Розділ «Небезпечна подорож»

Риба-голкотіл

Біля коралового бар'єра буяє життя

Акула не може звільнитися від гарпуна

Таку схвильовану розповідь про подорож з Неаполя у Порт-Саїд можна сприйняти як нісенітницю в епоху реактивних літаків, які вмить перетинають океан, та трансатлантичних пароплавів, байдужих до штормів і бур. Та коли пригадати, що в той самий час не вийшли з гаваней великотоннажні кораблі, що трансатлантичний пароплав «Шамполіон» зазнав катастрофи біля берегів Ліберії, а американське судно «Ліберті» розкололося навпіл поблизу Ліворно, не залишається сумніву, що й цей етап нашої експедиції заслуговує на увагу.

Море завжди лишається морем, що там не кажи. От ми й вирішили, діставшись до Мессіни, що Нептун гнівається занадто сильно, щоб на такій шкаралупці, як «Форміка», рискнути пуститися навпростець від Сіцілії до Єгипту.

У перерві між двома штормами ми беремо курс на Грецію, проходимо Корінфським каналом і завертаємо на Кріт. У цей період подорожі вітер дме нам у спину і відносить на кілька миль убік від курсу. Вночі Мазіно, який стоїть разом з капітаном Соларі біля штурвала, переживає кілька кошмарних годин, бо довелося йти наосліп. Раптом прожектор з правого борту вихопив з темряви буруни на великому рифі… Ця хвилина справді була пекельною для вахтових. Викликав жах не стільки вигляд рифу, скільки думка про те, що вони могли не помітити його. Віддаємо хвалу господу, коли на світанку показуються гори Кріту, орієнтуємося на них і беремо вірний курс.

йдемо вздовж берега цього великого грецького острова в напрямку мису Сідерон. Погода ніби прояснюється. Наступного дня ми вже були між мисом Сідерон та Родосом, звідки можна навпростець дістатися до Єгипту. Ми наважуємося ще раз спробувати щастя. Не можна нехтувати можливістю, яку дає нам небо, хоча трюм, рубки, екіпаж та члени експедиції в жахливому стані.

«Форміка» завертає праворуч і бере курс на Порт-Саїд. Як і в день відплиття з Капрі, море потроху заспокоюється, і через кілька годин настрій кращає і повертається надія.

Та раптом налітає ще сильніший ураган, який я запам'ятав надовго. У вільний час між двома вахтами біля штурвала, а потім біля мотора, ми захоплено грали в карти, розташувавшись учотирьох у носовому кубрику. Зненацька — поштовх: стіл нахиляється під кутом сорок п'ять градусів — і пропали мої сімнадцять тисяч очок! Карти розлітаються по підлозі. Ті, хто програв, радіють, а переможці иевдоволено бурчать.

Але в ту ж саму хвилину радощі і прикрості, викликані грою в карти, поступаються місцем перед тривогою за нашу власну долю, бо величезні хвилі ось-ось перекинуть судно. Гори води падають на ніс «Форміки», палубу вкриває біла піна. На чотирьох верхніх койках розташовуються вісім чоловік, вісім чемоданів і собака. Палубою необмежено володіє море.

«Форміка» ледве посувається зі швидкістю дві милі на годину. Тільки видряпається на гребінь хвилі, одразу провалюється униз, наче в чорну безодню, потім знову через силу намагається піднятися на дальший водяний горб.

Коли стемніло, почалася справжня повідь, яка позбавила нас притулку, заливши чотири верхніх койки. Становище наше зовсім кепське: через щілини в стелі вода струмками дзюрчить просто на голову. Та коли б тільки це! Ми ледве не налетіли на величезний танкер, який саме перетинав наш курс. Злива нанівець зводить видимість, і раптом за декілька метрів по носу нашої шкаралупи наче з води виріс танкер. Молло, який тримав штурвал, з майстерністю справжнього моряка уникає зіткнення, різко змінивши галс. Це був занадто небезпечний маневр, бо «Форміка» повертається боком до хвилі, яка загрожує перевернути нас одним ударом.

ЗУСТРІЧ З НІЛОМ

Година минає за годиною… Ми, хоча й не швидко, просуваємося вперед. Нарешті море начебто заспокоїлось, і вода набуває жовтуватого відтінку. Зміна кольору води — це своєрідна візитна картка дідугана Єгипту: такого відтінку надає морю каламутна нільська вода.

Значить, ми справді знаходимося біля гирла Нілу, і найнеприємніша частина подорожі вже позаду.

Ми вітаємо матросів, які самовіддано працювали під час плавання, а заразом і себе, бо в міру своїх сил допомагали їм. Влаштувавшись на носі, нетерпляче чекаємо тої хвилини, коли «Форміка» кине якір в Порт-Саїді.

Раптом до нас підходить буксир, разів у два більший від нашої «Форміки», і ми приймаємо на борт лоцмана, який, ставши за штурвал, заводить судно в порт, лавіруючи поміж численними кораблями, і швартується до пристані. В ілюмінаторах сусідніх пароплавів з'являються датчани, американці, англійці, німці. Вони кричать від захоплення, побачивши Енцу, яка саме пере білизну.