- забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти;
- захист іноземних і національних інвестицій;
- лібералізація валютних відносин.
Досягнення цих цілей законодавчо забезпечується шляхом валютного регулювання, встановлення норм, правил валютного контролю. У зв'язку з цим формуються основні напрямки здійснення валютної політики. Такими напрямками є: облікова (або дисконтна) політика; девізна політика.
Розглянемо ці напрямки.
Дисконтна політика - зазвичай використовується як політика дорогих грошей в умовах промислового підйому, активності, майже буму^що часто супроводжується перегрівом економіки, тобто перевиробництвом товарів і послуг. Цей вид політики називають політикою кредитної рестрикції. Політика дешевих грошей - це політика кредитної експансії. Вона навпаки націлена на розвиток кредитних операцій для їх спрямування на розвиток економіки та залучення іноземного капіталу. Це призводить, зазвичай, до зниження валютного курсу, а кредитна рестрикція - до його підвищення.
Девізна політика - використовує ринкові інструменти купівлі та продажу іноземної валюти (або девізу). Часто така політика зводиться до валютної інтервенції або безпосереднього втручання в операції з іноземною валютою на валютних ринках Центрального банку. При цьому вводяться валютні обмеження на валютні операції на внутрішньому ринку. Якщо Центральний банк продає значні суми іноземної валюти, то це призводить до зростання курсу національної валюти відповідно іноземної: скуповування іноземної валюти має зворотну дію. Девізну політику не слід розглядати як постійну і незмінну, навпаки вона має тимчасовий і обмежений характер впливу на валютний курс, причому в умовах, коли немає істотних порушень платіжного балансу. Інакше можливе виснаження валютних резервів країни та знецінення національної валюти.
Валютні обмеження як складова валютної політики держави можуть бути класифіковані за наступними критеріями:
за сферами застосування:
поточні операції платіжного балансу;
фінансові операції: рух капіталів, кредитів, прибутків, податкові та інші платежі.
У сферу валютного регулювання включають також поступове зняття валютних обмежень у вигляді валютної лібералізації, у якій виділяють внутрішню лібералізацію (поступове зняття перепон міжгалузевого руху капіталів, акумулюванню заощаджень, перетворення їх на інвестиції, недосконалості інструментів валютного, грошово-кредитного та фінансового ринків) та зовнішню лібералізацію (зняття обмежень на валютні операції з капіталом на світових фінансових ринках, стимулювання іноземних інвестицій і діяльності ТИК). Лібералізація має переваги. Зокрема, розширює можливості у здійсненні зовнішніх запозичень; активізує прямі іноземні інвестиції, притік на фінансові ринки іноземного банківського капіталу, що збільшує пропозицію кредитних ресурсів і знижує їх вартість; стимулює розвиток фінансових ринків та небанківський сектор економіки; удосконалює інфраструктуру, розвиток валютних деривативів та страхування від валютних ризиків; посилює ринкові засади курсоутворення; зменшує трансакційні витрати учасників ЗЕД;
- за формою контролю:
заборона;
обмеження:
регламентація:
- за напрямом руху капіталу:
контроль за відпливом капіталу;
контроль за прибуттям капіталу;
- за галуззю застосування:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гроші і кредит» автора Бандурка О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Валютні системи і валютна політика“ на сторінці 4. Приємного читання.
