Розділ «Морські велетні»

— Держи правіше, правіше!

Джорджо стовбичить на носі. Правою рукою тримає «Роллейфлекс», а лівою владно показує напрямок. Мазіно теж підводиться, намагаючись ногою керувати важелем мотора, але ця спроба ледве не закінчилася загальним купанням.

— Дивись, дивись! Попереду нас!

— Та де, він ліворуч! Ти не туди дивишся!

— «Крути» — він поруч!

— Ось він!

«О-о-о», зітхаємо усі разом, побачивши перед самим носом човника велетенську голову кашалота. Вода кипить довкола нас, у повітрі носяться сотні чайок… Так, нам хотілося подивитись на кашалота зблизька, але це вже занадто!

Джорджо забуває про зйомку і, вчепившись руками за борт човна, падає на коліна, наче готуючись до катастрофи.

Мазіно теж перелякався, але не розгубився і широким півколом відводить наш човен трохи назад. Якби не він, я не певен, що все обійшлося б гаразд.

Женемося й далі за кашалотом, щоб не втратити можливості продовжувати спостереження. Помічаємо, що велика кількість чайок не кидається на тунців, а чекає височенного фонтана води та повітря, який раз у раз випускає кашалот через особливий клапан у центрі голови. Очевидно, разом з водою кашалот викидає рештки «ласих шматочків», які він проковтнув.

Більше двох годин тисячі чайок та два човники з людьми женуться за кількома кашалотами. Нарешті, звертаємо увагу на те, що немилосердно гаряче сонце знесиліло і спека вже не дошкуляє. Легкий бриз розкидав зморшки по гребенях хвиль. Дивимося на північ і бачимо, що велетенське простирало камші знову вкрило обрій; ще трохи — і воно обрушиться на воду.

Не можна втрачати ні хвилини. Залишаємо кашалотів, тунців та чайок і повертаємо назад до «Форміки». Вона тривожно гуде, попереджаючи нас про небезпеку. Змагання з камші на швидкість виграємо ми: перший шквал розжареного лютого вітру вдарив лише тоді, коли поліспасти майже витягли човни на борт «Форміки».

Блискавично піднімаються якорі, і ніс судна повертається на північ. На борту «Форміки» чути вигуки, точиться збуджена розмова про несподівану і таку важливу для нас зустріч, лунають прокльони на адресу підступного камші, який став нам на перешкоді біля Акулячого острова й тепер не дозволив як слід познайомитися з велетенськими кашалотами і зняти їх на короткій відстані та під водою.

Висловлюючи обурення, ми й думки не мали, що море вирішило подарувати нам підводне побачення з іншими китоподібними. Пам'ять про цей день залишиться у нас назавжди!

ЗВУКИ В ЦАРСТВІ НІМОЇ ТИШІ

Повертаючись до Массауа, ми затримались біля мадрепорового бар'єра на острові Дур-Гаам. Це самий крайній з островів Дахлакського архіпелагу. Ми вже побували на ньому раніше. Зупиняємося тут удруге, щоб поновити наші запаси риби (потім, де-небудь на суші, ми обміняємо її на інші продукти). Мазіно і я радіємо можливості зафіксувати на плівці деякі подробиці життя під водою. Чотири години, заповнені ловами та зйомкою, минають непомітно.

Раптом нашу увагу приковує до себе якесь надзвичайне явище: лунає зовсім незрозумілий і несподіваний тут, під водою, свист і скрегіт. Оператори і мисливці кидають свою працю і стурбовано прислухаються якусь хвилину.

Причин шуму ніхто не знає, і кожний висуває найхимерніші пояснення. Один каже, що винен зіпсований балон респіратора, інший бідкається, що це, мабуть, у нас попсувалися барабанні перетинки. В голову [Лізуть безглузді здогадки про причини надзвичайного шуму, який лунає так чітко, порушуючи величне мовчання морської пучини.

І жодному з нас не спало на думку, що це пролог до пригоди, найбільш приголомшуючої і неймовірної з усіх, які нам довелося пережити в Червоному морі!

Через п'ять або шість годин, десь о пів на п'яту дня, ми повертаємося на борт зголоднілі, втомлені, обпалені, як завжди, сонцем. Робочий день закінчився. Хто біжить під душ, хто жадібно п'є воду, хто кидається на кухню підігнати кока, щоб швидше давав їсти. А є й такі, що одразу починають доводити до ладу зібрані матеріали.