Розділ «7.2.2. Ведення землеробства в Лісостепу»

Показники запасів продуктивної вологи свідчать, що в західних районах Лісостепу в орному шарі ґрунту їх завжди достатньо в період сівби озимої пшениці. В центральних та східних районах зони кожні два роки з десяти запаси вологи в цей період бувають незадовільними. Осінньо-зимові опади збільшують запаси вологи під пшеницею, але по-різному, залежно від водно-фізичних властивостей ґрунтів. Навесні після відновлення вегетації озима пшениця, маючи на цей час досить розвинену кореневу систему, використовує воду в метровому шарі ґрунту.

Можливість запасів продуктивної вологи в метровому шарі ґрунту в кількості 90-150 мм у західному Лісостепу становить 90-100%, у центральному та східному - 65-80%. Виняток становлять південно-східні райони Лісостепу, де імовірність воло-гозапасів становить менше ніж 50% років.

Для зернових достатніми запасами вологи в метровому шарі ґрунту для періоду цвітіння - воскова стиглість є не менше 80 мм, задовільними 40-80, незадовільними 30-40 мм. Надмірне зволоження (понад 150 мм у шарі 0-100 см) призводить до по-лягання хлібів і розвитку хвороб. Можливість достатніх та задовільних вологозапасів під озимою пшеницею в цей період у західному Лісостепу становить 100%, центральному - 95, східному - 90%.

На період сівби ранніх зернових культур вологозапаси орного шару ґрунту майже не бувають нижчі від 30 мм. Для доброго розвитку ярих культур у період третій - четвертий листок досить понад 20 мм продуктивної вологи в орному шарі. У західних та центральних районах зони такі запаси вологи бувають щорічно, а в східних - у дев'ять років з десяти. Після укорінення ярих зернових культур у період вихід у трубку - колосіння при запасах вологи 0_100 см у шарі менше ніж 45 мм стан рослин погіршується, а при запасах 45_65 мм залишається без змін, понад 80 мм - покращується. У західних районах запаси продуктивної вологи понад 80 мм забезпечені щорічно, а в центральних і східних майже щорічно запаси її становлять понад 45 мм.

У районах недостатнього зволоження озимі культури, добре розвиваючися з осені, більш продуктивно, ніж ярі, використовують ранні весняні запаси вологи в метровому шарі ґрунту.

Ще менш продуктивно використовує весняні запаси вологи кукурудза, строк сівби якої за умовами теплозабезпеченості настає пізніше. За час до сівби цієї культури волога на полях випаровується непродуктивно. В результаті в період найбільшого використання її (викидання волоті - цвітіння) запаси продуктивної вологи в метровому шарі під кукурудзою лише в західних районах відповідають її нормативним вимогам.

Однією з основних культур у зоні Лісостепу є цукрові буряки. Ця культура вологолюбна, але завдяки добре розвинутій кореневій системі здатна використовувати вологу з глибоких горизонтів і порівняно стійка до посухи. Наявність в орному шарі ґрунту вологи близько 30_40 мм забезпечує дружні сходи буряків. Найбільшу кількість води вони використовують у липні-серпні. Для одержання максимального врожаю за цей період потрібно 300_320 мм вологи, а за весь період вегетації - близького 450_500 мм. Зменшення запасів вологи на 3_5 мм знижує врожай на 1_3 ц/га. Найкращий стан рослин спостерігається при запасах вологи 140_160 мм у метровому шарі ґрунту. Якщо її менше 90 мм, то врожай знижується приблизно вдвічі порівняно з максимальним його значенням.

Агрометеорологічна характеристика весняних польових робіт. Основні весняні польові роботи починаються при настанні спілості ґрунту, що в середньому припадає в південній частині зони на 1_5 квітня, а в північній - на 5_10 квітня. Супіщані ґрунти підсихають на 5_10 днів раніше, ніж середньосуглинкові, а важкосуглинкові, навпаки, на 5 днів пізніше. Строки настання спілості ґрунту в західних та східних районах мало відрізняються, лише в південній частині Сумської області і північних районах Харківської вони затягуються до початку другої декади квітня.

При визначенні строків сівби, крім стану вологості ґрунту, слід враховувати і його температурний режим. Порівнюючи середні дати сталого прогрівання ґрунту на 5, 10 і 15°С на глибині 10 см з датами настання фізичної спілості ґрунту, можна помітити, що в північній частині зони перехід температури через 5°С настає на 2_4 дні пізніше від спілості ґрунту, при якому умови для польових робіт помітно погіршуються, а сходи затримуються. У зв'язку з цим при сівбі теплолюбних культур не завжди доцільно чекати встановлення оптимальних температур, щоб не втратити вологу з ґрунту.

Отже, сівбу ранніх ярих зернових культур та цукрових буряків вісім років з десяти доцільно проводити в східних лісостепових районах Харківської, Полтавської та Київської областей у другій декаді квітня, а в західних областях, де вологість ґрунту завжди достатня, краще сіяти в пізніші строки, а саме - в третій декаді квітня.

Агрокліматичні умови для післяжнивних та післяукісних культур. Після збирання озимих та ранніх ярих зернових культур до кінця вегетаційного періоду в зоні Лісостепу залишаються ще значні теплові ресурси. В західних районах суми невикористаних активних температур становлять 1100-1200°С, а в центральних та східних - 1300-1400°С. Тривалість періоду від закінчення збирання озимих та ярих культур до дати переходу середньої добової температури через 10°С восени становить в межах зони 60-80 днів, а період вегетації холодостійких культур - близько 100 днів.

Протягом цього періоду тепла цілком достатньо для визрівання найбільш скоростиглих сортів вівса, ячменю, гречки, гороху, а також для розвитку рослин до стану кормової стиглості (фаза цвітіння) середньостиглих сортів цих культур. Достатньо його і для вирощування деяких овочевих культур.

Ступінь вологозабезпеченості в період сівби післяжнивних культур теж не може бути перешкодою для їх вирощування. Проте необхідно враховувати, що умови вологозабезпеченості після ярих зернових гірші ніж після озимини.

Теплозабезпеченість післяукісних культур, які сіють після збирання на зелений корм кукурудзи, озимого жита, вико-вівса та інших, краща, бо строки їх сівби настають значно раніше, ніж строки сівби післяжнивних культур.

Вцілому в лісостеповій зоні України ресурси тепла і вологи цілком достатні для вирощування післяжнивних і особливо післяукісних культур, що є одним з важливих засобів повного використання агрокліматичних факторів зони. Набір післяжнивних і післяукісних культур та їх чергування залежить від зони, спеціалізації господарства, рівня агротехніки, а також погодних умов року.

Система сівозмін

Неоднорідність природних умов Лісостепу зумовлює особливості складу і чергування культур у сівозмінах різних районів зони, тому до побудови сівозмін слід підходити диференційовано.

Науковими установами доведено, що найбільш рентабельні сівозміни з багаторічними травами, насиченими зерновими до 50-60%, в тому числі озимою пшеницею 20-30%, ячменем, горохом, кукурудзою по 10%, просапними - до 40%, зокрема по 20% цукрових буряків та кукурудзи.

Сівозміни з такою структурою посівних площ забезпечують можливий збір з 1 га сівозмінної площі 98-102 ц кормових одиниць, 28-29 ц зерна, 93-96 ц коренеплодів при відносно низькій їхній собівартості. Вони будуть доцільними в багатогалузевих господарствах різних форм власності.

У господарствах з виробництва свинини доцільні плодозмінні польові сівозміни з конюшиною (5-10%), насичені зерновими до 60-75%, зокрема озимою пшеницею 20-30%, ячменем 10-20%, горохом, кукурудзою на зерно 10-20%, вівсом до 10%, просапними 30-35%, у тому числі цукрових буряків 15-20% та кукурудзи 10-20%.