Розділ «Глава 5. ЛІТОСФЕРА»

Зміст слова "землетрус" зрозумілий без пояснень — це трясіння землі. А точніше, землетруси — це раптові коливання земної кори, зумовлені різного роду природними причинами. Основна причина землетрусів — розрядка внутрішніх напружень в зонах активних рухів земної кори. Деякі землетруси викликаються вулканічною діяльністю та наземними і підземними обвалами.

На відміну від вулканічних вивержень, землетруси часто охоплюють величезні території. Але найбільшої сили вони досягають в молодих складчастих областях, вулканічних поясах і серединних океанічних хребтах. Ці зони називаються сейсмічними. На території України, наприклад, такими сейсмічними районами є Карпатські і Кримські гори. На решті території, яка розташована в межах Східноєвропейської платформи, можливі лише прояви землетрусів незначної сили, безпечної для життя людей.

У всі часи землетруси нерідко супроводжувалися катастрофічними руйнуваннями населених пунктів і численними жертвами. Токіо, Лісабон, Скопле, Манагуа, Сан-Франциско, Ашгабат, Ташкент, Спітак та інші міста у свій час зазнали нищівної руйнівної дії землетрусів.

На Землі кожен рік буває в середньому понад 100 тис. землетрусів, з них майже десята частина відчувається людьми. Кожні 5 хв. земна кора зазнає трясіння під дією поштовхів підземної стихії, отже, можна говорити про такий її стан як нормальний, а не винятковий.

Разом з тим землетруси поширені на поверхні Землі далеко не рівномірно, їх майже не буває на давніх платформах материків, вони відсутні в центральних районах Тихого океану, полярних областях. Більша частина епіцентрів землетрусів зосереджена в областях сучасного гороутворення.

Виділяється потужний Тихоокеанський пояс, в якому звільняється близько 80 % сейсмічної енергії Землі. Він поширений майже всюди, де океан межує з Азією, Північною і Південною Америкою, численними островами. Гадають, що вони пов'язані з переміщенням океанічної земної кори під материкову.

Менш сейсмічно активним є Європейсько-Азіатський пояс, на долю якого припадає 15 % сейсмічної енергії. Він охоплює басейн Середземномор'я, Кавказ, Іран, Памір, Тянь-Шань, Гімалаї, гори Південно-Східної Азії. Сейсмічними районами на схід від Тянь-Шаню є гірські системи Прибайкалля і Забайкалля, а також басейн Амуру.

До другорядних сейсмічних районів належать підводні серединно-океанічні хребти в Атлантичному та Індійському океанах, а також Східноафриканські розломи, які проходять через Червоне море і Великі Африканські озера.

Аналіз поширення землетрусів показує, що вони бувають тільки там, де земна кора прорізана тектонічними розломами, де дуже високі гори знаходяться по сусідству з океанічними западинами, вздовж стиків різнорідних геологічних структур, в областях молодих складок, тобто в місцях сучасних інтенсивних тектонічних рухів.

Оцінка інтенсивності землетрусів здійснюється в балах. При цьому до уваги береться не тільки величина балу, а й використовувана шкала (табл. 4). Інтенсивність землетрусу визначається силою його дії на людей, ступенем пошкодження будинків та інших будівель, а також за змінами, які відбуваються в гірських породах і в ґрунтовому покриві на земній поверхні.

Інтенсивність кожного окремого землетрусу оцінюється спеціалістами-сейсмологами за допомогою сейсмографів — приладів, що використовуються для запису сили землетрусів. На сейсмограмах фіксуються будь-які коливання землі. Чим сильніший землетрус, тим більша амплітуда коливань сейсмографічної кривої. Ці інтенсивності, визначені у різних пунктах, наносять на карту, потім проводять ізосейти — лінії, що з'єднують ділянки з однаковою силою землетрусу.

Таблиця 4. Шкала інтенсивності землетрусу

Продовження табл. 4

Точка виникнення землетрусу — це його фокус, або осередок (гіпоцентр), а точка на поверхні, яка розташована безпосередньо над фокусом, називається епіцентром землетрусу. За глибиною фокусу землетруси поділяються на поверхневі, коли відстань від епіцентру до гіпоцентру не перевищує 10 км, нормальні — 10—75, проміжні — 75—300, глибокофокусні — 300— 700 км. Більшість землетрусів належить до поверхневих.

В сейсмічно активних районах ведуться спеціальні спостереження за станом і переміщенням гірських порід, змінами напруги електричного поля в атмосфері, аналізується рівень залягання підземних вод та їх хімічний склад, здійснюються спостереження за поведінкою риб, тварин і птахів. Адже люди давно помітили, що за декілька годин до землетрусів багато тварин стають надмірно збудженими. У багатьох будинках Японії, де землетруси є особливо частими, розводять в акваріумах рибок. За кілька годин до землетрусів ці рибки починають нервово метушитися. Своєчасне виявлення змін у стані різних природних компонентів і поведінці тварин або риб дозволяє в окремих випадках попередити населення про можливу біду. Але частіше, на жаль, поки що доводиться констатувати недосконалість методів прогнозу землетрусів, незважаючи на те що над їх розробкою активно працюють вчені багатьох країн світу.

5.6. Поняття про геосинкліналі та платформи

Наявність стійких і рухливих ділянок земної кори, нерівномірний розподіл на Землі вулканів та сейсмічно активних зон свідчить, що ендогенні геологічні процеси протікають на різних ділянках земної кори неоднаково. Така нерівномірність у прояві ендогенних процесів існувала і в минулому, це підтверджується особливостями поширення давніх вулканічних порід, наявністю в геологічних породах минулих епох могутніх розривних порушень, істотними відмінностями в будові материкової та океанічної кори.

Слід вказати на певну відносність поділу на "стійкі" і "рухливі" ділянки земної кори. Зовсім стійких нерухомих ділянок земної кори не існує, бо навіть найбільш "стійкі" древні платформи піднімаються або опускаються на 0,6—1,5 см за рік. Але в рухливих областях земної кори швидкість вертикальних і горизонтальних переміщень значно більша. З огляду на різну інтенсивність і направленість тектонічних рухів нині прийнято розрізняти геосинкліналі, орогенічні області, материкові і океанічні платформи.

Геосинкліналями називають ділянки земної кори, що характеризуються активними диференційованими тектонічними рухами з переважанням опускання літосфери, посиленим нагромадженням осадових відкладів, інтенсивним проявом магматизму і процесами гороутворення. Геосинклінальні області мають, як правило, лінійно витягнуту форму довжиною в тисячі і шириною в сотні кілометрів. Вони часто приурочені до глибоких тектонічних розломів, що досягають межі верхньої мантії. Утворення розломів супроводжується дробленням складок земної кори з порушенням їх цілісного простягання, посилюється вулканічна і сейсмічна активність. Внаслідок інтенсивного прогинання на морському дні нагромаджуються осадові відклади завтовшки в сотні і тисячі метрів. Головний етап завершується розчленуванням зони осадо нагромадження на численні прогини і підняття.

Орогенез інколи розглядають як прикінцеву стадію розвитку геосинкліналей. Дійсно, між ними є певна схожість: дуже велика інтенсивність тектонічних рухів, вулканічна і сейсмічна активність тощо. Але є і суттєві відмінності. В орогенічних областях переважають висхідні переміщення літосфери. Ефузивний магматизм поступається місцем магматизму інтрузивному. Загальні підняття земної кори супроводжуються сильним зім'яттям геологічних пластів у складки і метаморфізацією гірських порід.