За оцінками незалежних експертів, банк середньої величини може одержати від участі в SWIFT від $ 15000 на місяць чистого прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу й залучення солідних клієнтів, зацікавлених у швидкому проходженні міжнародних платежів, роботі на міжнародному ринку валют і цінних паперів.SWIFT розкриває перед своїми учасниками багато унікальних можливостей:— підвищення ефективності роботи банку за рахунок використання стандартизації та сучасних способів передачі інформації;— забезпечення надійності при передачі повідомлень (коду-вання і спеціальний порядок передачі й прийому);— прямий доступ банків-учасників SWIFT до своїх кореспондентів, відділень і філій у всьому світі. (Звичайне повідомлення може бути доставлено за 20 хв, термінове — за 5 хв);— використання стандартизованих повідомлень, що допомагає подолати мовні барьєри й зменшити відмінності у практиці застосування міжнародних банківських операцій;— гарантія безпеки передачі, тобто захист від підробок, втрати інформації та обов’язкова відповідь по всіх платіжних дорученнях і фінансових повідомленнях (за весь період роботи SWIFT не було зафіксовано жодного випадку передачі шахрайської інформації, жодного разу користувачі не понесли збитки з вини SWIFT).7.1.2. Організаційна структура SWIFT є корпоративним товариством зі штаб-квартирою в Брюсселі (Бельгія). Товариство існує на кошти банків-учасників (за рахунок вступних внесків і щорічних платежів за повідомлення) і не має на меті одержувати прибутки. Кредитовий залишок за підсумками роботи за рік не розподіляється між членами SWIFT, а йде на розвиток і вдосконалення системи, на фінансування діяльності товариства, на збільшення резервного капіталу.Мета товариства — забезпечення переваг для всіх його членів через вивчення, створення, використання і експлуатацію засобів, необхідних для швидкої й безпечної передачі по мережах телекомунікацій платіжних доручень як основи руху коштів на рахунках, а також банківських повідомлень будь-якого виду. Члени товариства водночас виступають власниками акцій. Акції розміщуються з урахуванням обсягу операцій, які здійснюються банком через мережу SWIFT. Чим більше повідомлень відправляє банк, тим більшу кількість акцій розподіляє йому Правління товариства.Наприклад, банки США, обсяг операцій яких становить понад 9 млн. повідомлень на місяць, володіють більш як 18 % загального числа акцій (1990 р.). Акціонери збираються на щорічні збори (General Meeting), які є вищим органом SWIFT, для прийняття рішень (шляхом голосування) з питань розвитку товариства, внесення змін до статуту, обрання членів Правління, виконавчих директорів і з інших питань. Залежно від кількості акцій банки-члени SWIFT конкретної країни (або груп країн) висувають свого кандидата для обрання в Правління директорів SWIFT. Банки однієї країни, які володіють більш як 6 % загальної кількості акцій, можуть представити в Правління ди¬ректорів SWIFT двох кандидатів. Якщо кількість акцій становить понад 1,5 % загальної кількості, може бути представлений один кандидат. При меншій кількості акцій (менше 1,5 %) країни можуть об’єднуватися для представлення в Правління директорів SWIFT свого кандидата.Члени правління директорів SWIFT збираються кілька разів на рік на свої засідання і визначають найважливіші напрямки розвитку SWIFT, розглядають прийом нових членів, затвер-джують бюджет і вирішують інші питання. Виконання рішень, які приймає Правління директорів SWIFT, покладено на виконавчий комітет SWIFT.7.1.3. Члени і користувачі мережіЧленами товариства можуть бути банки, які здійснюють міжнародну діяльність і знаходяться в країні, підключення якої до мережі SWIFT схвалено Правлінням директорів. SWIFT розрізняє поняття члена і субчлена. Здебільшого член товариства — це штаб-квартира банку або його головна контора. Лише банки-члени SWIFT можуть бути власниками акцій і мають право голосу на щорічних зборах акціонерів товариства. Субчлени — самостійні юридичні особи, які здійснюють міжнародні фінансові операції і принаймні на 90 % належать банку-члену SWIFT або є відділенням цього банку, в тому числі зарубіжним. Субчлени SWIFT не є акціонерами товариства. З червня 1987 р. у SWIFT були допущені не лише банки, а й інші фінансові установи, зокрема брокерські й ділерські фірми, ощадні асоціації та ін., які перебувають у товаристві на правах учасників, тобто не є власниками акцій і не наділені всією повнотою прав. У кожній країні існує національна група членів і національна група користувачів, які координують питання розвитку SWIFT цієї країни (рис. 7.1). Національна група користувачів складається з представників усіх користувачів мережі в даній країні, включаючи субчленів, учасників, міжнародні банки, які знаходяться на її території. Голова групи користувачів бере участь у щорічних зборах голів груп користувачів, де кожний представник має право винести на обговорення питання, пов’язані з функціонуванням мережі SWIFT. Через голів груп користувачів здійснюється зв’язок користувачів SWIFT з виконавчим комітетом. Отже, структура SWIFT будується на демократичних засадах з урахуванням інтересів усіх членів і користувачів системи. Рис. 7.1. Організаційна структура SWIFT7.1.4. Переваги мережіSWIFT пропонує членам і користувачам своєї системи пакет унікальних переваг:— підвищення ефективності роботи банків за рахунок використання стандартизації і сучасних способів передачі інформації, які сприяють розвитку автоматизації та раціоналізації банківських процесів;— надійність при передачі повідомлень, яка забезпечується побудовою мережі, спеціальним порядком передачі й прийому повідомлень, їх кодуванням;— скорочення операційних витрат порівняно з телексним зв’язком. Наприклад, вартість одного стандартного повідомлення (до 325 символів) не залежить від відстані;— зручний прямий доступ банків-членів SWIFT до своїх кореспондентів, відділень і філій в усьому світі. Повідомлення досягає свого адресата значно швидше, ніж телексне, за рахунок скорочення проміжних станів у мережі;— використання стандартизованих повідомлень SWIFT дає змогу подолати мовні барьєри і звести до мінімуму різницю в практиці здійснення міжнародних банківських операцій;— підвищення конкурентоспроможності банків-членів SWIFT за рахунок того, що міжнародний кредитний обіг усе більше концентрується на учасниках і користувачах SWIFT. Є надія на подальшу переорієнтацію існуючих кореспондентських відношень між банками на учасників SWIFT;— безпека передачі, тобто захист від фальсифікацій, втрат банківської інформації.7.1.5. Архітектура мережі SWIFTМережа SWIFT — це система передачі даних, яка замінює такі традиційні засоби міжбанківської комутації, як пошта, телеграф, телекс. З технічної точки зору вона являє собою міжнародну мережу телекомунікацій, яка дає змогу фінансовим організаціям з різних країн підключатися до неї з використанням комп’ютерів і терміналів різних типів для передачі банківської та фінансової інформації.До мережі SWIFT входять:— два операційних центри (Operation Center — ОРС) у США і Нідерландах;— п’ять активних мереж (Active System — ASM) у США і Нідерландах;— регіональні процесори (Regional Processor — RGP) у різних країнах;— канали зв’язку загального користування (Public Switched Telephone Network — PSTN) і спеціального призначення (Leased line-LL).В операційних центрах проводиться цілодобовий контроль технічних засобів і програмного забезпечення, що працюють у мережі, збирається діагностична інформація, контролюються відновлювальні процеси після порушень у мережі.Активні системи являють собою потужні ЕОМ, які приймають повідомлення від банків-відправників, перевіряють їх на відповідність стандартам SWIFT і потім відправляють банкам-адресатам. Активна система, в свою чергу, з’єднана з регіональ-ним процесором, який виконує роль концентратора повідомлень для всіх і від усіх банків, розташованих на території даної краї-ни. Здебільшого в кожній країні встановлюється один регіональний процесор. Однак, якщо до системи SWIFT у даній країні підключено значну кількість банків, то встановлюється кілька процесорів, як, наприклад, у ФРН, США, Англії і Італії — по два (1990 р.).На сучасному етапі мережа SWIFT удосконалює свою архітектуру для переходу до SWIFT II.SWIFT надає своїм членам і користувачам не лише глобальну мережу, а й обслуговування й підтримку її роботодатності протягом 24 годин 7 днів на тиждень. Для цього товариство має в кожній країні, де встановлено регіональний процесор, угоду з відповідною організацією на обслуговування і контроль за його роботою. Кожному банку — члену SWIFT виділяється окремий порт у регіональному процесорі, з’єднаний виділеними каналами зв’язку з термінальним обладнанням підключення до системи SWIFT, встановленим у банку. «Термінальне обладнання підключення до SWIFT» — загальна назва комп’ютерної системи, яка виготовляється різними фірмами і використовує певне програмне забезпечення, допущене до роботи в мережі SWIFT. Регулярно випускається список таких «інтерфейсів» до системи SWIFT. Повідомлення, які передаються по мережі SWIFT, послідовно проходять такі архітектурні рівні та облад-нання:— термінал банку-відправника;— національні канали зв’язку;— регіональний процесор SWIFT;— пристрій шифрування інформації;— міжнародний канал зв’язку;— пристрій дешифрування інформації;— процесор передачі даних;— обробний центр SWIFT;— процесор передачі даних;— пристрій шифрування інформації;— міжнародний канал зв’язку;— пристрій дешифрування інформації;— регіональний процесор SWIFT;— національні канали зв’язку;— термінал банку-одержувача.Головним досягненням SWIFT є розробка і створення осо-бливого формату банківських повідомлень, з допомогою яких різні банківські установи здійснюють міжнародні розрахунки. При цьому необхідно відмітити, що така стандартизація не є застиглим процесом, а постійно розвивається. Ініціатива ство-рення або вдосконалення вже існуючих стандартів виходить від банків — членів SWIFT, пропозиції яких надходять до спе-ціального робочого органу SWIFT — робочої групи, до складу якої входять фахівці банків і SWIFT. Група скликається не менше трьох разів на рік для того, щоб розглянути, обговорити, доробити наявні пропозиції й представити їх для наступного затвердження правлінням SWIFT. Усім банкам — членам SWIFT повідомляють рішення правління. Усі зміни заносять у відповідну книжку користувача, після чого вони стають обов’язковими для використання в практичній діяльності. SWIFT максимально використовує міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією по стандартизації (ISO) і Міжнародною торговою палатою (ISS). Так, для позначення валют використовується розроблений ISO тризначний код (ISO 4217), позначення країн — код ISO 3166, дати подаються у форматі ISO 2014. Основою Interbank File Transfer — IFI (міжбанківська файлова передача) є міжнародний МККТТ Х.400 стандарт передачі повідомлень для систем з проміжним накопиченням (store-and-forward). Транспортна мережа використовує комунікаційний протокол Х.25 для передачі даних між користувачами і управляючими центрами. На сучасному етапі в стандарті SWIFT використовується 11 категорій, які охоплюють понад 130 типів повідомлень, кожне з яких побудо-ване таким чином, щоб урахувати вимоги кожної банківської операції (табл. 7.1).Таблиця 7.1Катего-рія (А) Код повідомлення (В) Тип повідомлення (С)0 Системні повідомлення

1 0 1 Клієнтські перекази і чекиКлієнтський переказЧекове повідомлення

2 0 1 Перекази фінансових установБанківський переказПовідомлення про прийомЗакінчення табл. 7.1Катего-рія (А) Код повідомлення (В) Тип повідомлення (С)