Розділ «5. ЗАХИСТ ҐРУНТІВ ВІД ЕРОЗІЇ І ДЕФЛЯЦІЇ»

Найбільшої шкоди сільському господарству завдають ерозія і дефляція. Решта форм деструкції ґрунтового покриву носять локальний характер. Вони розвиваються на крутих схилах, в районах із засоленими або карбонатними породами, на гірничо-добуваючих промислових об'єктах, які мають невелике значення для сільського господарства.

5.2. Фактори розвитку ерозії ґрунту

Рельєф. У рівнинних умовах з пересічним рельєфом, передгірних і гірських областях ступінь ерозійної небезпеки залежить від крутості, довжини, форми й експозиції схилів, типу водозбору, глибини базису ерозії та почленування місцевості.

Глибина місцевого базису ерозії, що визначається різницею висот між вершиною вододілу і тальвегом (дном балки) або рівнем річки - один з вирішальних факторів водної ерозії. Чим вище вододіл лежить над рівнем річки, тим руйнівніші потоки, що стікають схилами водозбору, тим більш потенційно нестійкі породи, з яких складається водозбір.

Ця особливість чітко виявляється в сильному розвитку ерозійних процесів на Донецькому кряжі, Приазовській та Придніпровській, Подільській височинах, у передгірних і гірських районах Українських Карпат і Криму, де глибина місцевого базису ерозії досягає 75-125 м і більше.

Розвиток ерозійних процесів в Україні істотно залежить також від крутості й довжини схилів.

У Степу, Лісостепу та на Поліссі на схилові орні землі крутістю до 3° припадає відповідно 79-99, 62-95 та 75-97% їх загальної площі. При цьому 54% орних земель розміщені на схилах крутістю 1-3°.

За даними Інституту охорони ґрунтів УААН, зі збільшенням крутості схилів підвищується й коефіцієнт еродованості ґрунтового покриву, причому на схилах крутістю 1-3° в середньому 45%, а на схилах 3,1-5° - 60% площі ґрунтового покриву представлено слобоеродованими різновидами. Із збільшенням крутості схилів середньо- і сильнозмиті ґрунти становлять 57-63%.

Ерозійні процеси найбільше виражені на коротких схилах (100-200 м), де середня крутість досягає найвищих значень (2,8-3°). Якщо довжина схилів 700 м і більше, то середня їх крутість зменшується до 1,50-2,08°, відповідно знижується еродова-ність ґрунтового покриву.

У Степу та Лісостепу ерозії найбільше піддаються схили північної і східної експозицій. Коефіцієнт еродованості ґрунтів на цих схилах у середньому становить відповідно 1,25; 1,20. При цьому еродованість за експозиціями: північна - 66,1%; східна - 59,3; південна - 59,1; західна - 45,5%. Такі відмінності пояснюються тим, що схили північної й східної експозицій найкрутіші й найдовші (відповідно 2,58°; 2,14° та 886 і 500 м). Водночас на південній експозиції - 2,01 ° і 550 м, на західній - 2,01 ° і 510 м.

Співвідношення земель на схилах за геоморфологічними і рельєфними ознаками зумовлюють різну інтенсивність ерозійних процесів і визначають диференційне застосування ґрунтозахисних заходів.

Клімат. Кліматичні особливості будь-якого району є визначальним фактором процесів ґрунтоутворення й ерозії. При цьому найважливіше значення має кількість атмосферних опадів та їхня інтенсивність, швидкість вітру. Решта кліматичних факторів впливає на ерозію ґрунтів значно менше, переважно побічно - через рослинність, біологічні й хіміко-фізичні процеси.

Опади. В Україні найбільша кількість опадів за рік буває влітку, при чому в теплий період переважають зливи. Ерозійна сила зливових опадів, що визначається їх енергетичною характеристикою, на території країни має певні особливості. Насамперед збільшення чи зменшення енергії опадів в окремих районах переважно пов'язані з рельєфом. Так, райони Прикарпаття, де енергетичні характеристики опадів підвищені, перебувають під впливом місцевого циклогенезу, зумовленого орографічними та особливими термічними умовами.

У рівнинній частині Лісостепу й Степу ерозійна дія опадів в основному пов'язана з холодними фронтами, які відзначаються високою активністю. На Лівобережжі України загострення холодних фронтів відбувається під впливом Донецького кряжа,

Приазовської височини і відрогів Середньо-російської височини. Тому на фоні зменшення сумарної кінетичної енергії опадів за теплий період із заходу до південного сходу й півдня енергія зливових опадів за добу в Степу, наприклад, з вірогідністю повторення один раз за 10 років (10% - на забезпеченість) не нижча, ніж у Лісостепу й на Поліссі.

Запаси води в сніговому покриву на початок весняного сніготанення, які значною мірою визначають величину стоку талих вод, і вологозабезпеченість ґрунту у весняний період становлять у середньому 20-40 мм з відхиленнями від 10 мм у південних районах Степу до 70 мм і більше на Поліссі. Висота снігового покриву і запаси води в снігу зменшуються з північного заходу на південний схід.

Вітер. Територія України є районом інтенсивних атмосферних процесів. Циркуляція повітряних мас визначає систему панівних вітрів: на заході переважають вітри західних румбів, що несуть потік повітря з Атлантики, на сході - південно-східних і південних, зумовлених впливом Сибірського антициклону. На периферії антициклону виникають градієнтні вітри. Якщо при цьому одночасно надходить циклон з півдня, то відбувається зіткнення теплої повітряної маси з холодним вітровим бар'єром, внаслідок чого вітер посилюється до 25-30 м/с і більше. За тривалої морозної та сухої погоди і без наявності снігового покриву такі вітри спричинюють поземку і пилові бурі.

На території країни виділяють кілька провінцій з різною вітровою активністю. Провінція найактивнішої дефляції міститься на південному сході України. Досить часте виникнення пилових бур у Донецькій та Луганській областях пояснюється умовами рельєфу, створеними своєрідними коридорами серед відрогів Донецького кряжа.

Навесні з посиленням сонячної радіації на територію України впливають суховійні південно-східні вітри. На південному сході щороку в травні кількість днів із суховіями поступово зменшується в напрямку на північний захід, доходячи до 1 (в Українських Карпатах). Суховії дуже висушують верхні шари ґрунту, руйнують його структуру і спричинюють локальну дефляцію.

Температура. Цей фактор впливає передусім на характер ерозійних процесів. Зокрема, в Степу відбувається інсоляційна ерозія, зумовлена неоднаковим прогріванням схилів різної експозиції і крутості. При цьому швидше прогрівання схилів південної та східної експозицій зумовлює інтенсивніше сніготанення та значні втрати снігу на випаровування. На північних схилах сніг тане повільніше, проте з підвищенням температури повітря при товщому шарі снігу ерозійні процеси тут різко полилюються.