Розділ «16. Технології забезпечення безпеки інформаційних систем»

самозванство (в тому числі і несанкціонований доступ)

Є наслідком неуважності користувачів - коли робота в системі відбувається під чужим іменем та чужими правами доступу. Таке трапляється і тоді, коли користувач некоректно завершує сеанс роботи в системі і фактично його персональні дані залишаються активними. Приклад - на форумах є можливості виходу (реалізовані окремим пунктом меню). Скористувавшись останньою, можна коректно завершити роботу, і більше ніхто не зможе виступити у вашій ролі. Оскільки просто закрити сторінку є недостатнім.

крадіжка

Найчастіше крадіжка відбувається шляхом прямого копіювання інформації на носій - дискету, оптичний диск чи флеш-карту. Більш складним способом є зчитування інформації з монітору (спеціальний шпигунський пристрій можна побачити у фільмі "Таксі-3"). Часто крадіжка здійснюється легальними особами, що працюють в системі - вона може стосуватись ліцензійного ПЗ, робочих даних (з грифом), тощо.

троянські програми

Окрім цілком легальних дій (наприклад, впорядкування музичних записів) виконують дії незаконні - обшукує комп'ютер, знаходить та передає через Інтернет зловмиснику дані користувача. Особливість троянської програми полягає у вбудованому секретному коді, що виконується окремо від основного. Дія троянської програми є абсолютно непомітною, на відміну від вірусів, тому й не викликає особливого занепокоєння пересічних користувачів.

16.3. Комп'ютерні віруси і інші шкідливі програми

Перші дослідження штучних конструкцій, які здатні до відтворення самих себе, проводились в середині минулого століття відомими вченими-математиками Джоном фон Нейманом і Норбертом Вінером. Звісно, в колишньому СРСР цьому питанню також приділялось достатньо уваги - вивчались самовідтворювальні кінцеві автомати.

Термін "комп'ютерний вірус" з'явився значно пізніше - офіційно вважається, що його вперше вжив співробітник Лехайського університету (США) Фред Коен у 1984 році на конференції. За означенням Коена,

Комп'ютерний вірус - це програма, що володіє здатністю заражати інші програми, шляхом додавання до них своєї, можливо зміненої, копії

Як бачимо, означення доволі неоднозначне. І чіткого формального визначення, що ж таке цей вірус, до сих пір немає.

Комп'ютерний вірус - одне з найцікавіших явищ, які можна спостерігати в результаті розвитку комп'ютерної техніки. Програми (які є лише послідовністю символів) набувають властивостей, що притаманні живим організмам - народжуються, розмножуються та вмирають.

Головна умова існування вірусів - універсальна інтерпретація інформації в обчислювальних системах. Один і той самий вірус у процесі зараження програми може сприймати її як дані, а в процесі виконання - вже як виконавчий код. Цей принцип було покладено в основу всіх сучасних комп'ютерних систем, які використовують архітектуру фон Неймана. Принципова відмінність вірусу від троянської програми полягає в тому, що вірус після попадання (з носієм) в комп'ютерну систему існує автономно і в процесі свого функціонування заражає (інфікує) програми.

Фізична структура вірусу є доволі простою. Він складається з голови та тіла (хвоста). Голова - це та частина коду вірусу, що виконується першою. Код тіла розміщується окремо від голови в коді зараженої програми. Якщо вірус складається лише з голови, то він називається несегментованим, з голови та тіла - сегментованим.

Для зараження файлів віруси використовують три основних способи (рис.16.2): запис з перекриттям (overwriting), запис на початку (prepending) та запис в кінці файлу (appending).

В першому випадку файл виявляється повністю зіпсованим, оскільки частину даних було затерто вірусом. Такі віруси зустрічаються вкрай рідко. При спробі відкрити заражений файл відбувається зараження ще одного файлу. Коли вірус записує себе на початку файлу, при його відкритті першим запускається код вірусу, а потім програма-оригінал. Віруси, розміщені після основного коду, переміщають початок програми (рис.16.2) в кінець файлу, а на його місці ставлять команду переходу на початок завантаження (jmp). Тобто керування одразу передається вірусу, що переносить початок програми назад і дозволяє програмі запуститись.

З поняттям "комп'ютерний вірус" тісно пов'язане таке поняття, як сигнатура. Сигнатура - це фрагмент коду, який є у всіх копіях вірусу і тільки в них. Тобто, це є підписом вірусу, що однозначно визначає його присутність або відсутність у програмі.

Рис.16.2. Варіанти розміщення вірусу у коді програми

Наприкінці минулого століття з'явилось багато дискусій та публікацій про те, чи може людина заразитись комп'ютерним вірусом? І знаходились такі, що відверто в це вірили, ототожнюючи комп'ютерний вірус з, скажімо, вірусом грипу. Та доки людина є живим організмом, комп'ютерні віруси будуть загрожувати лише інформації на її комп'ютері, програмному чи апаратному забезпеченню, але ніяк не здоров'ю.

Звісно, людину можна заразити аналогом комп'ютерного вірусу, ввівши йому в підсвідомість певну шкідливу ідею, але це вже буде предметом вивчення для галузі нейролінгвістичного програмування (програмування людини на низькому рівні).