Розділ «Глава 9. СТРУКТУРА ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ»

Гілеї та листопадно-вічнозелені ліси характеризуються древністю і багатством флористичного складу. Чагарники і трав'яний покрив пригнічені. Дуже різноманітним і численним є тваринний світ екваторіального поясу.

9.3. Особливості океанічних географічних поясів

Систему географічних поясів в океані та їх основні риси можна представити в такому вигляді.

Арктичний пояс через суворість умов має своєрідний, бідний за видовим складом і численністю тваринний світ. Океан вкритий багаторічним льодом. Позитивна температура під льодом підтримується, головним чином, Гольфстрімом.

Антарктичний пояс перебуває під впливом ще суворіших умов Антарктиди. Характерні дуже сильні південно-східні вітри. Води багаті планктоном та іхтіофауною.

Для субполярних поясів характерне інтенсивне конвекційне перемішування вод до глибини кількох сотень метрів. У літній час тут достатньо тепла для пишного розвитку фіто- і зоопланктону, який приваблює сюди косяки риб, зграї птахів і навіть китів.

Для океанів помірних широт дуже характерними е часті шторми, сильні тумани і рясні опади. Це пояс інтенсивної циклонічної діяльності. Вода збагачена киснем і поживними речовинами. Наявність великої кількості фітопланктону надає воді зеленуватого кольору. Завдяки своїм кормовим угіддям північний помірний пояс найбагатший на рибу. Він забезпечує близько половини світового видобутку риби. Вирує життя в цьому поясі й у Південній півкулі. Там також є сприятливі умови для розвитку планктону, яким живляться риби, птахи й кити.

У субтропічних океанічних поясах висока солоність, вода майже скрізь дуже чиста, прозора. Бездощове тепле літо зумовлює високе випаровування і підвищену солоність. Тепла і солона вода легка, тому навіть узимку вона майже не перемішується. Через це кисню в ній міститься мало, а з глибини піднімається небагато поживних солей. Ці обставини не сприяють розвитку фіто- і зоопланктону.

У воді тропічних поясів через незначне вертикальне перемішування теж мало кисню і поживних речовин, отже, й планктону. Внаслідок цього вода прозора, синя. Морські організми, при невеликій чисельності більш різноманітні за кількістю видів, ніж субтропічні. Для них характерні різні яскраво забарвлені риби та інші тварини. У Південній півкулі в цьому поясі поширені дрібні організми — мільярди коралових поліпів. Вони відіграють важливу роль в утворенні коралових островів, яких особливо багато в теплих водах Тихого океану.

У субекваторіальному поясі має місце сезонна зміна тропічного й екваторіального повітря. Під їх впливом влітку пасатні течії Північної півкулі перетікають далі на північ, ніж узимку. Слабке вертикальне перемішування води обумовлює нестачу в ній кисню і низький вміст планктону. В напрямі до екватора хмарність і кількість опадів сильно зростають.

Екваторіальний океанічний пояс — найтепліший пояс Землі. У зоні пасатної конвергенції при висхідному перенесенні повітря формується компенсаційна західна протитечія. В екваторіальному поясі має місце значна турбулентність вод, що сприяє їх перемішуванню і збагаченню киснем. Це створює добрі передумови для розвитку численних і різноманітних живих організмів. За кількістю планктону пояс поступається лише перед помірними широтами. Як і на суші, в ньому спостерігається максимальна на Землі різноманітність життя.

Таким чином, всі географічні пояси в океані і на суші мають свої характерні особливості. Природні відмінності океанічних поясів проявляються через температуру і солоність вод, течій, хвилювання, льодовитість, колір води, своєрідність органічного світу.

9.4. Вертикальна зональність

9.5. Ландшафтна структура

В теперішній час у фізичній географії міцно утвердилося уявлення про складну територіальну диференціацію земної поверхні, яка є однією з важливих особливостей географічної оболонки. Вона проявляється у великій різноманітності стійких поєднань природних комплексів, які зустрічаються в межах географічних зон. Такі ділянки отримали назву природно-територіальних комплексів, або ландшафтів.

Слово "ландшафт" запозичене з німецької мови і дослівно перекладається як "пейзаж", "краєвид". У цьому розумінні його часто вживають художники, журналісти. Але географічний ландшафт і пейзаж — поняття не тотожні. В географії цей термін найчастіше означає велику за площею ділянку поверхні Землі, яка має однорідну геологічну будову, однотипний рельєф і однаковий клімат. Ландшафт є основною одиницею фізико-географічного поділу природи земної поверхні.

Компонентами ландшафтів є гірські породи, вода, лід, сніг, ґрунт, повітряні маси, рослини і тварини. Вони утворюють його ярусну структуру. Внутрішньо ландшафтні зв'язки між компонентами здійснюються шляхом обміну речовиною та енергією. Кожний компонент природи має свою будову, властивості, швидкість реакції на вплив процесів, зумовлених променевою сонячною енергією та внутрішньою енергією Землі.

Будь-який ландшафт має свою індивідуальну морфологічну структуру, яка не повторюється в інших ландшафтах. Під структурою ландшафту розуміють склад його упорядкованих морфологічних частин — фацій, урочищ і місцевостей, які взаємопов'язані між собою і утворюють характерний вид (вигляд, фізіономію, обличчя) ландшафту. Принципова відмінність природного ландшафту від морфологічних частин полягає в тому, що перший утворений під впливом ендогенних сил, а другий — екзогенних.

Теорія морфологічної структури ландшафтів була розроблена М.А. Солнцевим — одним з основоположників сучасного ландшафтознавства. Він вперше запропонував виділяти фації та урочища. Кожна з цих одиниць має свої характерні ознаки, за якими вони можуть бути розпізнані.

Фація є найменшою і найпростішою одиницею фізико-географічного поділу земної поверхні. Саме в межах фації проявляється однорідність природних умов, оскільки на всьому її протязі панує однаковий клімат, одні й ті самі осадові відклади, поширені схожі форми рельєфу, на яких розвинулися одна ґрунтова відмінність і певне рослинне угруповання. Ці природні комплекси утворюються в межах одного елементу мезорельєфу або окремої форми мікрорельєфу. Для прикладу розглянемо яр. У його межах виділяють декілька фацій: схили північної експозиції (верхня частина схилу, його підніжжя), схили південної експозиції, фації днища яру. Подібні групи фацій, які розташовані на одному елементі рельєфу (схили яру, зсувні схили долин, складні днища улоговин та ін.) і утворюють генетично пов'язаний комплекс, часто об'єднують і виділяють під назвою підурочища.