Розділ «Глава 6. АТМОСФЕРА»

Річна кількість опадів у середньому на земній кулі становить близько 1000 мм. Але в різних регіонах кількість опадів значно відхиляється від середньої і змінюється за сезонами. На суші в середньому випадає близько 750 мм. Дуже багато опадів (2000—3000 мм і більше) випадає біля екватора, де відбувається зближення пасатів двох півкуль. Збіжність пасатів зумовлює тут особливо сильні висхідні рухи повітря, які супроводжуються утворенням хмар і рясними опадами.

В екваторіальній зоні особливо часті, майже щоденні дощі випадають у басейнах рік Амазонки і Конго, на деяких островах Індонезії (більше 9000 мм). В північно-східній Індії, в передгір'ях Гімалаїв на висоті приблизно 1300 м випадає в середньому 11000 мм опадів (Черапунджа). Це найбільш дощове місце на земній кулі. Максимальна річна кількість опадів тут досягла 24 326 мм, найменша — перевищувала 7000 мм. Головною причиною випадання тут великої кількості опадів є те, що тепле і щедро насичене вологою повітря літнього південно-західного (екваторіального) мусону піднімається над стрімкими схилами найвищих у світі гір і дуже швидко охолоджується.

У тропіках і субтропіках, де переважають антициклони і низька хмарність, опади різко зменшуються. Дуже мало випадає опадів на цих широтах у центральних районах материків та на їх західних узбережжях — близько 100 мм і навіть менше. Проте західні частини океанів і східні частини материків у цих зонах дістають значно більше опадів — до 2000, в горах — до 7000 мм на рік.

У помірних широтах у зв'язку з інтенсивною циклонічною діяльністю кількість опадів зростає, вона становить у середньому 500—1200 мм на рік, а в горах — 2000 мм і більше. При цьому спостерігається закономірне зменшення кількості опадів на материках у напрямі з заходу на схід в міру віддалення від океану.

Далі до полюсів кількість опадів зменшується і становить 300 мм і менше. Невелика кількість опадів пояснюється низькими температурами повітря і пануванням антициклонів. При цьому тундра, на відміну від степової зони (де випадає приблизно ж стільки опадів), є зоною надмірного зволоження, оскільки випаровування тут незначне.

Отже, на Землі спостерігається дуже важлива загальнопланетарна закономірність у розподілі кількості атмосферних опадів. Сума опадів, що випадає за рік, різко зростає від полюсів до екватора. Разом з тим у розподілі атмосферних опадів на суші проявляється помітна асиметрія. Материки Північної півкулі в цілому значно сухіші, ніж південні континенти: на аналогічних широтах вони інколи одержують в півтора рази менше атмосферних опадів, ніж суша Південної півкулі. Це пояснюється асиметрією розподілу площ суші в Північній і Південній півкулях і тому більшою океанічністю клімату Південної Америки, Південної Африки і Австралії у порівнянні з Північною Америкою і особливо з Євразією.

Проте в розподілі атмосферних опадів на суші є істотні відхилення від загальнопланетарної схеми. Ці відхилення на планеті обумовлені висотою місцевості над рівнем моря і конфігурацією гірських утворень, рухом повітряних мас, циркуляцією атмосфери і морськими течіями. Ланцюги гір, які розташовані поблизу морів, є ніби місцевими пастками для атмосферних опадів.

Для прикладу можна навести райони Чорноморського узбережжя Криму і Кавказу або ж передгірні райони півдня Каспійського узбережжя. У таких захищених від холоду місцевостях створюється вологий субтропічний клімат, який не "вписується" в загальну схему розподілу атмосферних опадів і температури на земній кулі.

У зв'язку із загальною циркуляцією атмосфери, напрямом руху теплих і особливо холодних течій у Світовому океані, орографією материків спостерігається певна повторюваність у порушенні загальнопланетарної схеми розподілу атмосферних опадів. Південно-західні і частково західні сектори континентів виявляються значно менше забезпеченими опадами, вони є посушливими і часто навіть пустинними. Дуже малою, а часто навіть мізерною кількістю опадів забезпечені внутріматерикові частини, віддалені від Атлантичного і Тихого океанів. Такі особливості характерні для центральної частини Євразії, де від узбережжя Каспійського моря і до внутрішніх районів Китаю сформувалася найбільша аридна пустинна область земної кулі. Ця ж закономірність спостерігається і в центральних районах Африки та Австралії.

Значно краще забезпечені опадами західні сектори континентів, які розташовані в помірних широтах. Найкраще це проявляється в Північній Америці і особливо в Європі, де переважне перенесення повітря із заходу на схід посилюється потужним впливом теплої течії Гольфстрім. При цьому тут, як і в екваторіальній зоні, спостерігається відносно рівномірний розподіл атмосферних опадів протягом року.

Області мусонного клімату (Далекий Схід, Японія, Східний Китай, Південно-Східна Азія, Індонезія, Індія) характеризуються чітко вираженим літнім максимумом атмосферних опадів. Області Середземномор'я, Крим, Середня Азія, навпаки, одержують опади переважно взимку.

Таким чином, розподіл опадів на Землі має плямистий, концентричний, інколи меридіональний напрям і лише на великих рівнинах Євразії та Північної Америки наближається до горизонтального типу.

6.12. Погода і клімат

Фізичний стан атмосфери в тому чи іншому місці в певний момент часу прийнято називати погодою. Описується фізичний стан атмосфери рядом характеристик, які називають метеорологічними елементами. До найважливіших з них належать тиск, температура, вологість повітря, напрям і швидкість вітру, хмарність. Визначають основні особливості погоди і так звані метеорологічні явища (дощ, сніг, туман тощо), а також низку оптичних і електричних явищ в атмосфері. Уявлення про погоду доповнюють дані про прозорість повітря, видимість, електричний стан, вміст солей і деякі інші відомості.

Отже, будь-яка погода характеризується дуже складним комплексом метеорологічних елементів і явищ, які тісно пов'язані між собою. Кожен конкретно спостережуваний комплекс метеорологічних елементів і явищ відображає не просто механічну їх сукупність, а певний стан повітряного середовища — випадок погоди, який з часом зазнає тих чи інших змін. Погода є зовнішнім проявом радіаційних і циркуляційних умов, впливом на них підстилаючої поверхні.

Оскільки зміни погоди за короткі проміжки часу незначні, то спостереження за її характеристиками ведуть не безперервно, а через деякі інтервали часу або ж визначають її як середнє з кількох спостережень за певний проміжок. За найменший проміжок часу в метеорологічній практиці беруть годину. Такі відомості важливі, наприклад, для авіації і не мають значення для сільського господарства. Іноді метеорологічні спостереження за погодою ведуть кожні три години. На всій земній кулі прийнято здійснювати чотириразові обов'язкові спостереження в одні й ті самі години доби — о 3-й, 9-й, 15-й і 24-й. Це не тільки дає можливість порівняти фізичний стан атмосфери в різних районах планети, а й створює необхідні передумови для складання прогнозів погоди.

Мінливість є найбільш характерною рисою погоди. Вона змінюється протягом доби, тижня, місяця, року. І все ж, незважаючи на її часті "примхи" і сезонні особливості, ми знаємо, що в Середній Азії погода тепліша і сухіша, ніж у нашій країні. В Західній Європі зими звичайно м'якші, ніж у Сибіру, в тропічних широтах ніколи не випадає сніг (за винятком розташованих там високих гір), а в полярних районах не буває тропічних злив.

Кожній місцевості притаманні свої погодні умови, певні межі, в яких можуть змінюватися температура, опади тощо. Так, в Україні стовпчик термометра ніколи не піднімався вище +40,7 °С (така температура була зафіксована вперше на станції Сарата Одеської області в серпні 1927 р., а вдруге — рівно через три роки на станції Клепініно в Криму), а взимку не опускався нижче ніж -40,7 °С (м. Луганськ, 8 січня 1935 p.). Цікаво, що в тому ж серпні 1927 р. на метеопосту в смт. Нижанковичі Львівської області було зареєстровано аж 696 мм опадів протягом одного календарного місяця — рекордна кількість. Отже, нестерпна спека в одному регіоні і незвичайно рясні дощі (як у Черапунджі!) в іншому дали про себе знати майже одночасно. Варто додати, що найбільша річна кількість опадів — 2361 мм — у нашій країні була зареєстрована в Українських Карпатах на високогірній станції Плай (висота 1332 м над рівнем моря) в Закарпатській області у 1974 р.

Багаторічні спостереження на метеорологічних станціях показують, що аномальна погода упродовж місяця чи сезону — явище звичайне. Встановлено, що середня місячна температура повітря в країнах з континентальним кліматом у просторі та в часі змінюється в широких межах.

В окремі роки відповідно до характеру переважаючої циркуляції розподіл температур, особливо взимку, може значно відрізнятися від багаторічної середньої, так званої, норми. Наприклад, часті зимові вторгнення холодного повітря з високих широт в умовах антициклонічної погоди призводять до формування негативних аномалій температури. І навпаки — переважання зональної циркуляції та переміщення циклонів із заходу на схід на півночі Євразії супроводжуються адекватним потеплінням і формуванням позитивних аномалій температури в Європі і навіть у Західному Сибірі. При цьому за абсолютною величиною позитивні аномалії звичайно менші за негативні. Досить часто після аномалій температури одного знаку настають аномалії протилежного знаку. Те ж саме відбувається і з опадами. Особливо помітно це буває влітку.