Розділ «Глава 3. ЗЕМЛЯ В КОСМІЧНОМУ ПРОСТОРІ»

Навколо Марса обертаються два невеликі супутники — Деймос (16 км) і Фобос (27 км). Кожен з них має вигляд безформеної картоплеподібної глиби, покритої невеликими кратерами і борознами.

Юпітер — найбільша планета Сонячної системи, він більше ніж в 11 разів перевищує розміри Землі. На нього припадає 70 % всієї маси планет. Юпітер оточений величезною шаруватою атмосферою біло-оранжевого кольору, що складається в основному з метану. В її складі є також аміак, молекулярний водень. В атмосфері виявлено групу малих і великих плям, серед яких найбільш відомою є велика "Червона Пляма" Юпітера — гігантський атмосферний смерч, що існує десятки тисяч років. Температура верхніх шарів атмосфери -140°С. Досить високою є температура в надрах планети — 15— 20 тис. "С. Юпітер оточує радіаційний пояс і сильне магнітне поле. Навколо планети обертається 16 супутників.

Вивчено поверхню чотирьох відкритих Галілеєм супутників Юпітера: Ганімеда, Калісто, Іо та Європи. За своїми розмірами вони не поступаються таким планетам земної групи, як Марс і Меркурій. Найбільш сенсаційний з них — супутник Іо. На ньому діє п'ять незвичайних вулканів. Періодично з надр супутника виривається гаряча сірка, яка потім осідає на поверхні. Інші три супутники складаються із суміші льоду і гірських порід. Між супутниками і поверхнею Юпітера розташоване тонке кільце, яке складається з уламків метеоритних речовин розміром в десятки і сотні метрів. Внаслідок інтенсивного поглинання світла воно невидиме для телескопів. Кільце було виявлено на фотографіях, зроблених космічними апаратами з близької відстані.

Сатурн за розмірами в 9 разів більший від Землі. Навколо нього давно було виявлено декілька кілець, тому цю планету називали смугастою. Із Землі звичайно видно 3—4 кільця і щілини між ними. При близькому обстеженні за допомогою космічних апаратів виявилася більш складна картина. Було встановлено, що існує більше сотні окремих кілець. Усі вони складаються з дрібненьких силікатних частинок розміром від долей міліметра до десятків сантиметрів, вкритих нальотом або плівкою льоду.

Атмосфера Сатурна, як і Юпітера, в основному складається з метану, але тут вона приблизно вдвічі товща і всі процеси в ній протікають повільніше. Дивним виявилося відкриття азотної атмосфери на Титані — одному з найбільших супутників Сатурна. Решта 16 супутників планети невеликі, не більше тисячі кілометрів у діаметрі, і складаються із суміші льоду і гірських порід. Сатурн має потужне магнітне поле.

Уран в 4 рази більший за Землю. Товста атмосфера складається переважно з метану, в ній виявлено також аміак, водень і гелій. Астрономічною сенсацією стало відкриття десяти кілець Урана. Вони дуже тонкі, складаються з кам'яних частинок і мають зовсім низьку відбивну здатність. Площина кілець майже збігається з площиною екватора. Деталі будови цих кілець, як і самої планети Уран, що мов би лежить на боці, багато в чому ще залишаються загадковими. Навколо планети обертається 16 природних супутників.

Нептун майже однаковий за розмірами з Ураном і має атмосферу схожу з ним за складом, але відмінну за структурою — в ній, зокрема, спостерігаються сильні вихори, зумовлені виділенням тепла з надр планети. Нептун розташований в ЗО разів далі від Сонця, ніж Земля, що особливо утруднює його дослідження. Навколо планети виявлено 8 природних супутників і 2 льодово-кам'яних кільця. Як і у кілець Урана, матеріал їх дуже темний, тому поверхнею цієї планети відбивається лише 3—4 % світла.

При вивченні Сонячної системи в будові планет та їх рухах було виявлено ряд закономірностей:

1) обертання всіх планет здійснюється навколо Сонця в одному напрямі майже за круговими орбітами;

2) Сонце обертається навколо своєї осі в напрямі руху планет;

3) обертання супутників навколо планет, за винятком деяких супутників Юпітера, Урана і Сатурна, відбувається теж в напрямі обертання планет;

4) всі планети обертаються навколо своїх осей в одному й тому ж напрямі, за винятком Венери і Урана, які обертаються у зворотному напрямі (при цьому осі обертання цих двох планет ніби "лежать" на площині екліптики, тоді як осі інших планет майже вертикальні до неї);

5) орбіти планет розташовуються приблизно в одній площині;

6) відстань між орбітами планет у міру їх віддалення від Сонця збільшується приблизно вдвічі (емпіричний закон Тіціуса — Бо де).

Всі планети значно відрізняються одна від іншої своїми розмірами — вони збільшуються від Меркурія до Юпітера.

За своїми фізичними характеристиками (розмірами, масою, кількістю супутників) планети виразно поділяються на дві групи: внутрішні планети земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс) і зовнішні планети юпітерової групи (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун).

Між планетами типу Землі існує морфологічна схожість: їх поверхні вкриті кратерами, вони мають невеликі розміри, високу середню щільність порід, характеризуються повільним осьовим обертанням і обмеженою кількістю або відсутністю супутників. На поверхні всіх цих планет виявлено метеоритні кратери.

Планети-гіганти не схожі на планети земної групи. Вони характеризуються великими розмірами, малою густиною речовини, наявністю значної кількості супутників. Всі планети-гіганти мають навколо себе кільця. Вперше цю закономірність обґрунтував український вчений астроном С.К. Всехсвятський.

Слід наголосити, що серед всіх планет та їх супутників не знайдено двох тіл з однаковим хімічним складом. Нема жодної планети, яка за складом була б схожою із Сонцем, хоча є певна залежність: чим планета масивніша, тим її склад ближчий до сонячного. Це підтверджується, наприклад, у будові трьох планет-гігантів — Юпітера, Сатурна і Урана. Але Нептун, більш масивний, ніж Уран, у цю закономірність не вкладається.

Таким чином, Сонячна система об'єднує в єдине ціле неоднакові за розмірами і будовою небесні тіла, відмінні від нашої власної планети. Вивчення їх ландшафтних особливостей привело до становлення нової галузевої науки — порівняльної планетології. Від успіхів розвитку цієї ще зовсім молодої науки буде залежати, зокрема, рівень розуміння механізмів, що лежать в основі природи Землі.