• тип замовлення (для власних потреб або той, що залучається зі сторони; разовий чи зведений). Витрати по разовим замовленням обліковуються і відображаються в межах одного звітного періоду. Облік витрат за довгостроковими чи зведеними замовленнями пов'язаний з розподілом витрат між кількома звітними періодами;
• номер замовлення (індивідуальний код);
• характеристику замовлення (короткий опис робіт з виконання замовлення);
• виконавець (дільниця, що виконує роботи в межах замовлення);
• термін виконання замовлення;
• місяць, в якому обліковуються (розподіляються) витрати по замовленню.
Первинні документи на витрати матеріалів, заробітної плати, про втрати від браку, знос спеціальних інструментів і приладів і т. д., про прямі витрати, що надходять у бухгалтерію, повинні містити номер замовлення.
Бухгалтерія для кожного замовлення відкриває карточку (відомість)— це основний документ (обліковий регістр) в умовах обліку витрат по замовленнях.
При позамовному методі проблематичним є розподіл непрямих витрат. На практиці непрямі витрати розподіляють між окремими замовленнями заздалегідь, користуючись бюджетними ставками (нормативами) розподілу очікуваних непрямих витрат.
Розрахунок бюджетної ставки відбувається в три етапи:
• 1) оцінюються непрямі витрати наступного періоду;
• 2) вибирається база для розподілу непрямих витрат між окремими виробничими замовленнями і прогнозується її розмір. Базою може бути характер замовлень, що виконуються, їх розмір, кількість, оплата праці виробничих працівників і т. д. Базовий показник закріплюється в обліковій політиці;
• 3) розраховується бюджетна ставка шляхом ділення суми непрямих витрат, що прогнозуються, на очікуваний розмір базового показника.
При калькулюванні по замовленням оцінку відпущених запасів (сировини, матеріалів і т. п.) потрібно здійснювати за методом ідентифікованої собівартості, оскільки згідно з п. 17 П (С) БО 9 "Запаси" запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, оцінюються за ідентифікованою собівартістю.
При застосуванні методу обліку витрат по замовленнях, виникають труднощі, коли замовлення виконується, частково. Для визначення собівартості виготовленої продукції необхідно визначити суму витрат в залишках незавершеного виробництва. Проте, навіть при проведенні інвентаризації встановити її важко внаслідок відсутності подетальних нормативів. Тому підприємства оцінюють залишки незавершеного виробництва за ступенем готовності, а різницю у витратах списують на собівартість виконаної частини замовлення або оцінюють замовлення умовно за плановою собівартістю або за фактичною собівартістю раніше виготовленої аналогічної продукції. У всіх випадках кінцева фактична собівартість визначається після завершення робіт по всіх замовленнях.
Коли виробниче замовлення відкривається на виріб або певний комплекс виробів, в обліку виявляється ряд істотних недоліків. Основний недолік полягає в тому, що результат витрачання засобів виявляється після завершення робіт шляхом зіставлення фактичної собівартості з плановою. Але оскільки подібна продукція надалі вже не буде виготовлятися, таке порівняння не надає істотної допомоги при усуненні недоліків у витрачанні засобів. Крім того, при методі обліку виробничих витрат по замовленнях період калькулювання, як правило, не збігається з періодами складання звітності про собівартість продукції, і при довгому циклі виконання замовлення результат витрачання ресурсів залишається невідомим; при частковому виготовленні собівартість продукції визначається умовно, умовним є при цьому і залишок незавершеного виробництва. В тому випадку, якщо при серійному виготовленні продукції для обліку витрат на основному виробництві використовують систему постійних замовлень, додаткові труднощі виникають у зв'язку із застосуванням на різних замовленнях нормалізованих і уніфікованих деталей й вузлів.
Усунення цих недоліків можливе лише при організації поточного обліку виробничих витрат так, щоб в процесі витрачання засобів виявляти відхилення від норм і причин цих відхилень.
Попередільний метод використовується у галузях промисловості з серійним і поточним виробництвом. Тут однакові вироби проходять в певній послідовності через усі етапи виробництва, що називаються переділами.
Сутність цього методу полягає у тому, що прямі витрати відображають у поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів, де об'єктом обліку витрат є переділ.
Переділ — це частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), що завершується отриманням готового напівфабрикату, який може бути відправлений до наступного переділу або реалізований на сторону.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Контролінг процесів господарської діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Локалізація витрат за видами продукції“ на сторінці 6. Приємного читання.
