Розділ «4.5. Системи обробітку ґрунту під культури польових сівозмін»

При використанні цих знарядь ґрунт рівномірно і добре кришиться, розпилений верхній шар не залишається на поверхні, як за мілкого обробітку дисковими і плос-корізними знаряддями, а просіюється вглиб. Післяжнивні рештки завдяки вузьким стоякам робочих органів рівномірно розподіляються по поверхні, ґрунт стає струк-турнішим у посівному шарі і стійкішим проти ерозії під час злив, не запливає і краще вбирає воду.

Якщо для вузькосмугового обробітку ґрунту під пшеницю в зайнятому пару використовують чизельні плуги ПЧ-2,5, АПЧ-4,5, тоді для якісного розпушення верхнього шару, вирівнювання поверхні поля і часткового подрібнення довгостеблових рослинних решток на них слід начіплювати ПСТ-2,5 і ПСТ-4,5.

Щілювання під озиму пшеницю в буферних парах здійснюють одночасно з поверхневим на 10-12 см обробітком ґрунту. Це важливо для регулювання вологозабезпеченості ґрунту як у верхніх, так і в нижніх шарах у боротьбі з водною ерозією.

При застосуванні буферних парів Інститут зернового господарства УААН рекомендує врахувати такі вимоги:

- ширину буферних смуг і відстань між ними треба встановлювати залежно від гранулометричного складу, фільтрувальної здатності й ерозійної стійкості ґрунту, довжини і форми схилу, ґрунтозахисної здатності вирощуваних культур у смугах;

- відстань між смугами в усіх випадках має бути меншою від критичної довжини схилу, небезпечної в ерозійному відношенні за відсутності захисного покриву. Вона обов'язково має бути однаковою по всій ширині й забезпечувати ефективне використання машин і знарядь при догляді за паром;

- ефективні буферні смуги з бобово-злакових сумішок на зелений корм. У чистому вигляді можна висівати горох на зерно;

- для забезпечення достатньо високої ґрунтозахисної ефективності культур у смугах норму висіву їх на слабозмитих ґрунтах необхідно збільшувати на 10%, на середньозмитих - на 15%. Якщо вирощують кукурудзу на зелений корм, тоді сіють тільки звичайним рядковим способом стерньовими сівалками СЗС-2,1М, СТС-2,1, МЗС-2,1ЛА.

Основний обробіток після збирання вирощуваних культур у буферних смугах повинен бути обов'язково ґрунтозахисним, і проводиться він не пізніше як за 1,5 місяця до сівби озимих.

Для захисту ґрунту від водної ерозії ефективне таке розміщення смуг, за якого поздовжній нахил їхніх меж не перевищує 1 °. Для цього межі смуг розміщують у вигляді паралельних прямих або кривих ліній, максимально наближених до напрямку горизонталей. У разі створення криволінійних буферних смуг необхідно, щоб радіус кривизни був зручним для роботи агрегатів, тобто не менше 60 м.

Виходячи із специфіки рельєфу Степу, протиерозійної стійкості ґрунтів і характеристики ерозійних процесів, буферний пар можна запроваджувати на схилах крутизною понад 1°. При крутизні схилів 1-2° буферні смуги на ґрунтах, важких за гранулометричним складом, мають чергуватися в пару через 70 м, середніх - 60 і легких - через 50 м. Ширину їх установлюють відповідно одному агрегату із трьох зернових сівалок СЗП-3,6 (10,8 м). При крутизні схилу 2-3° - відповідно через 50, 40 і 30 м і ширині, яка дорівнює двом проходам агрегату. Ділянки парового поля крутизною понад 3° слід відводити під зайнятий пар.

На ґрунтах, які зазнають сильної вітрової ерозії, для більшого снігозатримання впроваджують кулісні пари. У літньо-осінній період, навесні й на початку літа поле обробляють за типом чорного пару. Кулісні культури (коноплі, гірчицю, соняшник, сорго, кукурудзу та ін.) сіють за 1,5-2 місяці до сівби озимих культур, щоб висота рослин у кулісах становила не менше ніж 10-12 см. Найефективніші посіви куліс із південних конопель і гірчиці.

Найбільш поширені одно- і дворядні куліси, які розміщують перпендикулярно або під невеликим кутом до напрямку панівних вітрів, а на нерівних площах - упоперек схилів. Відстань між кулісами повинна бути кратною ширині захвату культиватора і не перевищувати 10-15-кратну висоту куліс. Як правило, між кулісами з кукурудзи, південних конопель і соняшнику залишають відстань 12-18, а гірчиці - 8-10 м. Обробіток ґрунту перед сівбою і сівбу кулісних рослин здійснюють агрегатом, що складається з трьох культиваторів і дворядної сівалки. Пізніше кулісний пар обробляють агрегатом з цих самих культиваторів, а щоб запобігти вирізуванню рослин, у кулісах з обох сторін агрегата знімають по 1-2 лапи. Озимі висівають упоперек куліс, хоч при цьому кулісні рослини частково пошкоджуються.

Обробіток ґрунту в зайнятих і сидеральних парах

У зв'язку з різними ґрунтово-кліматичними умовами системи обробітку ґрунту під парозаймаючі культури неоднакові. Ґрунт після збирання парозаймаючої культури слід обробляти так, щоб на період сівби озимих культур забезпечити оптимальну будову посівного й орного шару, необхідний запас доступної вологи (не менше ніж 20 мм в орному шарі) і достатній вміст доступних для рослин поживних речовин.

До парозаймаючих культур належать: непросапні - однорічні бобові трави, бобово-злакові сумішки озимих і ярих культур, конюшина однорічного використання на один укіс, озимі культури на зелену масу, а також просапні - кукурудза на зелений корм, рання картопля, кормові боби, сорго та інші культури на зелений корм.

Система обробітку ґрунту під парозаймаючі культури така сама, як і під відповідні ярі та озимі культури після того чи іншого попередника.

При визначенні системи заходів основного обробітку ґрунту після збирання па-розаймаючих культур необхідно враховувати строки їх збирання, гранулометричний склад і вологість верхнього шару ґрунту, тип і ступінь забур'яненості. Чим раніше збирають парозаймаючу культуру, чим вологіший ґрунт і чим більше він засмічений багаторічними бур'янами, тим глибшим має бути основний обробіток. Після непро-сапних парозаймаючих культур за наявності багаторічних бур'янів і недостатнього зволоження орного шару відразу ж після скошування ґрунт обробляють дисковим лущильником, а через 8-10 днів орють на глибину 20-22 см плугом з передплужниками в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками і боронами. При випаданні опадів після оранки доцільне боронування, особливо на важкосуглинкових ґрунтах, щоб запобігти утворенню ґрунтової кірки. За посушливих років замість оранки проводять поверхневий обробіток культиватором КПЗ-3,8 на глибину 10-12 см, що зменшує витрати вологи і забезпечує краще кришіння ґрунту. Оскільки при мілкому безполи-цевому обробітку раніше і більше відростає пагонів коренепаросткових бур'янів, то ґрунт необхідно обробляти через кожні 8-10 днів. На період сівби озимих посівний шар повинен бути дрібногрудочкуватим і ущільненим. Перед сівбою ґрунт культивують на глибину висіву насіння з одночасним коткуванням.

Дуже важливо створювати оптимальну щільність будови орного шару, яка на чорноземах звичайних і каштанових солонцюватих ґрунтах має становити 1,15-1,30 г/см3, на дерново-підзолитих супіщаних і суглинкових - відповідно 1,20-1,35 і 1,101,30 г/см3. Якщо щільність ґрунту вища від оптимальної, то це негативно впливає на його поживний режим, на ріст кореневої системи. На надто розпушеному ґрунті, особливо в посушливі роки, необхідна кількість вологи до висіяного насіння озимих не надходить, а при осінньому осіданні посівного шару вузол кущіння рослин міститься біля самої поверхні і взимку озимі швидко вимерзають.

Щоб створити оптимальну щільність орного шару, орати слід не пізніше ніж за 20-30 днів до сівби озимих культур; в такому разі під впливом наступних обробітків і природного осідання оброблюваний шар встигне ущільнитися. Якщо період між збиранням парозаймаючих культур і сівбою озимих нетривалий, то замість оранки проводять поверхневий обробіток. Такий обробіток також доцільний у посушливих районах (Степу, південному Лісостепу), де в період між обробітком і сівбою озимих ґрунт зволожений недостатньо.